2. Рішення Конституційного Суду нерідко усувають прогалини в господарському процесуальному праві.

Особливе значення для розуміння господарського процесу мають у цьому сенсі:

Рішення Конституційного Суду України від 2 липня 2002 р. у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Концерн Стирол» щодо офіційного тлумачення положении абзацу першого пункту 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (справа про оспорювання актів у господарському суді);

Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р. у справі за конституційним зверненням ТОВ «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів);

Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес);

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ВАТ «Кіровоградобленерго» про офіційне тлумачення положень ч. 8 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності);

Рішення Конституційного Суду України від 10 червня 2003 р. у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо конституційності Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (справа про мораторій на примусову реалізацію майна);

Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2009 р. у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положень ст.ст. 102, 103, 116 Закону України «Про судоустрій України» (справа про призначення суддів на адміністративні посади) й ін.

3. Важливе значення для правильного і точного застосування норм господарського процесуального права, усунення правових прогалин мають рекомендації (роз’яснення, інформаційні, оглядові листи) Вищого господарського суду України (далі - ВГСУ). Серед них особливо виділяються Рекомендації Президії ВГСУ «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 28 березня 2002 р., «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» від 29 жовтня 2008 р., «Про деякі питання практики застосування законодавства при розгляді справ, що виникають в корпоративних відносинах» від 28 грудня 2007 р., «Про деякі питання підсудності і підвідомчості справ господарським судам» від 27 червня 2007 р., Роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» від 18 вересня 1997 р. з подальшими змінами, внесеними Президією ВГСУ й ін.

Окремі дослідники, наприклад С.О. Харитонов, не визнають судову практику як джерело (форму) господарського процесуального права, пояснюючи це тим, що кожний суддя, приймаючи рішення, не пов’язаний доводами, зробленими іншими судами'.

Такий підхід можна було б вважати правильним, якщо, по- перше, не враховувати наведені вже доводи щодо прецедентного характеру рішень Європейського суду з прав людини, Конституцінного Суду України, а, по-друге, якби форма права збігалася з поняттям джерел законодавства. Натомість у теорії права визнані інші, крім нормативно-правових актів, джерела права, в тому числі процесуального. Навіть правова доктрина, яка значною мірою формує суспільне розуміння правил поведінки в певній сфері людської діяльності та в багатьох випадках прямо формує правила поведінки, визнається джерелом права. Зокрема, у доктрині господарського процесуального права чітко визначено принцип арбітрування, що має безпосереднє втілення в господарському процесі, незважаючи на те, що прямо не передбачено в ГИК. Зокрема, цей принцип полягає в тому, що суд сприяє досягненню угоди між сторонами. Те саме стосується і судової практики. Судді вимушені враховувати практику інших судів, особливо вищестоящих, у тому числі узагальнених у формі рекомендацій, оглядових листів тощо, аби не припускати скасування їх рішень.

Наприклад, у ст. 111-15 ГПК України не визначаються права третіх осіб, учасників справи про банкрутство, органів державної виконавчої служби на оскарження у Верховному Суді рішень господарських судів після їх касаційного перегляду. У постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 2 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ-2 Господарського процесуального кодексу України» чітко встановлено право таких осіб на відповідне оскарження. Фактично у цьому разі ВГСУ здійснив поширювальне тлумачення, вийшовши за межі закону, реалізувавши, по суті, конституційний принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції України).

У цьому контексті не можна оминути питання щодо застосування аналогії права та аналогії закону у господарському процесі. Загалом у юридичній літературі з юридичного процесу відповідне питання є досить дискусійним. Супротивники визнання права на застосування аналогії процесуального закону¹використовують аргумент про те, що процесуальні галузі права вважаються публічними галузями, а отже, мають відображати обмежену дієздатність судових органів щодо правозастосупання: у силу ст.ст. 6, 19 Конституції України державні органи можуть діяти лише в спосіб та в порядку, визначеному Конституцією та законами України.

Із цим тлумаченням погодитися не можна. По-перше, межі публічного права не вичерпуються врегулюванням поведінки державних, зокрема судових органів. Процесуальні галузі права, будучи публічними, регулюють і діяльність інших учасників процесу. У межах цього регулювання Конституція України не виключає застосування принципу «дозволено усе, що не заборонене законом». По-друге, положення Основного закону щодо повноважень органів державної влади не можна тлумачити на користь того, аби обмежити права та свободи громадянина та людини. Адже згідно зі ст. З Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. У багатьох випадках для реалізації процесуальних прав застосування аналогії права та закону необхідно для реалізації призначення судового розгляду - захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.

Наприклад, відповідно до постанови ВГСУ від 24 січня 2006 р. у справі про банкрутство ВАТ «Криворізький гранітний кар’єр» зазначено, що, виходячи з вимог ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з моменту публікації відомостей про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, поточні кредитори, вимоги яких виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, зобов’язані заявити їх ліквідатору та до господарського суду протягом строку ліквідаційної процедури. Розгляд таких вимог здійснюється за аналогією з порядком розгляду вимог конкурсних кредиторів».

Зрештою, відповідно до ст. З Конституції України «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави». А відповідно до ст. 4 ГПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. А тому аналогія права та закону може цілком застосовуватися в господарському процесі для усунення правових прогалин при реалізації господарських процесуальних прав його учасників.

Джерела господарського процесуального права як правовий виток процедури розгляду господарських спорів необхідно відмежовувати від джерел матеріального права, якими керується суд при вирішенні спорів. В останньому випадку зазвичай йдеться про норми господарського, цивільного, земельного, морського та деяких інших галузей права.

Для правильного застосування цих норм при прийнятті рішень судом має бути враховано, що відповідно до ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Останнє означає, що суд не повинен спростовувати в рішенні неконституційний чи незаконний акт. Він може його не застосовувати, керуючись нормою вищої юридичної сили.

Коли суд застосовує норми права, він має вдаватися до тлумачення норм права, виходячи із вироблених, у тому числі в доктрині, правил та способів тлумачення. Про цей аспект джерел права докладніше йдеться в підручнику «Господарське право»¹.

Контрольні запитання:

1. Наведіть поняття господарського процесу.

2. У чому полягає суть господарських процесуальних правовідносин?

3. Назвіть форми та стадії господарського процесу.

4. Дайте поняття господарського процесуального права та визначте його системоутворювальні елементи.

5. У чому полягає предмет та метод господарського процесуального права?

0. Які можна визначити галузеві принципи господарського процесуального права?

7. Назвіть систему господарського процесуального права.

8. Що належить до джерел господарського процесуального права?

9. Чи може бути визначена судова практика джерелом господарського процесуального права?

10. Які особливості має застосування аналогії права та аналогії закону у господарському процесі?

11. Відмежуйте джерела господарського процесуального права від джерел матеріального права, якими керується суд при вирішенні спорів.