Література:

1. Ковалик І.І., Мацько Л.І., Плющ М.Я. Методика лінгвістичного аналізу тексту. – К., 1984.

2. Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту : Навч.посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2008. – С. 56-71; 194-235; 249-283.

3. Кравчук О.М. Лінгводидактична основа поняття «художній текст» // Актуальні проблеми менталінгвістики: Наукоий збірник. Ч.2. – Черкаси: Видавничий відділ ЧДУ, 2001. С. 29-33.

4. Мельничайко В.Я. Лінгвістика тексту в шкільному курсі української мови. – К., 1986.

5. Радзієвська Т.В. Текст як засіб комунікації. – К., 1993.

Тема 5. Образ автора: лінгвістична природа.

Лінгвістична категорія образу автора (ОА) як стильового центру окре­мого художнього твору і творчості письменника в цілому була розроблена у 20-их роках минулого століття у роботах російського філолога В. Виноградова. В основу теорії ОА лягли психолінгвістичні праці українсь­кого вченого О. Потебні «Мысль и язык», «Из записок по теории словеснос­ти» та «Из записок по русской грамматике». Виокремившись із лінгвістич­них праць В. Виноградова, термін ОА з успіхом почав функціонувати в сумі­жних філологічних дисциплінах — літературознавстві, естетиці, з часом — у психології художньої творчості.

Лінгвістична природа ОА знайшла наукове обґрунтування у досліджен­нях В. Виноградова. У них поняття ОА стало категоріальною одиницею нау­ки про мову художньої літератури, набуло практичного спрямування. Розро­бка цієї проблеми у радянській лінгвістиці знаменувала відмову від формалізму у підходах до вивчення літературного твору, а введення категорії ОА в науку виявилося винятково плідним як для аналізу конкретного твору, так для творчості письменника як завершеного цілого.

В. Виноградов чітко розмежував завдання літературознавчої та мово­знавчої стилістики. Основним завданням першої є «з'ясування того, як пись­менник для втілення своїх художніх замислів, для вираження своєї ідеології використовує виражальні засоби, які має в своєму розпорядженні мова. На відміну від літературознавця, який може іти від замислів або від ідеології до стилю, мовознавець повинен знайти або побачити задум за допомогою ретельного аналізу самої словесної тканини літературного твору... Лінг­віста найбільше цікавлять способи реалізації цього змісту або відношення за­собів вираження до зображуваного змісту. В плані такого вивчення і зміст може залишатися за межами мови художнього твору, адже дійсність, змальо­вана в художньому творі, втілена в його мовленнєвій оболонці. Склад мовних засобів у структурі літературного твору органічно зв'язаний з його змістом і

28

залежить від характеру ставлення до нього з боку автора» 1.

Подібні думки В. Виноградова в п'ятдесятих роках вимагали комплекс­ного підходу у вивченні мови художнього тексту. Для такого вивчення й зна­добилася категорія ОА, над розробкою якої вчений працював усе життя й ви­світлив її у таких працях: «О художественной прозе» (1929), «Стиль «Пико­вой дамы» (1936), «Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика» (1963), «О теории художественной речи» (1971). Мова художнього твору у цих пра­цях розглядалась з точки зору цілісного естетичного об'єкта.

За визначенням В. Виноградова, «образ автора — це індивідуальна словесно-мовленнєва структура, яка пронизує весь лад художнього твору і визначає взаємозв'язок і взаємодію всіх його елементів» 2.

Образ автора, за В.Виноградовим, - «це не простий суб’єкт мовлення, часто він зовсім не названий в структурі художнього твору. Це концентроване втілення суті твору, що об’єднує всі системи мовленнєвих структур персонажів у їх співвідношеннях з оповідачем і через них виступає ідейно-стилістичним центром, фокусом цілого»; це «образ, що створюється чи створений із основних рис творчості поета. Він втілює в собі та іноді відображає в собі елементи художньо переробленої біографії поета» 3.

Г. Винокур звертає увагу на літературну особистість автора. «Поряд з реаль­ною особою письменника, яку ми пізнаєм або зображаємо у біографії на ос­нові відповідних матеріалів, живе інша, літературна особа, та, яка наявна у його творах. У будь-якому тексті є той, хто говорить, — суб'єкт мовлення, хоча й слово «я» в ньому ні разу не зустрічалось» 4. Таким чином, поняття «літературна особа» — суб'єкт мовлення — відповідають категорії образу автора.

Під таким же кутом зору розглядає ОА Михайлина Коцюбинська: «Сло­во включається в контекст особи автора. Ми ніби присутні при тому, як ду­має поет, відчуваємо глибини його почуттів, зміни настроїв, його творче зро­стання і кровний зв'язок з оточенням. За словом постає людина. За словом постає образ автора, можна сказати, типовий характер автора» 5.

Теорію ОА в контексті світового мовознавства ґрунтовно розвинув професор Колумбійського університету Юрій Шевельов (Шерех).

Перебуваючи «за межами» радянського мовознавства, Ю. Шевельов грунтовно розвинув і доповнив теорію образу автора як засобу комплексного дослідження мови художнього твору, ввів до неї нові структурні елементи: «пульсація позасвідомого», комплекс людської пам'яті «доісторичного пері­оду» і її вплив на художню свідомість та вибір вихідної точки зображення

_______________

1. Виноградов В. В. О языке художественной литературы. — С. 90-91.

2. Там само.

3. Виноградов В.В. О теории художественной речи. – С. 151.

4. Винокур Г. Избранные работы по русскому языку. – С. 242.

5. Коцюбинська М. Література як мистецтво слова. – С. 165.

29

дійсності (праці про Оксану Лятуринську, Миколу Хвильового); визнання «Святого Духа, що осяює тих, кого забажає», визнання впливу географічно­го та культурного підсоння на особу митця.

Провідною теоретичною засадою у дослідженні словесної творчості Ю. Шевельов ставить виведення дослідником цілісного образу письменни­ка. Власне цілісний образ дає можливість дослідникові схопити неповторні творчі особливості митця. Поняття цілісний образ митця Ю. Шевельов вжи­ває не тільки щодо письменника, художника. Цим терміном учений користу­ється, вишукуючи мотиви словесної творчості і поведінки науковців.

У поняття цілісного образу митця Ю. Шевельов включає такі компонен­ти: 1) світогляд; 2) мистецьке бачення зображуваного явища, тобто своєрідне

сприймання світу; звідси — вихідна точка зображення дійсності; 3) життєві обставини, що вплинули на ставлення автора до зображуваного чи скорегу-вали його; 4) духовно-інтелектуальний розвиток митця на різних етапах його життя і творчої діяльності; 5) життєво-мистецьке кредо; 6) відбір мовних за­собів. Цілісний образ митця формують і об'єктивні чинники: наявність/ не-наявність рідної землі під ногами, міра Божого дару — таланту. За Шевельовим, цілісний образ письменника включає не тільки словесну художню твор­чість, а й інші види мистецтва, в яких працював майстер і які доповнюють словесно виражений ним погляд на світ. Так, досліджуючи цілісний образ поетки Оксани Лятуринської— образ її «особистої і національної Мрії-візії», Ю.Шевельов зазначає: «Два аспекти творчого життя Лятуринської лишилися не насвітлені в цьому нарисі. Мистецтво скульптури, лялькарства, писанкарства... і поетичний переклад». Отже, створення цілісного образу митця ще не завершено 1.

Створити цілісний образ письменника допомагають листи, щоденники, художні тексти, написані рідною і нерідною мовами, інші джерела, де автор писаним словом представляє свою особу. Тому, як правило, цілісний образ письменника реконструюється, коли його творчість є актом завершеним.

Термін Ю. Шевельова — цілісний образ митця, як і сам підхід до аналі­зу мови художнього твору, засвідчує: в дослідженні таїнств художньої твор­чості мають кооперуватися суміжні науки, споріднені із вивченням мовлен­нєвої, зокрема художньої, діяльності людини. Наукова практика видатного філолога показує, що Ю. Шевельов не пропонує окремого мовознавчого, лі­тературознавчого чи психологічного аналізу твору. Звідси випливає ще один суттєвий принцип вченого у підході до цієї проблеми. Він полягає у тому, що Ю. Шевельов розглядає художній твір як акт словесного спілкування авто­ра з читачем, однієї свідомості з іншою у певному історико-літературному і соціальному контексті. Тому й пропонує розглядати художній твір як опосе­редкований засіб спілкування між автором і читачем, як явище словесності.

______________

1. Крупа М. Лінгвістичний аналіз художнього тексту. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. – 416 с.

30

Методи дослідження, запропоновані Ю. Шевельовим, спрямовані саме на те, щоби дошукатися того логічного осердя, того «я», яке письменник маскує перед читачем, а часом і перед самим собою.

Термін «образ автора» активно застосовується у навчальній літературі. Так, В. Кухаренко у посібнику для спеціальності «іноземні мови» подає таке визначення: «Образ автора — це наскрізний образ твору, його глибинний єднальний елемент, який допомагає об'єднанню в одне ціле окремих частин, пронизує їх єдиною свідомістю, єдиним світоглядом, єдиним світовідчут­тям» 1. У посібнику підкреслюється, що: 1) автор як конкретна особистість зі своєю біографією, власним характером, слабкими місцями і достоїнствами і автор, представлений в образі автора, ні в якому разі не тотожні; 2) ОА, на

відміну від особи письменника, входить нарівні з образами персонажів у ху­дожню структуру твору; 3) як кожен образ, це обов'язкове абстрагування від біографічної реальності; 4) образ автора завжди дещо ідеалізований.

У твердженнях посібника, що визначають зміст ОА, явно відчутне сплутування понять особи письменника як реальної людини з її життям, світоглядом і т. д. і образу автора, що об'єктивно існує у художніх текстах письменника як його свідомість, зафіксована художнім словом. Таке сплутування підтверджують наступні дефініції: ОА — «це передусім те, до чого прагне конкретний художник, а не те, що він являє собою насправді... Якщо читач у процесі читання порівнює себе з образом персонажа, то можна, за аналогією, припустити, що письменник робить те саме з образом автора» 2. Така плутанина понять призвела до того, що термін ОА знайшов багато відповідників, що засвідчує актуальність цієї проблеми, її ємкість та складність. В основному це терміни російської мовознавчої школи: «образ світу» (В. Григор'єв), «художній всесвіт» (С. Єльницька), «естетичний намір» (3. Хованська), «картина світу» (Г. Смірнова). Цією термінологією послуго­вується українське мовознавство. Пор. монографію Н. Сологуб «Мовний світ Олеся Гончара». Однак всі ці терміни до певної міри є метафорою, що точній науці — мовознавству — надає відтінку розпливчастості як у плані самого поняття, так і в плані приналежності його до певної філологічної дисципліни (терміном «образ автора» послуговуються паралельно з лінгвістами літерату­рознавці, естетологи, психолінгвісти) 3.

Термін Ю. Шевельова «цілісний образ митця (поета, прозаїка)», як і сам підхід до аналізу художнього тексту, запропонований ученим, передбачає ви­користання всіх суміжних філологічних наук для дослідження художнього

тексту — результату мотивованої афективно-вольової свідомості, сформова­ної світоглядом, обумовленої талантом, зафіксованої мовленнєвою словесно-художньою діяльністю митця.

_____________________

1. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. – С.186-187.

2. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. – С.186-187.

3. Крупа М.Лінгвістичний аналіз художнього тексту. – С.50.

31

Природно, термін цілісний образ автора може бути застосований тіль­ки при дослідженні творчості митця, коли остання є актом завершеним. Тер­мін «образ автора» — позатекстова, а водночас внутрітекстова даність, що об'єктивно існує завдяки мовленнєво-словесній реалізації, — може вживатися як для дослідження художньої спадщини класиків, творчості письменників-сучасників, так і для дослідження окремих творів 1.

Література:

1. Бахтин М. М. Автор и герой в эстетической деятельности // Эстетика словесного творчества. —М.: Искусство, 1986. — С. 9-91.

2. Виноградов В. В. О теории художественной речи. — М.: Высшая школа, 1971. - 239 с.

3. Виноградов В. В. О языке художественной литературы. — М: Художественная литература, 1959. — 655 с.

4. Виноградов В. В. Проблема авторства и теория стилей. — М.: Гос. изд. литерату­ры, 1961.—615 с.

5. Виноградов В. В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. — М.: Изд. АН СССР, 1963. — 253 с.

6. Винокур Г. Избранные работы по русскому языку. – М.: Госучпедиздат МП РСФСР, 1959.

7. Выготский А. С. Психология искусства. — М.: Искусство, 1968. — 576 с.

8. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. — К.: Абрис, 1997. —144 с.

9. Коцюбинська М. Література як мистецтво слова. – К.: Наукова думка, 1965.

10. Крупа М. Мовленнєва структура образу автора в творчості Ольги Кобилянської. — К.: Рідна мова, 1998. —140 с.

11. Кухаренко В. А. Интерпретация текста. — М: Просвещение, 1988. — 201 с.

12. Лисиченко Л. Мовна картина світу та її рівні // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. Т.6. —Харків, 1998. — С.129-152.

13. Піхманець Р. В. Психологія художньої творчості. — К.: Наукова думка, 1991. — 164 с.

14. Потебня О. Мысль и язык. — К.: СИНТО, 1993. —157 с.

15. Ставицька Л. Естетика слова в українській поезії 10-30 рр. XXст. — К.: Правда Ярославичів, 2000. —154 с.

16. Сологуб Н. М. Мовний світ Олеся Гончара. — К.: Наукова думка, 1991. — 138 с.

17. Хованская 3. И. Анализ литературного произведения в современной французской филологии. —М.: Высшая школа, 1988. — 240 с.

18. Шерех Ю. Третя сторожа. — К.: Дніпро, 1993. — 590 с.

________________

1.Крупа М. Словесно-мовленнєва структура образу автора у повісті «Царівна» Ольги Кобилянської. – С. 47-52.

32