Розділ 21 виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду

§ 1 Загальна характеристика та правова природа інституту виконання судових рішень

Судові рішення, відповідно до ст. 124 Конституції України, ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Аналогічне положення закріплене в ст. 13 Закону України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій

і статус суддів», де встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Загальні умови виконання актів господарського суду визначені в розділі XIV ГПК України (ст.ст. 115-122). Так, згідно зі ст. 115 ГПК рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і викопуються в порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІУ «Про виконавче провадження».

Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, гарантованих Конституцією України та законами відповідним суб’єктам (юридичним особам, фізичним особам - підприємцям, громадянам, державі тощо), що прямо вказано в ст. 1 Г11К і випливає зі змісту ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Утім, вочевидь, що лише сама статична наявність судового рішення, яким підтверджені певні факти (існування заборгованості, наявність права, обов’язок вчинити дії чи утримуватися від їх вчинення, тощо) не завжди забезпечує повний та всебічний захист порушеного права конкретної особи.

До того ж, не всі рішення господарського суду виконуються добровільно, а деякі з них потребують активних дій деяких юридичних осіб, у тому числі органів державної влади, місцевого самоврядування. Отже, забезпечення їх обов’язковості здійснюється через застосування владного примусу, який дає змогу зробити юридичні та фактичні наслідки прийняття такого рішення неминучими для зацікавленого кола суб’єктів.

Особливо гостро й актуально це питання постає перед суб’єктами господарювання, які безпосередньо задіяні в обігу економічних відносин, котрі потребують оперативних та ефективних дій у процесі справедливого та правомірного перерозподілу капіталу та власності.

Отже, правові витоки необхідності існування окремого інституту виконання судових рішень полягають в обов’язковості уникнення декларативності цих актів, гарантування їх реалізації в порядку та у спосіб, установлені законодавством України, в тому числі із застосуванням примусу шляхом звернення до авторитету влади держави та її апарату. Справедливим є твердження про те, що виконавче провадження є однією з правозахисних функцій держави¹.

Зокрема, виходячи з цього, виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання рішень і відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» розуміється як сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до Закону та інших законів, а також рішень, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Вивченням питань та проблем інституту виконання судових рішень в різній час займалися такі вчені, як М. Авдюісов, Ю. Бі- лоусов, С. Васильєв, О. Квасніцька, М. Мельник, М. Омельченко,

В. Тертишніков, С. Фурса, М. Штефан, С. Щербак, О. Хотинська,

2. Юрчак та інші.

Треба погодитися з твердженням С. Васильева, який зазначає, що, будучи однією зі стадій господарського процесу, виконання судового рішення відбувається в процесуальній формі: порядок діяльності органів виконання завчасно передбачений законом; зацікавленим особам забезпечена можливість участі у виконавчому проваджені та надані певні процесуальні права².

Сукупність процесуальних дій виконавчого провадження включає в себе таку діяльність:

• добровільне виконання рішення, постанови господарського суду;

• видання наказу господарського суду;

• пред’явлення наказу суду для примусового виконання;

• виправлення помилки, допущеної при оформлені та видачі наказу господарського суду;

визнання наказу господарського суду таким, що не підлягає виконанню повністю або частково; видача дублікату наказу;

поновлення пропущеного строку для пред’явлення наказу до виконання;

• відстрочка або розстрочка виконання рішення господарського суду;

• встановлення чи зміна способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду;

• відкладення, зупинення та відновлення виконання судового акта;

• здійснення конкретних виконавчих дій;

• оскарження дій та бездіяльності органів державної виконавчої служби;

• поворот виконання рішення, постанови господарського суду;

• завершення виконавчого провадження.

Основними джерелами правового регулювання процесуальних дій виконавчого провадження є ГПК України, Закон України «Про виконавче провадження», Закон України від 24 березня 1998 р. № 202/98-В «Про державну виконавчу службу» (в редакції Закону України від 4 листопада 2010 р.), Наказ Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5 «Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій» та інші нормативно- правові акти.

Важливе значення мають рекомендаційні та роз’яснювальні акти органів судової влади, серед яких у тому числі Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/365 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» (далі за текстом цієї глави - Роз’яснення № 04-5/365), Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження».

Питаннями застосування заходів державного примусу та здійснення безпосередньо виконавчого провадження опікується Державна виконавча служба, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.