Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
MINISTERSTVO_OSVITI_I_NAUKI_UKRAYiN1 (2).doc
Скачиваний:
100
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
1.37 Mб
Скачать

Практичне заняття № 5 Тема: Лінгвістичний аналіз художнього тексту: етапи роботи Теоретичні питання

  1. Основні етапи роботи над аналізом ХТ:

  • виразне прочитання тексту;

  • пристосування до творчості конкретного автора знання про суспільні тенденції і творчі пошуки епохи;

  • здійснення тлумачення незнайомих слів і словосполучень, фразеологізмів та ін., тобто з’ясування всього, що заважатиме при наступному опануванні комунікативно-динамічних конотативних значень;

  • здійснення комунікативно-естетичної спрямованості і контекстуально-ситуативної обумовленості мовленнєвих одиниць у межах складного синтаксичного цілого; основну увагу слід приділити сюжетно-композиційному рівню початкових і кінцевих абзаців;

  • приділення уваги смислу і характеру мовленнєвих одиниць, які відображають мовленнєвий образ автора в єдності з мовленнєвою ідейно-смисловою структурою твору.

Література:

  1. Арнаудов М. Психология литературного творчества. — М., 1970. — 654 с.

  2. Белецкий А. И. В мастерской художника слова. — Высшая школа, 1989. — С. 13- 111.

  3. Басин Е. Я. Психология художественного творчества: Личностный подход. — М., 1985. — 64 с.

  4. Будагов Р. А. Писатели о языке и язык писателей. — М.: МГУ, 1984. — 280 с.

  5. Дроздовский В.П. Лингвостилистические основы выразительного чтения: Методические указания к спецкурсу по русскому языку для студентов дневного и заочного отделений. – Одесса, 1980. – 38 с.

61

  1. Єщенко Т. А. Лінгвістичний аналіз тексту. Модульний курс : Навчальний посібник. - Донецьк : DICO, 2009. – 336 с.

  2. Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту : Навч.посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2008. – 423 с.

Практичне завдання

1. І. Прочитайте порівняльний аналіз віршів Бориса Пастернака «Зимняя ночь» і Василя Стуса «Автопортрет зі свічкою». Поміркуйте, чому порівнюються самі ці поети і ці вірші. Висловіть своє ставлення до авторів та поезій. На чому б ви хотіли зосередити увагу при аналізі зазначених віршів?

Прослухайте пісню, покладену на вірш Б. Пастернака. З’ясуйте її тональність,

експресію та мелодику.

П. Підготуйте сценічну постановку запропонованих поезій.

Зимняя ночь

Мело, мело по всей земле

Во все пределы.

Свеча горела на столе,

Свеча горела.

Как летом роем мошкара

Летит на пламя,

Слетались хлопья со двора

К оконной раме.

Метель лепила на стекле

Кружки и стрелы.

Свеча горела на столе,

Свеча горела.

На озаренный потолок

Ложились тени,

Скрещенье рук, скрещенье ног,

Судьбы скрещенье.

И падали два башмачка

Со стуком на пол.

И воск слезами с ночника

На платье капал.

И все терялось в снежной мгле,

Седой и белой.

Свеча горела на столе,

Свеча горела.

На свечку дуло из угла,

И жар соблазна

Вздымал, как ангел,

Два крыла

62

Крестообразно.

Мело весь месяц в феврале,

И то и дело

Свеча горела на столе,

Свеча горела (Б. Пастернак).

Свічка – символ поваги до вогню – могутньої природної стихії. Воскові

свічки були в кожній оселі. Їх запалювали, щоб освітити будинок, шанувати пам’ять померлих у поминальні дні. Свічка горіла, коли в оселі був небіжчик. Дівчата ворожили на нареченого зі свічкою й люстерком. Традиційно в нашому побуті запалюють іменинні та новорічні свічки. Психотерапевти радять: «Коли на душі гидко, погано, або неспокійно – запаліть свічку, бажано з воску, і дивіться на її полум’я. Нехай йдуть з димом усі ваші смутки, туги й сум.

Борис Пастрнак алегорично описує образ свічки. Для його поезії характерний прийом персоніфікації. Поет зазнає почуття захоплення перед вічною красою природи:

«метель лепила на стекле кружки и стрелы… и все терялось в снежной мгле, седой и белой…».

Двычы повторюване на початку вырша слово «мело» э формою минулого часу середнього роду выд дыэслова «мести». Ішими словами можна сказати: «Была метель», тобто, сильний сніг з вітром. Слова «по всей земле» й «во все пределы» підкреслюють силу, могутність, навіть глобальність цого явища природи.

Читаючи два перших рядки, уявляємо темну зимову ніч і свічку, яка горить на столі. Усе просякнуте почуттям спокою, втіхи, навіть, якоїсь прострації.

У наступній строфі поет використовує прийом персоніфікації. Він говорить про снігові пластівці як про живі істоти, яких ваблять, притягує якась мета, те, що відбувається поза віконною рамою.

«Метель лепила на стекле кружки и стрелы» - у цьому рядку завірюху автор порівнює з дитиною, яка, граючи, ліпить зі снігу сніжки, снігову бабу та ін.

«Кружки и стрелы на стекле» з’являються тому, що вітер кидає пластівці снігу з різних боків.

«Озаренный» має переносне значення: сяючий, жвавий, щасливий, осяяний внутрішнім світом щастя, кохання. Світло маленької свічки не може освітити стелю. Ми можемо припустити, що в кімнаті є ще якесь джерело світу, яке робить її яскраво осяяною, такою, що випромінює полум’я щастя.

«Судьбы скрещенье» - образний опис схрещення долі двох людей.

«И падали два башмачка со стуком на пол» - викликає асоціацію, що чобітки падають з ніг молодої прекрасної щасливої дівчини.

Порівняння крапель воску зі сльозами – це гарний словесний образ.

Заметіль – сива й біла, вічна, мудра – ховає від нескромних очей осяяну свічкою і коханням кімнату.

«Жар соблазна» - це вогонь жаги, вогонь пристрасты, вогонь кохання, сильний потяг чоловыка до жынки. Словесний образ несе у собы выдбиток поетичносты, високого стилю мовлення. Поетичний образ «И жар соблазна / Вздымал, как

63

ангел, / Два крыла / Крестообразно» народжується в свідомості поета через Рух тіней на осяяній стелі, оскільки полум’я свічки коливається від протягу.

Крила піднімаються «крестообразно», наче б то, покриваючи хрестом, багословляючи тих, хто знаходиться в кімнаті.

Порівняння спокуси з янголом суперечить християнській моралі, православним, які вважають кохання гріхом. Адже для Пастернака божественність пристрасті безсумнівна.

Таким чином, свічка, яка горить у російській культурній традиції, багатозначна: це і символ життя, і символ любові, і позначка любовного кохання.

Вірш Бориса Пастернака «Зимняя ночь» входить до циклу, який поєднано назвою «стихотворения Юрия Живаго». Він є заключною частиною роману «Доктор Живаго», центральним образом якого є запалена свічка. «Свеча горела» - було однією з робочих назв цього роману.

Автопортрет зі свічкою

Тримай над головою свічку,

допоки стомиться рука, -

ціле життя. Замало – нічку.

Довкола темінь полохка.

Літають кажани, як кулі.

Луною студиться щока

Де ви, крилаті? Гулі-гулі,

як вам не стерпно – без небес?

Аж очі підвели, поснулі.

О ні, ти не один воскрес!

Як в бодню – пугачеві скрипки.

Десь бродить землячок – Дантес.

О шанталавий, недорікий,

а чи поцілиш ти мене?

Свіча в задумі - не мигне (В. Стус).

Вірш написано приблизно 1965-66 року, у післяармійський час, який, на думку В. Стуса, був часом поезії, епохою Пастернака та необачно великою любов’ю до нього. Згодом, поезії, надихнуті Пастернаком, увійшли до збірки «Свіча в свічаді».

Автор зауважував на тому, що, щоб не трапилось на життєвому шляху, треба «тримати над головою свічку», яка освітить майбутній шлях. І тримати її треба «ціле життя», яке поет порівнює з полохкою темрявою, де «літають кажани, як кулі». Чому саме «кажани, як кулі»? Тому що враження кулі створюють розправлені широкі крила кажана, утворені перетинками між довгими пальцями ніг, оскільки мають форму кулі. Як відомо, кажани здебільшого літають в повній темряві й шукають собі поживу. В образі цієї поживи Василь Стус репрезентує своє життя.

64

У ті роки поезія Василя Стуса не могла вільно вийти до читача. Недовга хрущовська «відлига» закінчувалась, на зміну їй прийшло «закручування гайок», переслідування всього нового, не сумісного з мертвотною атмосферою брежнєвського застою, орієнтованого на поступову реабілітацію сталінщини, придушення високих ідеалів гуманізму, свободи особистості, як і свободи творчості, новаторських пошуків сучасних шляхів у літературі.

Василь Стус, як і його однодумці, не мирилися з цим. Вони виступали на захист ідей свободи та гуманізму, за відродження й розвиток національної культури українського народу, за утвердження його високої моралі, самобутності мистецтва.

Ось чому автор очікує, що його вільне життя скоро скінчится, бо «десь бродить землячок – Дантес». Стус називає його «шанталавий, недорікий». Метафорично поет передає недоліки цієї людини: «недорікий» – той, що має дефект мови. Як відомо, французи картато вимовляють літеру «р». «Шанталавий» - від «кафешантану», свідчить про національну приналежність. Так називали французів, оскільки у Франції національною гордістю є кав’ярня з відкритою сценою для виступів переважно легковажного характеру, тобто, алегорично, те, що очікувала від українських митців тогочасна влада.

Автор риторично запитує: «а чи поцілиш ти мене»? – дієслово поцілити від поціляти – кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; влучати. Тобто, чи влучить у нього метафоричний Дантес, в образі якого ми розуміємо владу, та чи поцілить він, як це сталося з Олександром Пушкіним?

Автор знає: якщо цієї долі не минути, «свіча в задумі - не мигне», бо вона світитиме йому прохід через тунель до зустрічі з Богом. Втім Василь Стус, як кажуть, грає з вогнем, він кидає виклик долі і говорить про те, ща навіть у бодні його почують: «як в бодню – пугачеві скрипки», що створить ефект луни. «Бодня» - дерев’яна низька діжка з кришкою. «Пугач» - хижий нічний птах ряду совоподібних, який живиться дрібними гризунами. Отже, в образній форма автор пояснює, що те, що відбувається зараз – тимчасове. Прийде час і всі: і він, і кажани, і пугач, і Дантес – держатимуть звіт перед Всевишнім. Але, на деякий час, як сподівається автор, вони, кажани, читаємо, влада, притаїлися, затамували дух:

Луною студиться щока (який скрик!)

Де ви, крилаті? Гулі-гулі (він їх дражнить),

Як вам не стерпно – без небес (немає чим поживитися)?

Аж очі підвели, поснулі (невже є ласий шматочок?

безпідставне звинувачення, щоб вчинити беззаконня?)

Василь Стус із його загостреним почуттям справедливості, нетерпимістю до неправди, чутливістю до чужого болю та мужністю своїм віршем «Автопортрет зі свічкою» виступив проти несправедливості тодішнього суспільства, фальші, брехливого вихваляння «передового соціалістичного ладу перед капіталістичним», порушень прав людини.

1969 року у передмові до збірки «Зимові дерева», якій не судилося побачити світ на рідній землі – вона вийшла друком за кордоном 1970 року, Василь Стус із

65

органічною для нього скромністю писав: «Ненавиджу слово «поезія». Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них – як на мене – путящі. І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття знанависті, звільнюється од неї, як од скверни. Поет – це людина. Насамперед. А людина – це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а – робив би коло землі…»