Класифікація текстів

Т. А. Єщенко, систематизувавши і узагальнивши лінгвістичні дослідження з типології текстів, пропонує свою класифікацію текстів для здійснення їх мовного аналізу:

1. За характером побудови: а) «Я»-тексти (тексти від 1-ої особи однини або множини); б) «ТИ»-тексти (тексти від 2-ої особи однини або множини; в) «ВІН-, ВОНА-, ВОНО-»- тексти (тексти від 3-ої особи однини або множини).

2. За функціонально-смисловим призначенням: а) текст-опис; б) текст-розповідь; в) текст міркування.

57

3. За участю у мовленні одного, двох і більше учасників: а) монолог; б) діалог; в) полілог.

4. За стильовою належністю: художні – тексти художнього стилю; нехудожні – а) тексти офіційно-ділового стилю; б) тексти публіцістичного стилю: в) тексти конфесійного стилю; г) тексти наукового стилю; ґ) тексти розмовно-побутового стилю; д) тексти епістолярного стилю.

5. За жанровою належністю: а) текст реклами; б) текст заяви; в) текст статті; г) текст листа; ґ) текст оповідання і под.

6. За формою репрезентації: а) усні; б) письмові; в) друковані 1.

Література:

1. Гореликова М. И., Магомедова Д. М. Лингвистический анализ художественного текста. — М.: Русский язык, 1989. — С. 100-146.

2. Дащенко Н. Л. Лінгвістика тексту й основи лінгвоаналізу: Методичні рекоменда­ції. — Тернопіль: ТДПУ, 2002. — 63 с.

3. Єрмоленко С. Нариси з української словесності. — К.: Довіра, 1999. — 431 с.

4. Качуровський І. Основні аналізи мовних форм (Стилістика). — Мюнхен - Ніжин, 1994. —135 с.

5. Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту : Навч.посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2008. – С. 103-128.

6. Ставицька Л. Естетика слова в українській поезії 10-30 рр. XX ст. — К.: Правда Ярославичів, 2000. — 154 с.

Тема 10. Дискурс і текст: співвідношення понять.

Текст і дискурс як досить складні й багатогранні лінгвістичні поняття знаходять у науковій літературі різні визначення, трактування, пояснення.

Текст становить собою вияв мовної діяльності людини, її результат, відбиваючи особливості комунікативного процесу на певному етапі суспільного розвитку. Він – це унікальне поєднання форми та змісту, тобто тих думок, що прагнув донести адресант до адресата, і лінгвістичних одиниць, за допомогою яких мовець їх матеріалізував. Автор, створюючи текст, розраховує на певне його сприймання й розуміння реципієнтом, зворотню реакцію – як безпосередню, так і опосередковану, залежно від обставин спілкування. Саме сприймання та розуміння тексту, а також здатність відреагувати на його зміст трактують як дискурс.

«Словник лінгвістичних термінів» за редакцією Д.І.Ганича та І.С.Олійника подає таке визначення: «Текст (від лат. textum – тканина, зв’язок, побудова) –

повідомлення, яке складається з кількох (чи багатьох) речень, характеризується змістовою й структурною завершеністю і певним

_____________________

1. Єщенко Т. А. Лінгвістичний аналіз тексту. Модульний курс: Навчальний посібник. – Донецьк: ДICO, 2009. – С. 102-103.

58

відношенням автора до змісту висловлення. Таким чином, текст становить сукупність речень, що пов’язані і змістом (у кожному наступному реченні використана попередня інформація), і лексико-граматичними засобами (узгодження форм часу і способу дієслів, використання займенників, споріднених чи синонімічних слів тощо). Зв’язки між реченнями в тексті можуть бути контактні й дискантні» 1.

І.Р.Гальперін зауважує на багатогранності цього поняття: «Текст – це результат мовленнєвої діяльності, що характеризується завершеністю, оформленістю у вигляді писемного документа, літературно опрацьованого відповідно до типу певного документа, сукупність мовних одиниць, що складається із заголовка та низки особливих одиниць (надфразовиї єдностей), об’єднаних різними типами лексичних, граматичних, стилістичних зв’язків, що мають певну спрямованість та прагматичну установку» 2.

Художній текст, на думку І.Р.Гальперіна, виконує функцію естетичного впливу на реципієнта лише опосередковано. Текст може викликати образи зорові, слухові, смакові. Ці образи є частиною самого змісту тексту літературно-художнього твору, але не сприймаються як такі, що несуть певну інформацію. Вони становлять додаткове тло у сприйманні художнього твору.

К.Серажим визначає дискурс, як «своєрідне «відзеркалення» тексту в свідомості конкретного індивіда у конкретній ситуації в конкретний момент часу. На противагу тексту, дискурс має ознаку процесності і не може існувати поза реальним фізичним часом, в якому він відбувається… дискурс, на противагу текстові, не здатний нагромаджувати інформацію. Дискурс, по суті, є лише способом її передання, але не засобом накопичення і множення; дискурс не є носієм інформації 3.

Дискурс становить собою зв’язне мовлення у певних соціокультурних, комунікативних та психологічних умовах. Дискурс відбиває ситуацію безпосередньої мовної діяльності з урахуванням форми спілкування, поведінки, міміки, жестів мовця 4.

У науковій літературі дискурс розглядають з багатьох позицій, виділяють такі його різновиди, як судовий, публіцистичний, газетний, літературно-критичний, рекламний, політичний тощо. Це зумовлено використанням особливих граматичних і лексичних одиниць; специфічних для кожного виду висловлювань норм побудови речень; правил слововживання, що впливають на формування певної семантики (Нікітіна А.В.).

_______________________

1. Словник лінгвістичних термінів / За ред. Д. І. Ганича, І. С. Олійника. – К. : Вища шк., 1985. – С. 303.

2. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М., 1981. – С. 18.

3.Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність. (На матеріалі сучасної газетної публіцистики): Монографія / За ред. В.Різуна. / Київ.нац.ун-т ім.Тараса Шевченка. – К., 2002. – С. 30.

4.Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів /За ред. С.Я. Єрмоленко. – К.:Либідь, 2001. – С. 47.

59

Правомірною є думка про тлумачення дискурсу як когнітивної діяльності людини, тобто сприймання нею інформації, що подає автор окремого тексту,

провокуючи в нашій свідомості певні думки, логічні висновки, емоційні враження.

Отже, у плані співвідношення тексту і дискурсу можна виокремити такі компоненти:

1. адресант - автор тексту, джерело інформації, що втілюється у змісті тексту;

2. канал передачі інформації – матеріальний носій змісту;

3. адресат – особа, яка сприймає певний текст і намагається зрозуміти його суть.

Дискурс є багатоаспектним процесом, що складається з таких головних компонентів, як ситуація, у якій відбувається комунікативний процес, наявність адресанта та адресата (при цьому, присутність першого не обов’язкова) і вербальних та невербальних засобів спілкування – залежно від особливостей сприймання тексту.

Таким чином, текст і дискурс є поняттями не протилежними, а такими, що спричиняють одне одного, взаємодіють між собою, але в різних мовленнєвих позиціях. Текст тлумачиться як повідомлення, що характеризується набором мовних одиниць, у яких закодовано певну інформацію; дискурс – як безпосередній процес мовленнєвої взаємодії, що передбачає усвідомлення й

аналіз поданої інформації та відповідну реакцію на неї (А. В. Нікітіна). Дискурс відбиває процес сприйняття і розуміння тексту, є його змістовою

природою, що зашифрована у мовних текстових одиницях, що становить формальний бік дослідження, своєрідну оболонку з інформаційним кодом, що розкривається слухачеві або читачеві в процесі сприймання і розуміння, та призводить до відповідної реакції з його боку.

Література:

1.Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М., 1981. – С. 18-28.

2.Гореликова М.И., Магомедова Д.М. Лингвистический анализ художественного текста. – М.: Просвещение, 1988. – 152 с.

3.Горіна Ж.Д., Кучерява О.А. Дискурсивний аналіз тексту: методичні рекомендації до навчальної програми за вимогами кредитно-модульної системи. – Одеса, 2007. – 39 с.

4.Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів /За ред. С.Я. Єрмоленко. – К.:Либідь, 2001. – 224 с.

5.Ковалик І., Мацько Л., Плющ М. Методика лінгвістичного аналізу тексту. – К., 1984.

6. Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту : Навч.посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2008. – С. 387-391.

7.Мороховський В. Деякі основні поняття стилістики й лінгвістики тексту. – К., 1981.

8. Науменко А.М. Філологічний аналіз тексту (Основи лінгвопоетики). Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Вінниця : НОВА КНИГА, 2005. – 416 с.

9. Нікітіна А.В., Мілєва І.В. Лінгвістика тексту: дистанційний курс // http: // agapa.ldo.lnpu.edu.ua: 8080/moodledata/185/0.l.htm.

60

10.Петровський В.І. Про принципи і методику цілісного лінгвістичного аналізу поетичних творів // Вісник ЛДУ, 1986.

11. Різун В.В. Аспекти теорії тексту // Різун В.В. та ін. Нариси про текст: Теоретичні питання комунікації і тексту. – К.: Київський університет, 1998.

12.Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: Підручник. – Полтава : Довкілля. – К., 2008. – 712 с.

13.Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність. (На матеріалі сучасної газетної публіцистики): Монографія / За ред. В.Різуна. / Київ.нац.ун-т ім.Тараса Шевченка. – К., 2002. – 392 с.

14.Соломахін А. Співвідношення понять «текст» і «дискурс» // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика»: Збірник наукових праць. Випуск УІІ. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2008. – С. 260-263.

15.Теорія і практика лінгвістичного аналізу художнього тексту. – Тернопіль, 1998.

16.Шанский Н.М. Лингвистический анализ текста. – Л.: Просвещение, 1990. – 450 с.