Література:

1.Гореликова М. И., Магомедова Д. М. Лингвистический анализ художественного

текста. — М: Русский язык, 1989. — С. 11-99.

2. Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту : Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2008. – 423 с.

3.Крупа М. Лінгвістичний аналіз художнього тексту. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. – 416 с.

4.Новиков Л.А. Искусство слова. – М.: Педагогика, 1991.

5.Радзієвська Т.В. Текст як засіб комунікації. – К.: Вид-во АН України, 1993.

6.Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. – К.: Фитосоциоцентр, 2002.

7.Тураева З.Я. Лингвистика текста на исходе второго тысячелетия // Вісник Київського університету.Сер. Філологія. – 1999. – Т.2. - № 2.

20

Практичні завдання

1.Прочитайте текст. Визначте особливості побудови діалогу. Поясніть, як це впливає на розкриття психологічного стану героїв? Зробіть лінгвістичний аналіз тексту.

« - Утопився! Їй-богу, утопився! От, щоб я не зійшла з цього місця, коли не втопився! – лепетала товста ткачиха, стоячи в гурті диканських баб посеред вулиці.

• Що ж, хіба я брехуха яка? Хіба я в кого-небудь корову вкрала? Чи

кому хіба наврочила, що мені не ймуть віри? – кричала баба в козацькій свитці, з фіолетовим носом, розмахуючи руками. – От щоб мені води не захотілось пити, коли стара Переперчиха не бачила на власні очі, як повісився коваль!

• Коваль повісився? От тобі й на! – сказав голова, який виходячи від

Чуба, спинився й протиснувся ближче до тих, хто розмовляли.

• Скажи краще, щоб тобі горілки не захотілося пити, стара п’янюго! –

відповіла ткачиха. – Треба бути такій божевільній, як ти, щоб повіситися! Він утопився! Утопився в ополонці! Це я так само знаю, як те, що ти була оце в шинкарки.

• Соромітнице! Бач, чим стала дорікати! – гнівно відказала баба з

фіолетовим носом. – Мовчала б, негіднице! Хіба я не знаю, що до тебе дяк ходить щовечора?

Ткачиха спалахнула.

• Що дяк? До кого дяк? Що ти брешеш?

• Дяк? – проспівала, пробиваючись до тих, що сперечалися, дячиха у

заячому кожусі, критому синьою китайкою. – От я покажу вам дяка! Хто це каже – дяк?

• Та ось до кого ходить дяк! – сказала баба з фіолетовим носом,

показуючи на ткачиху.

• То це ти, суко, - закричала дячиха, підступаючи до ткачихи, - то це

ти, відьмо, напускаєш на нього туману чи напуваєш нечистим зіллям, щоб ходив до тебе?

• Відчепись від мене, сатано! – говорила, задкуючи, ткачиха.

• Ач, проклята відьма, бодай ти не діждала дітей своїх бачити,

негіднице! тьху!.. – Тут дячиха плюнула просто межи очі ткачисі.

Ткачиха хотіла й собі зробити те саме, та замість того плюнула в

неголену бороду голові, який, щоб краще все почути, протовпився до тих, що сперечалися.

- А, погана бабо! – закричав голова, утираючись полою та замахуючись батогом. Цей рух примусив усіх розійтися, лаючись, в різні кінці (М.Гоголь).