Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
MINISTERSTVO_OSVITI_I_NAUKI_UKRAYiN1 (2).doc
Скачиваний:
100
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
1.37 Mб
Скачать

7. Прочитайте уривок з п’єси і.Котляревського «Наталка Полтавка». У чому полягають особливості лінгвістичного аналізу драматичного твору?

Явление 4

Терпилиха прядет, Наталка шьет.

Терпилиха. Ти оп’ять чогось сумуєш, Наталко! Оп’ять щось тобі на думку спало?..

Наталка. Мені з думки не йде наше безталання.

Терпилиха. Що ж робить? Три роки уже, як ми по убожеству своєму продали дворик свій на Мазурівці, покинули Полтаву і перейшли сюди жити; покійний твій батько довів нас до сього.

Наталка. І, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а умерти бідним; він не виноват.

Терпилиха. Лучче б була я умерла: не терпіла б такої біди, а більше через твою непокорність.

Наталка (оставляя работу). Через мою непокорність ви біду терпите? Мамо!

Терпилиха. Аякже? Скілько хороших людей сватались за тебе – розумних, зажиточних і чесних, а ти всім одказала; скажи, в яку надежду?

Наталка. В надежду на Бога. Лучче посідію дівкою, як піду замуж за таких женихів, які на мене сватались. Уже нічого сказать – хороші люди!

Терпилиха. А чому й ні? Дяк тахтауловський чом не чоловік? Він письменний, розумний і не без копійки. А волосний писар і підканцелярист Скоробрешенко – чому не люди? Кого ж ти думаєш дождатись – може, пана якого або губерського панича? Лучче б всього, якби вийшла за дяка, - мала б вічний хліб; була б перше дячихою, а послі і попадею.

Наталка. Хотя б і протопопшею, то Бог з ним! Нехай вони будуть розумні, багаті і письменніші од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх і коли мені вони осоружні!.. Та і всі письменні – нехай вони собі тямляться!

Терпилиха. Знаю, чом тобі всі не люб’язні; Петро нав’яз тобі в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш: чотири годи уже, як об нім ні слуху нема, ні послушанія.

75

Наталка. Так що ж? Адже і він об нас нічого не чує, та ми живемо; то і він жив і так же пам’ятує об нас, та боїться вернуться.

Терпилиха. Ти не забула, як покійний твій батько напослідок не злюбив Петра і, умираючи, не дав свого благословенія на твоє з ним замужество; так і мого ніколи не буде.

Наталка. О, мамо, мамо! Не погуби дочки своей!

(Плачет).

Терпилиха (с чувством). Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество моє, старость силують мене швидше замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобі не ворог. Правда, Петро добрий парубок, та де ж він? Нехай же прийде, нехай вернеться до нас; він не лежень, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна. Але що ж! Хто відає – може, де запропастився, а може, і одружився де, може, забув і тебе. Тепер так буває, що одну нібито любить, а о другій думає.

Наталка. Петро не такий; серце моє за його ручається, і воно мені віщує, що він до нас вернеться. Якби він знав, що ми тепер так бідні – о, з кінця світу прилинув би до нас на помощ.

Терпилиха. Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює. Придивися, як тепер робиться в світі, та і о Петрі так думай. А лучче, якби ти була мені покорна і мене послухала.

Ти на те ведеш, щоб я не дождала бачити тебе замужем, щоб через твоє упрямство не дожила я віку: бідность, сльози і перебори твої положать мене в домовину. (Плачет).

Наталка. Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати… (І.Котляревський).

8.Прочитайте уривок з п’єви В. Винниченка «Чорна Пантера, Білий Ведмідь». Зверніть увагу на побудову діалогів, монологів та реплік. Як вони характеризують персонажів? Зробіть стилістичний аналіз тексту.

Чути плач дитини.

Рита схоплюється й вибігає.

Корній ходить по хаті, кудовчить волосся. Через якийсь час Рита з дитиною на руках виходить в ательє, за нею Ганна Семенівна.

К о р н і й (хутко підходячи до Рити, яка сідає на канапі). Ну що, як? Чого він плакав? Леську! Ти чого плакав, га? Ти чого плакав, медвежа моє біленьке, га? Який він став... Болить, га? Посміхається... Ах ти ж моє, дитинча хороше... (Зворушений сідає й дивиться на сина).

Г а н н а С е м е н і в н а (обережно милуючи по голові Корнія). Сину! Тільки не сердься... Ну, подумай сам, чим же ця крихточка винна, га? І хіба ж таки вона не дорожча за шматок того, прости мені, рядна? Синочку, продай...

К о р н і й. Мамо... (Кудовчить волосся). Ви, мамо, бачите, все судите по-своєму... А я по-своєму. От і єсть... О...

76

Р и т а (нахиляючись до дитини). Лесику, скажи татові, що він тебе не любить... Скажи йому, що він безсердечний, жорстокий...

К о р н і й. Ну, от маєш... Та ти подумай же, як я можу це зробити? Ну? Так

зразу... На, трах, продав, нема нічого, порожній весь.

Р и т а. Ти не порожній... Ти знов будеш. Син — один, а полотен ти можеш

написати багато... Це ж, Нію, один жах і егоїзм, що ти навіть вагаєшся... Ну

подивись на нього, невже ти можеш допустити, щоб це твоє живе, рідне тобі

творіння погибло?.. Це ж ти, частина тебе. І ти оддаси за те мертве рядно? Нію!

К о р н і й. Ну, це ти... То не мертве... І то частина мене... А, Боже, Боже!

Г а н н а С е м е н і в н а. Синочку, ось утрьох благаємо тебе... Хіба ж тобі

таки так важко? Ну, подумай же хоч сам: шматок полотна, фарби — і живе творіння, дитина твоя...

Р и т а (підносячи Лесика до Корнія). Обніми тата, попрохай його, Лесику,

попрохай... Потягни за вуса... Посміхнись до нього... Дивись, як він

посміхається до тебе, якби він знав, що ти присуджуєш його на смерть!

К о р н і й. Ну що ти їм скажеш! Видумали собі смерть, і маєш... «На смерть». Яка смерть? Ніякої смерті нема й не буде! Правда, моє медвежатко? Правда, моє дитинча хороше? Ніякої смерті, будеш вели-и-кий, великий, виростеш, будеш малювати... Посміхається... Будеш? Га? Як слабенько кривить губки... Змінився все-таки. От рисочка нова... Не дам, не дам тобі, моє бідне, померти... Мій Лесик не помре, ні-ні, тато не дасть. Правда? Тато такий великий, його Медведем звуть, він нікому, навіть смерті, Лесика не дасть. От маєш... причепилась до мого хлопчика... Вимучила його, малюсінького, беззахисного... Он рисочки нові йому намалювала... Зовсім нові... (Пильно вдивляється й далі говорить уже неуважніше, майже машинально). Рисочки цілком інші. От одна... І губки... І носик... Бідного хлопчика. (Озирає схилену Риту й Лесика). І у мами...

Рита подивляється на Ганну Семенівну, яка одповідае їй підбадьорюючим, задоволеним поглядом і хитанням голови (В. Винниченко).