3. Прочитайте уривки зі спогадів Михайла Коцюбинського. З’ясуйте, якими образними засобами користується письменник у своїх листах, зверніть увагу на мовний етикет. Зробіть семантичний аналіз.

До Михайла Могилянського

28 Жовтня 1910 р. 15.Х.910. Чернігів,

(Северянская, 3)

Дорогий Михайле Михайловичу!

Стурбували Ви мене звісткою про свою слабість. Що з Вами? Сподіваюсь, що Вам тепер краще.

Щодо поправок у Вашому перекладі, то, роблячи їх, я мав на меті подати Вам, дорогий Михайле Михайловичу, лиш сировий матеріал, як ми і умовились з Вами. Переглядаючи рукопис, Ви можете прийняти або одкинути їх, як на Вашу думку буде краще, бо Вам видніше. Я тільки хотів помогти Вам зробити переклад ближчим до оригіналу по суті, а вже форма залежить од Вас, од Вашого смаку і знаття літературної російської мови. Я не буду мати найменшої претензії до Вас, коли Ви критично віднесетесь до моїх поправок і покористуєтесь їми в такій мірі, як се Вам потрібно буде для оброблення перекладу. Прошу тільки так дивитися на мої поправки.Тепер спеціально про «зади». Як Ви пригадуєте собі, в оповіданні («В дорозі») я ніде не вживаю дуже грубих слів, а в останній сцені я

з у м и с н е ужив те грубе слово (однаково грубе як по-українському, так і по-російському). Мені хотілося цим грубим словом ударить читача, підчеркнути всю гидоту психічної реакції обивателя після хвильового підйому. Я так коротко описую останню сцену, що тільки різке, грубе слово викличе потрібний мені ефект. Слово «спини» усе стушує, зм’ягчить. Тому я гадав би, що, незважаючи на неестетичність вислову, краще б залишити його у первородній грубості. До речі – слово це я стрічав недавно в якійсь російській повісті (здається, в «Русском богатстве»). Очевидно, його вважали не дуже нелітературним, коли пропустили.

Жалкую, що я не побачився з Вами перед виїздом Вашим до Петербурга. Я хотів порадитись з Вами про деякі місця. В «Під мінаретами», наприклад, стрічаються татарські вислови і фрази, які в буквальному перекладі звучать доволі чудно. Наприклад: «дозвольте медом перерізати Ваші слова»… Але вони належать до специфічної татарської ельоквенції – і шкода б було позбавити оповідання того місцевого колориту. Як Ви думаєте?

Дуже жалкую, що не бачився з Вами. В листі трудно зробити те, що легко дається в розмові…

Наші засилають Вам привіт. Прошу не забувати

Вашого М. Коцюбинського.

44

4.Прочитайте текст. Визначте його стильову приналежність. Охарактеризуйте засоби, завдяки яким можна визначити стиль тексту. Визначте головну думку, тему, мету, з якою автор писав цього листа.

Лист до дочки

Мила донечко!

Ти запитуєш, звідки ця безсловесна жіноча покірність, з її рабською філософією: «Він мене б’є, а я його люблю». Страшно, боляче і образливо за Людину, коли зустрічаєшся з такою філософією в житті. Одного разу мати першокласниці розповіла мені (під великим секретом), про те, що чоловік, підозрюючи її в подружній невірності, б’є, а якщо і не б’є, то знущається іншими способами, принижує. І про все це жінка говорила навіть з почуттям задоволення: «Якби не любив, то не бив би… Значить дорога я йому…». Коли я сказав молодій матері, що про це потрібно кричати, що це страшне зло потрібно ненавидіти, вона, злякавшись, щоб я не розголосив її таємниці, поспішно попрощалась зі мною, сказавши наостанок: «Нічого такого я вам не говорила, так і знайте…».

Август Бебель писав: «Жінка стала рабинею раніше, ніж з’явився раб». Очевидно, останнім притулком духовного рабства у світі людському буде серце жінки. Бійся цього як вогню, донечко, бійся виявитися освіченою, інтелектуально розвинутою рабинею.

Щоб по-справжньому любити, потрібно мати могутню духовну силу. І обов’язок сім’ї і школи, місія старших поколінь полягає в тому, щоб розвивати в людині цю мудру силу. Усе шкільне виховання – це, по суті, виховання любові і непримиренності: любов до вітчизни і рідного народу і непримиренної неприязні до її ворогів, любові до матері і батька, любові до людини, з якою ти станеш єдиною істотою, об’єднаєш з нею свої погляди і переконання, духовні поривання і прагнення, - одночасно непримиренність до всього, що несе в собі потенціальне або реальне зло.

Коли в присутності юнака або навіть в думках про нього у тебе прискорено заб’ється серце, коли тобі захочеться, щоб молодик дивився на тебе з подивом і захопленням, вважаючи тебе єдиною в світі, це значить, в тобі пробудилася жінка, пробудилась Мати – творець нового життя.

Уяви собі шмат благородного каменя – мармуру. Майстер-скульптор може вирізьбити з цього шматка прекрасне творіння рук своїх – кам’яну квітку, троянду, що не поступається красою живій, запашній квітці з краплинками роси і відблиском ранкового світанку. Майстер-скульптор бачить квітку в безформеному, красивому, але мертвому камені. Він починає різьбити, він трудиться в поті лиця, і ось з глибини мертвої матерії виступають обриси живої краси – краси рукотворної, краси, створеної людиною. Ця краса з мармуру. Але мармур залишається мертвим шматком каменя до тих пір, доки до нього не доторкнулись одухотворенні руки, що рухаються внутрішньою красою людини, її талантом. Ось у цих натхненних руках сила людської любові.

45

Так і в людських стосунках потрібно бути великим майстром, добути цю силу з глибини «дикого каменю», щоб стати гідним високої людської любові – почуття, що підносить, облагороджує. Людина, що не осяяла цього великого труда людської любові, здається мені первісною істотою, одягнутою в звірину шкіру, яка притягла в свою печеру шматок мармуру і любується ним, не підозрюючи, що в таємничих глибинах цього шматка прихована краса (В.Сухомлинський).

5.Прочитайте уривок з автобіографічної повісті О.Довженка «Зачарована Десна». Поясніть, які дитячі враження лягли в основу твору. Проаналізуйте художньо-образні засоби тексту. Зробіть лексико-стилістичний аналіз.

В огірках теж були бджоли. Вони порались коло цвіту і так прудко літали до соняшника, до маку – й додому, і так їм було ніколи, що, скільки я не намагавсь, як не дражнив їх, так ні одна чомусь мене й не вкусила. А бджоляче жало хоч і болить, зате вже коли почнеш плакати, дід уже чи мати дають зразу мідну копійку, яку треба прикладати до болючого місця. Тоді біль швидко проходив, а за копійку можна було купити у Масія аж чотири цукерки і вже смакувати до самого вечора.

Погулявши коло бджіл і наївшись огіркових пуп’янків, натрапив я на моркву. Більш за все чомусь любив я моркву. Вона росла в нас рівними кучерявими рядочками скрізь поміж огірків. Я оглянувся, чи не дивиться хто. Ніхто не дививсь. Навколо тільки дрімучий тютюн, мак та кукурудзяні тополі й соняшники. Чисте полуденне небо, і тихо-тихо, немовби все заснуло. Одні тільки бджоли гудуть та десь з-за тютюну, від погребні, доносивсь дідів рик. Тут ми з Піратом і кинулись до моркви. Вириваю одну – мала. Гичка велика, а сама морквина дрібненька, біла і зовсім не солодка. Я за другу – ще тонша. Третю – тонка. А моркви захотілось, аж тремчу весь! Перебрав я цілий ряд, та так і не знайшов ні одної. Оглянувсь – що робить? Тоді я посадив усю моркву назад: хай думаю, доростає, - а сам подався далі шукати смачного.

Довго щось ходив я по городу. Після моркви висмоктував мед з тютюнових квітів і з квітів гарбузових, що росли попід тином, пробував зелені калачики і білий, ще в молоці, мак, покуштував вишневого клею з вишень, понадкушував на яблуні з десяток зелених кислих яблук і хотів уже йти до хати. Коли ж дивлюсь: баба снує коло моркви, дідова мати. Я – бігом. А вона – зирк та за мною. А я тоді – куди його тікать? – повалив соняшника одного, другого.

• Куди ти, бодай тобі ноги повсихали!

Я в тютюн. «Побіжу, - думаю, - в малину, та рачки попід тютюном». Пірат за мною.

- Куди ти тютюн ламаєш, бодай тобі руки і ноги поламало! А бодай би ти не виліз з того тютюну до хторого пришествія! Щоб ти зів’яв був, невігласе, як ота морквочка зів’яла від твоїх каторжних рук!

************************

46

Отже, кинувшись через тютюн у сад, прабаба бухнулась з розгону на коліна. Отак, як дід любив сонце, так його мати, що її, як я теж аж потім довідався, звали Марусиною, любила прокльони. Вона проклинала все, що попадалось їй на очі, - свиней, курей, поросят, щоб не скугикали, Пірата, щоб не гавкав і не гидив, дітей, сусідів. Кота вона проклинала щодня по два-три рази так, що він трохи згодом був якось захворів і здох десь у тютюні.

Вона була малесенька і така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо на світі. Їй можна було по три дні не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й червоніли щоки. Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі.

• Мати Божа, Царице Небесна, - гукала баба в саме небо, - голубонько моя,

святая великомученице, побий його, невігласа, святим твоїм омофором! Як повисмикував він з сирої землі оту морковочку, повисмикуй йому, царице милосердна, і повикручуй йому ручечки й ніжечки, поламай йому, свята владичице, пальчики й суставчики. Царице Небесна, заступнице моя милостива, заступись за мене, за мої молитви, щоб ріс він не вгору, а вниз, і щоб не почув він ні зозулі святої, ні Божого грому. Миколаю-угоднику, скорий помочнику, святий Юрію, святий Григорію на білому коні, на білому сідлі, покарайте його своєю десницею, щоб не їв він тієї морковочки, та бодай його пранці та болячки з’їли, та бодай його шашіль поточила…

Баба хрестилася в небо з такою пристрастю, аж торохтіла вся од хрестів.

А в малині лежав повержений з небес маленький ангел і плакав без сліз. З безхмарного блакитного неба якось несподівано упав він на землю і поламав свої тоненькі крила коло моркви. Це був я. Причаївшись у малині за смородиною, я слухав бабиних молитов, як заворожений. Я боявсь поворухнути пальцем, щоб часом Мати Божа не побачила з неба, що я тут, у малині. Навіть Пірат і той дивився з-під смородини на бабу з переляком (О.Довженко).

Завдання для аудиторної роботи