§5 Порядок подання заяви та порушення справи про банкрутство

Перша стадія порушення провадження, яка характерна і для позовного провадження, є початковою стадією та складається з двох складових: прийняття заяви до розгляду та винесення ухвали про порушення провадження.

Об’єктом процесуальних дій та правової оцінки господарського суду на цій стадії є заява про порушення справи з доданими до неї матеріалами, вивчення їх із точки зору підвідомчості і підсудності справи, а також інших критеріїв, дотримання яких є необхідним для прийняття справи до провадження. На цій стадії суддя вирішує питання про прийняття заяви до розгляду, в разі наявності передбачених законом підстав може повернути подану заяву без розгляду чи відмовити у її прийнятті. Слід зазначити, що обов’язок судді під час розгляду справи про порушення провадження справи про банкрутство полягає не в з’ясуванні обставин справи, на які посилається ініціюючий кредитор, а в перевірці відповідності заяви вимогам Закону та ГПК України.

Заява про порушення справи про банкрутство може бути подана боржником або кредитором, загальну характеристику яких наведено раніше.

При прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство господарський суд має перевірити наявність чи відсутність як загальних, так і спеціальних передумов права на подачу заяви до суду. За відсутності у заявника права на подачу заяви суд відмовляє заявнику у прийнятті поданої заяви.

Підстави відмови у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство визначені ч. 2 ст. 8 Закону:

• невключения боржника до ЄДРПОУ або до реєстру суб’єктів підприємницької діяльності;

• подання заяви про порушення справи про банкрутство лікві дованої або реорганізованої юридичної особи;

• порушення стосовно боржника іншої справи про банкрут ство;

• подання заяви кредиторів з вимогами, які в сумі складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати;

• забезпечення вимоги кредитора, який подав заяву, заставою.

Цей перелік підстав відмови у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство є вичерпним.

Додержання порядку подання заяви про порушення справи про банкрутство передбачає виконання певних умов:

1 ) заява про порушення справи про банкрутство має бути податі і додержанням правил підсудності.

Законом прямо визначені правила територіальної підсудності розгляду справ про банкрутство. Згідно зі ст. 15 ГПК України справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника. В інших країнах підсудність розгляду справи визначається іншими факторами, зокрема місцем і и мати податків (Швеція) або місцем перебування основної частини майна боржника (Азербайджанська республіка)¹;

2. представник, який подає заяву про порушення справи, повинен мати відповідні повноваження.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону заява про порушення справи про банкрутство підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб’єктом підприємницької діяльності (його представником). У разі банкрутства суб’єкта господарювання за рішенням власника (ст. 51 Закону) заява про порушення справи про банкрутство підписується ліквідаційною комісією в особі ліквідатора;

2. заявник має сплатити державне мито в передбачених законодавством порядку і розмірі.

Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» передбачено справляння державного мита із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Декретом передбачено звільнення від сплати державного мита, зокрема, державних органів, що здійснюють контроль за сплатою обов’язкових платежів;

2. заява про визнання боржника банкрутом мас відповідати встановленим законом вимогам щодо форми та змісту.

Заява кредитора має містити відомості про розмір вимог кредитора, виклад обставин, що підтверджують наявність зобов’язання боржника, а також строк його виконання тощо (ст. 7 ГПК Украї ни). До заяви кредитора має бути додано рішення суду, який розглядав вимоги кредитора до боржника, копію неоплачених розрахункових документів, виконавчі документи чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів.

Відповідно до вимог ч. 10 ст. 7 Закону до заяви кредитора - органу державної податкової служби чи інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), додаються докази вжиття заходів до отримання заборгованості за обов’язковими платежами в установленому законодавством порядку.

На момент подання кредитором заяви про порушення процедури банкрутства стосовно ВАТ «X»

боржник звернувся до контролюючого органу зі скаргою про перегляд податкового повідомлення-рішення Подання такої скарги зупиняє виконання платником податків податкових зобов'язань до закінчення процедури адміністративного оскарження. Крім того, боржником надано докази направлення до господарського суду позовної заяви про визнання рішення про скасування або розстрочення податкового боргу недійсним. Тому ВГСУ у своїй Постанові від И листопада 2004 р. у справі №10/28 дійшов висновку, що в цьому випадку ініціюючий кредитор не надав документів, передбачених ч. 10 ст. 7 Закону¹.

До заяви про банкрутство відсутнього боржника за ст. 52 Закону мають бути додані докази, які підтверджують наявність обставин, що свідчать про можливість віднесення боржника до вказаної ка тегорії. Законом прямо не визначено, якими документами мають підтверджуватися такі обставини. Очевидно, що факт неподання боржником звітності протягом установленого Законом річного строку має підтверджуватися відповідними довідками державної податкової інспекції².

Судова практика свідчить про те, що факт відсутності керівних органів боржника юридичної особи та відсутності громадянина підприємця, який є боржником, підтверджувався, як правило, актом про відсутність, складеним працівниками податкового органу, довідкою органу зв’язку про неможливість вручення поштової кореспонденції, довідкою власника будівлі про відсутність підприємства за юридичною адресою.

Проте ВСУ, переглядаючи в касаційному порядку справу № 21/19-06-518, у своїй постанові від 22 трап ня 2007 р. зазначив, що аіст обстеження місцезнаходження підприємства за юридичною адресою, складе ний ДІЇ І, не може визнаватися належним доказом відсутності підприємства за місцемзнаходження' Судом указано, що відомості про відсутність юридичної особи за її місцеперебуванням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фі зичних осіб - підприємців. Унесення зазначених відо мостей до державного реєстру передбачено ст. 17 За кону України «Про державку реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Статтею 18 цього Закону встановлено, що внесені до Єдиного державного реєстру відомості вважаються достовірнами і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. З урахуванням зазначених обставин, ВСУ дійшов висновку, що лише факт унесення відповідних відомостей до реєстру може бути доказом відсутності боржника.

Закон передбачає можливість відкликання заявником своєї заяви про порушення справи про банкрутство. Заява може бути відкликана до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Заява може бути підкликана і після опублікування оголошення, якщо протягом місячного строку не надійшло інших заяв кредиторів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону суддя повертає заяву про порушення справи без розгляду, якщо:

• заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не визначено;

• у заяві не вказано повне найменування сторін, їх поштову адресу та інші відомості, перелічені у ст. 7 Закону;

• не подано доказів щодо сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі;

• заявник не дотримав строку, зазначеного в абзаці третьому ст. 1 Закону;

• з інших підстав, передбачених ст. 63 ГПК України, з урахуванням вимог Закону.

Слід зазначити, що перелік підстав для повернення заяви без розгляду, визначених ст. 9, не є вичерпним, зокрема такою підставою є неподання ініціюючим кредитором доказів надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів.

Саме з цих підстав має бути повернута заява, що ґрунтується на вимозі про неплатоспроможність особи, на яку право банкрутства не розповсюджується.

Після усунення допущених неточностей заява може бути подана до господарського суду повторно.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону суддя господарського суду приймає заяву про порушення справи про банкрутство, подану з дотриманням вимог Закону та ГПК. Наслідком прийняття заяви є порушення справи про банкрутство щодо боржника. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону ухвала про порушення провадження у справі виноситься господарським судом не пізніше ніж на п’ятий день із дня надходження заяви.

При цьому суддя не у з’ясовує обставини, на які посилається заявник, а перевіряє формальну відповідність заяви вимогам закону. Виходячи зі змісту заяви про порушення справи про банкрутство, суддя вирішує, за яким порядком слід вести провадження у справі: загальним, спеціальним або спрощеним. Виходячи з цього, змінюється зміст ухвали про порушення справи про банкрутство.

В ухвалі про порушення справи про банкрутство вказується: про прийняття заяви до розгляду, дата проведення підготовчого засідання суду, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, про введення процедури розпорядження майном боржника та про призначення розпорядника майна.

Термін «мораторій на задоволення вимог кредиторів» означає зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборі» (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію забороняється стягнення грошових зобов’язань на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства. Мораторій поширюється на вимоги кредиторів незалежно від того, чи подавали вони заяви, відповідно до ст. 14 Закону, до господарського суду з вимогами до боржника у справі про банкрутство, та незалежно від моменту порушення виконавчого провадження за такими вимогами.

Зокрема, постановою Вищого господарського суду від 9 лютого 2005 р. у справі № 2-8/2747-2004 було зазначено, що поза межами справи про банкрутство жоден кредитор боржника не може отримати задово лення грошових вимог від боржника. Таке погашення зобов’язань боржника ставить у нерівне становище інших кредиторів боржника порівняно з кредитором. який отримав задоволення своїх вимог. Таким чином, під час дії мораторію жодних дій боржника щодо задоволення вимог конкурсних кредиторів, яким є ТОВ «У», вчинено бути не може, в тому числі шляхом за ліку зустрічних однорідних вимог¹.

Отже, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість, а не на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника підпадають під вільний правовий режим до визнання боржника банкрутом.

Відповідно до ст. З Закону України «Про відновлення платоспроможності...» розпорядження майном є однією із судових процедур банкрутства, яка включає систему заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника. Метою застосування цієї процедури є забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Введення процедури розпорядження майном зумовлює необхідність призначення розпорядника майна боржника².

У силу положень п. 8. ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» та абз. 1 ч. 6 ст. 12 Закону у випадку порушення судом справи про банкрутство боржника правило щодо обов’язкового зупинення виконавчого провадження не стосується лише тих вимог стягувачів, на які дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, а саме: вимоги з виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди.

Окрім обов’язкових процесуальних дій при порушенні провадження у справі, господарський суд може вжити заходів, спрямованих на забезпечення вимог ініціюючого кредитора та кредиторів, які будуть виявлені на наступній стадії провадження у справі. Зміст заходів із забезпечення вимог кредиторів визначено в ч. 2 ст. 12 Закону. Господарський суд не позбавлений права застосувати до боржника й заходи, передбачені ст. 67 ГПК України. У разі вжиття заходів щодо забезпечення вимог кредиторів копія ухвали надсилається також установам, що здійснюють облік нерухомого майна, транспортних засобів (БТІ, державні нотаріальні контори, органи ДАІ УМВС України й ін.), установам банків, що обслуговують рахунки боржника, незалежним реєстраторам, особам, які ведуть облік цінних паперів, що належать боржнику (зберігачу, депозитарію, утримувачу), а також державній установі, що веде реєстр обтяжень кредиторських вимог (Державний реєстр застав рухомого майна).

Дослідниками проблем банкрутства неодноразово висловлювалися пропозиції щодо необхідності вдосконалення механізму порушення провадження у справі. Так, Б. Поляков звертає увагу на те, що, порушуючи справу про банкрутство, господарський суд використовує як підставу тільки документи, додані ініціюючим кредитором до заяви, і при прийнятті заяви відсутня змагальність сторін. Крім цього, порушення справи про банкрутство зачіпає права всіх кредиторів боржника внаслідок дії мораторію на задоволення вимог останніх¹.

Як правило, одночасно з порушенням справи про банкрутство вводиться процедура розпорядження майном боржника, як зазначає ВСУ, ведення процедури розпорядження майном є загальним наслідком порушення провадження у справі.

За своїм службовим призначенням розпорядження майном боржника є підготовчою процедурою у справі про банкрутство. У її межах має послідовно відбуватися введення режиму мораторію на задоволення вимог кредиторів і забезпечення їх вимог (конкурсний мораторій), виявлення кредиторів та інвесторів, формування реєстру вимог кредиторів, утворення органів самоорганізації кредиторів (збори і комітет). Але головна мета цієї процедури - визначення фінансового становища боржника і висунення арбітражним керуючим (розпорядником майна) пропозицій щодо можливості відновлення його платоспроможності².

Ухвала господарського суду про порушення справи про банкрутство в обов’язковому порядку направляється учасникам провадження і державному органу з питань банкрутства, який веде; єдину базу даних підприємств, стосовно яких порушено справу про банкрутство, органу державної податкової служби, місцевому суду загальної юрисдикції та органу державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника, державному реєстратору, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Виходячи з того, що ухвала про порушення справи про банкрутство не підлягає оскарженню, Закон надає можливість оскаржити правомірність порушення справи про банкрутство боржника лише за результатами підготовчого засідання суду.

З моменту порушення справи про банкрутство правосуб’єктність боржнику стає обмеженою, що триває протягом всього процесу. Обсяг обмежень правосуб’ектності боржника залежить від судової процедури банкрутства. Зокрема, після порушення справи про банкрутство та введення судом мораторію на задоволення вимог кредиторів боржник обмежується в праві самостійно погашати грошові вимоги конкурсних кредиторів.

Наприклад, у постанові від 15 березня 2005 р. у справі А/7’ 20 8/035 Верховний Суд України, скасовую чи рішення попередніх судових інстанцій, дійшов пра пильного висновку, що часткове задоволення борж ником грошових вимог кредитора після порушення справи про банкрутство не є законною підставою для припинення провадження у цій справі. Такий висновок мотивується відсутністю інших, крім ініціюючих, кредиторів, яких не було виявлено через відсутність оголошення про порушення справи про банкрутство.