2.Прочитайте текст. Визначте роль мовних засобів. Зробіть стилістичний аналіз.

Стефка народилася собакою. Якби автор не любив її, він би міг запевнити читача в тому, що народилася вона повною кретинкою. Таких можна довго шукати, а знайшовши – вити вервиці, прикладати до рани, використовувати як туалетний папір, як попільницю… Якби вона була Хлопчишем-Кібальчишем, про якого читала в дитинстві, то ніколи б не виказала військової таємниці. Але не тому, що це мало для неї ідеологічний сенс, а лише через те, що будь-яке зрадництво було для неї неприродним. Це неможливо потрактувати як гординю чи бажання бути кращою за інших, вирізнятися й ходити в білому вбранні. Все набагато простіше: Стефка народилася собакою…

Пояснити це нормальним людям важко. Можу навести лише такий приклад.

Від душогуба, який вештався Україною кілька років тому й методично вбивав сільські родини, відмовився увесь людський рід. Але коли він повертався до своєї хати, відмикав ключем двері й скидав закривавлений одяг, до нього з радістю і любов’ю могла кинутися лише одна істота – його пес. Якщо, звичайно, він у нього був. Звірям не зрозумілі тонкощі та нюанси складних людських стосунків, вони не вміють говорити й чують лише те, що їм ПОТРІБНО чути. І тим щасливі.

Власне, приблизно так було й зі Стефкою. Велике кохання, на яке вона чекала, прийшло несподівано у вигляді набагато старшого чоловіка, режисера, особистості настільки харизматичної, що його мовчання було вагомішим за слова десяти не менш визначних людей…

…Це був маленький бог, він міг вміститися на кінчику її язика і підсолоджувати його або робити гірким. У нього було тільки одне-єдине жіноче ім’я – Любов (І.Роздобудько).

3.Прочитайте текст. З’ясуйте, яку роль виконують порівняння в змалюванні портрету героїні. Зробіть лексико-етимологічний аналіз. Змалюйте портрет свого товариша (подруги), використовуючи порівняння.

На Онисі була картата плахта, виткана з вовни пополовині з шовком невеличкими квадратиками. Квадратики були заткані жовтогарячим шовком з білими, як срібло, тонкими обідками; внизу теліпались червоні китички, неначе волоські горіхи або дзвонички. Червона з синіми та зеленими квітками запаска блищала, неначе жевріла. Вишитий червоними та синіми взорцями поділ сорочки спадав на червоні черевики. Ясносиній шовковий горсет був затканий золотими квіточками. На чорноволосій голові неначе

66

цвів вінок з квіток. Стрічки вкривали всі плечі до пояса, неначе з голови на плечі лився ливцем дощ з стрічок. На шиї червоніло п’ять разків товстого доброго намиста з золотими дукачами. Лице в Онисі було оригінальне: зверху широке, внизу вузьке. На широкому й високому чолі неначе бігли дві довгі чорні темні стрілки: то чорніли тонкі довгі брови. Гострі кінці довгих брів десь побігли на випнуті виски й там неначе зникали під пучечками квіток, котрі висіли за вухами. Під бровами ніби горіли темні, як угіль, гострі блискучі довгенькі очі. Лице кінчалось трохи гострим підборіддям. Маленькі темно-червоні уста були випнуті. Матовий цвіт лиця був трошечки жовтуватий, але його одсвіжав ледве примітний, розлитий по щоках рум’янець (І.Нечуй-Левицький).

4. Прочитайте текст. Визначте його стильову приналежність. Визначте мікротеми. Охарактеризуйте мовностилістичні засоби вірша. Зробіть фонетичний аналіз.

Завіт

Ти добре, синку, проживеш,

Як знатимеш, куди ідеш,

І як зумієш там, де став,

Стояти так, щоб не упав.

Ти добре, синку, проживеш,

Коли нікого не пригнеш,

І пройдеш так житейську путь,

Щоб ані бить, ні битим буть.

Ти добре, синку, проживеш,

Як сироті сльозу утреш,

Слабих від сильних захистиш,

Живих їх духом підкріпиш.

Ти чесно, синку, проживеш,

Коли з неправдою порвеш,

Бо правдою ти пройдеш світ –

Се мій святий тобі завіт.

Отак як, синку, проживеш,

То праведником і помреш,

Щоб, як з життям ти розстававсь,

Ридали всі, ти ж усміхавсь (Ц.Білило).

6. Прочитайте текст. Зробіть стилістичний аналіз. З’ясуйте стилістичну функцію іменників і прикметників.

67

Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка Раставиця. Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло в вербах село Вербівка. Між вербами дуже виразно й ясно блищить проти сонця висока біла церква з трьома банями, а коло неї невеличка дзвіниця неначе заплуталась в зеленому гіллі старих груш. Подекуди з-поміж верб та садків виринають білі хати та чорніють покрівлі високих клунь.

По обидва береги Раставиці через усю Вербівку стеляться сукупні городи та левади, неодгороджені тинами. Один город одділяється од другого тільки рядком верб або межами. Понад самим берегом в’ється в траві стежка через усе село. Підеш тією стежкою, глянеш кругом себе і скрізь бачиш зелене-зелене море верб, садків, конопель, соняшників, кукурудзи та густої осоки.

От стеляться розложисті, як скатерть, зелені левади. Густа, як руно, трава й дрібненька, тонісінька осока, доходять до самої води. Подекуди по жовто-зеленій скатерті розкидані темно-зелені кущі верболозу, то кругленькі, наче м’ячики, то гостроверхі, неначе топольки. Між м’якими зеленими, ніби оксамитовими, берегами в’ється гадюкою Раставиця, неначе передражнює здорові річки, як часом маленькі діти передражнюють старших. А там далі вона повилась між високими вербами та лозами, що обступили її стіною з обох боків…

Серед села Раставиця входить знов в широкий ставок. Нижче од ставка Раставиця знов повилась між зеленими левадами та вербами, а далі сховалась в дубовий ліс та й утекла в Рось (І.Нечуй-Левицький).

Завдання для аудиторної роботи