§ 5 Відстрочка та розстрочка, встановлення чи зміна способу та порядку виконання рішень господарського суду

На підставі ст. 121 ГПК України та ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» та при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, може у виняткових випадках, залежно від обставин справи, відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, встановити чи змінити спосіб та порядок їх виконання.

Такі процесуальні права можуть бути реалізовані в будь-який час із моменту вступу рішення в законну силу до його повного виконання.

Установлення способу та порядку виконання рішень має здійснюватися в резолютивній частині рішення господарського суду (наприклад, стягнення заборгованості з суб’єкта господарювання, виселення з приміщення, примусове виконання зобов’язання у спосіб реалізації конкретного положення договору, тощо).

На законодавчому рівні поняття «відстрочка», «розстрочка», «зміна способу та порядку виконання рішення» не розкриті. Аналогічна ситуація й у сфері адміністративного та цивільного судочинства.

Утім, на відміну від останніх галузей судового процесу, термінологічна сутність визначень «розстрочка», «відстрочка» і «зміна способу та порядку виконання рішення» в господарському процесуальному праві з’ясована на рівні Роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/333 від 12 вересня 1996 р. «Про деякі питання практики застосування ст. 121 Господарського процесуального кодексу України» (із наступними змінами та доповненнями станом на 22 жовтня 2007 р.), до положень якого й доцільно звернутися.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватися за рішенням, у якому господарським судом визначено певний термін звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, із певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також мають визначатися господарським судом. При цьому слід зважати на те, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; кілька індивідуально визначених речей тощо).

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання в порядку і способом, встановленими раніше. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності в боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості¹.

Господарське процесуальне законодавство не містить спеціальних вимог до форми та змісту заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, встановлення чи зміну способу та порядку їх виконання. Отже, керуючись загальними правилами оформлення та подання документів у господарські суди, а також з огляду на вимоги ст. 121 ГПК України, слід сказати, що заява має містити:

• найменування господарського суду, до якого звертається особа, реквізити сторін у справі;

• викладення фактів та обґрунтування причин, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення господарського суду, посилання на докази (із доданням їх копій до заяви), котрі підтверджують викладені обставини;

• чітко визначені вимоги заявника в прохальній частині заяви;

• докази надіслання іншим сторонам копій заяви і доданих ма-

Заява про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чп зміну способу і порядку виконання розглядається та вирішується судом у десятиденний строк у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника. Строк є пересічним, тобто не підлягає продовженню (збільшенню) господарським судом ані їм його власною ініціативою, ані за ініціативою сторін, виходячи з иідсутності відповідної можливості згідно з нормами чинного ГПК України, про що йдеться в п. 25 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11 квітня 2005 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році».

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у с і рок або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 121 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, ;»міну способу і порядку виконання рішення, господарський суд має враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи (п. 2 Роз’яснення ВАСУ від 12 вересня 1996 р. № 02-5/333).

Зауважмо на значній суб’єктивності фрази «у виняткових випадках», що міститься в ст. 121 ГПК України, трактування якої значною мірою залежить від суддівського розуміння в межах кожної індивідуальної справи. Отже, суд оцінює надані стороною докази наявності «виняткових випадків» на підставі ст. 43 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Також у п. 6 Роз’яснення № 04-5/365 зазначається, що питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови або ухвали апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 121 ГПК України, вирішує відповідна апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до винесення ухвали або постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання ухвали або постанови має міститися в резолютивній частині зазначеної ухвали або постанови. В інших випадках, тобто коли заяву подано стороною, державним виконавцем після винесення ухвали або постанови апеляційною чи касаційною інстанцією, питання про відстрочку мбо розстрочку, зміну способу та порядку виконання цієї ухвали чи постанови вирішує господарський суд першої інстанції.

Прийняття рішення стосовно відстрочки або розстрочки виконання, встановлення чи зміни способу і порядку виконання місцевим господарським судом оформлюється ухвалою суду, яка може бути оскаржена на загальних підставах (відповідно до ст. 106 ГПК України).

Окремо треба звернути увагу на те, що задоволення заяви стосовно зміни способу та порядку виконання рішення господарського суду можливе у разі попереднього встановлення неможливості виконання такого рішення шляхом здійснення виконавчого провадження. Лише сам факт добровільного невиконання такого рішення відповідачем після його прийняття не є доказом неможливості примусового виконання відповідного рішення державною виконавчою службою у спосіб та порядок, установлені в наказі суду. Про це, зокрема, свідчить такий практичний приклад.

ДК «Газ України» звернулася до місцевого госпо дарського суду із заявою, у якій просила змінити спо сіб та порядок виконання рішення шляхом стягнення

з ВАТ «Тернопільгаз» повної суми боргу, тоді як при прийнятті рішення позовна заява ДК «Газ Украї ни» про стягнення боргу була задоволена частково із встановленням одночасно в цьому рішенні розстроч ки погашення заборгованості шляхом сплати коштів рівномірно по місяцях упродовж одного року.

Заявник в обґрунтування своїх вимог посилався на невиконання ВАТ «Тернопільгаз» установленого су дом графіка реструктуризації заборгованості, стягну тої зи рішенням, несплату боржником належної суми коштів у встановлені строки в добровільному порядку.

Ухвалою суду, залишеною без змін постановою апеляційною інстанцією, в задоволенні заяви ДК «Газ України» було відмовлено. ВГСУ погодився із таким висновком, встановивши таке.

Відповідно до приписів Закону України «Про вико навче провадження» рішення господарського суду під лягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

За встановленими господарськими судами поперед ніх інстанцій обставинами ДК «Газ України» не на дано жодних доказів звернення в Державну виконавчі/ службу щодо примусового виконання рішення.

Колегія суддів ВГСУ визнала обґрунтованими та правомірними висновки місцевого та апеляційного господарських судів, оскільки сам факт несплати коштів у строк, визначений рішенням, не є обстави ною, що ускладнює або унеможливлює його виконання у примусовому порядку'.

Відповідно до п. 8 Роз’яснення № 02-5/333 з метою забезпечення виконання судового рішення та якщо заходів забезпечення позову не було вжито до прийняття рішення зі спору, то господарський суд, згідно з ч. 2 ст. 121 ГПК України, має право одночасно з вирішенням питання про відстрочку, розстрочку або зміну способу і порядку виконання рішення вжити заходів до забезпечення його виконання, про що зазначається в цій же ухвалі. В разі незгоди сторони чи прокурора, який брав участь у процесі, з такими діями господарського суду, бони вправі звернутися зі скаргою на таку ухвалу.

У процесі виконання судового рішення сторони можуть укласти мирову угоду, що подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу (ч. 4 ст. 121 ГПК України), формально та фактично підтверджуючи можливість їм і ни порядку та способу виконання раніше прийнятого судового акта у зв’язку з наявністю домовленості сторін спору.

Ця ухвала є виконавчим документом згідно з п. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» і як виконавчий документ має містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (ст. 86 ГПК України та ст. 18 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема щодо умов, розміру і строків виконання зобов’язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, котрий підлягає виконанню державною виконавчою службою.

У випадках невиконання зобов’язаною стороною умов мирової угоди, укладеної в процесі виконання судового рішення і затвердженої господарським судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі Закону України «Про виконавче провадження» із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.