2. Аналіз синтаксичного рівня.

Синтаксис – головний організуючий та структурний чинник змісту. Основною одиницею синтаксису є речення. У реченні визначаються ті риси, які мають стилістичне та естетичне значення:

1. склад речення;

2. типи та засоби зв’язку частин складних речень;

3. порядок слів;

4. синтаксичні засоби експресивності.

_______________________

1. Гаспаров М. Л. Избранные статьи. – М. : Новое литературное обозрение, 1995. – С. 35.

55

До останніх належать:

а) у межах речення – різного роду інверсії та розміщення пауз у зв’язку з ритміко-інтонаційним членуванням;

б) у зв’язному тексті – повторення членів (частин) речення або порядок розташування членів речення (повтори, паралелізми).

3. Аналіз звукового рівня.

Він зумовлює встановлення зв’язку між звуками, які повторюються та

виокремлення зворотної образної основи алітерації, асонансів та ін.

4.Аналіз метричного рівня.

У центрі уваги – ритм, який сприяє смисловому упорядкуванню рядка, строфи, цілого тексту. Ритмічна будова визначає деякі особливості віршованої інтонації, аранжирує звукову стихію, підвищуючи тим самим ступінь загальної структурної організації твору.

Усі рівні поетичного мовлення тісно зв’язані між собою завдяки тому, що кожний з них орієнтований на зміст та бере пряму чи непряму участь у формуванні та вираженні змісту поетичного твору. Ось чому спостереження над метрикою, ритмікою, фонетикою та ін. не повинні перетворюватися на опис, відірваний від смислового аспекту. У той же час абсолютно неприпустиме пряме чи безпосереднє «ув’язування» цього прийому з певним, конкретним змістом. Бо це нічого не дасть для розуміння поетичного твору 1.

Лінгвістичний аналіз драматичного тексту

Як відомо, в основу епосу покладено подію, в основу лірики – переживання, в основу драми – дію. Термін драма походить від гр. дія, дійство. При цьому дія має відбуватися у тепершньому часі. У драмі авторське «Я» майже зникає, бо в ній діють самі персонажі. М. Горький писав, що дійові особи п’єси створюються виключно і тільки їхніми словами, тобто чисто розмовною мовою, а не описовою. Кожен із жанрів – трагедія, комедія, драма – походять з одного історичного джерела.

У драматичних творах письменники зображують людину в найгостріших життєвих ситуаціях. Конфлікт, покладнений в основу сюжету п’єси, має соціальний, психологічний чи побутовий характер. Саме конфлікт у творі є рушійною силою сюжету, він визначає групування персонажів, обумовлює вчинки героїв твору. А розуміння конфлікту веде до усвідомлення ідеї твору.

Основною особливістю драми є максимальне ущільнення часу, змалювання особливо напружених подій, виразних і яскравих конфліктів, які швидко розвиваються. Тривалість п’єси на сцені максимальна 3-4 години. У часі картини людського життя вимірюються днями, роками й десятиліттями.

В епоху класицизму для драматичного твору вважався обов’язковим

_________________________

1.Тарасов Л. Ф. О методике лингвистического анализа поэтического произведения // Анализ художественного текста : Сборник статей. – М., 1975. – Вып. 1. С. 62-68.

56

принцип трьох єдностей: місця, часу і дії. Перші два принципи згодом драматургія відкинула, зберігши принцип єдності дії. Усі сюжетні відгалуження, епізодичні сцени, другорядні персонажі – доповнюють і розвивають основну конфліктну ситуацію. У драматичному творі основний герой найчастіше виступає носієм певних рис характеру: Пузир («Хазяїн») – ненаситність, Ярослав («Ярослав Мудрий») – патріотизм, Малахій Стаканчик («Народний Малахій») – правдошукач і «реформатор людини», Мавка («Лісова пісня») – духовно багате життя вільної людини.

Драматичні твори складають основу театрального мистецтва. Орієнтацією

на сцену зумовлений поділ драматичного твору на акти (дії), картини та сцени (яви). Перерва між діями одержала назву антракт. У композиції драматичного твору своєрідну роль відіграють ремарки – авторські пояснення (у тексті виділяються іншим шрифтом). У них подається опис одягу, предметів, портрети дійових осіб, картини, вказівки способу дії персонажів, реагування на репліки.

У драматичних творах такі їх складові, як монологи, діалоги часто мають епічне або ліричне забарвлення, виняткове значення має так званий підтекст, де важливі думки й почуття дійових осіб передаються не прямо, а в дещо прихованій формі, бо у грі артисти розкриваються не лише завдяки словам, а й за допомогою багатозначних пауз, жестів, міміки тощо. Відомий російський режисер В. І. Немирович-Данченко називав підтекст «другим планом» акторської ролі.

У процесі вивчення драматичних творів варто засвоїти деякі теоретичні поняття: драматичний твір як основа сценічного мистецтва, соціально-побутова драма, комедія, історична драма, драма-феєрія, оптимістична трагедія, монолог, діалог, акт, ява, картина, ремарка тощо. Варто засвоїти терміни, пов’язані з театральним мистецтвом: декорація, бутафорія, куліси, грим, режисер, ложа, партер, бельєтаж, антракт, програма тощо.

Аналізуючи драматичний твір, особливу увагу слід приділити мові персонажів, оскільки вона є засобом їхньої індивідуалізації. «У драматичному творі мова героя є дзеркалом його характеру, його поглядів на життя, його звичок і намірів» (Є. А. Пасічник).