§2 Підстави провадження у справі про банкрутство

Базовою концепцією для визначення підстави порушення спра ви про банкрутство за заявою кредитора у чинному Законі «Про відновлення платоспроможності...» обрана доктрина практичної або касової неплатоспроможності. За цією концепцією справу про неспроможність можна порушувати в разі такого майнового стану боржника, коли він неспроможний розрахуватися з кредиторами через нестачу ліквідних майнових активів, хоча за даними балан сової звітності загальна вартість усіх його майнових активів може перевищувати суму його зобов’язань у грошовому вимірі. Водночас, підставу для порушення справи про неспроможність за заявою кредитора має визначати сукупність суттєвих ознак неплатоспроможності боржника, достатніх для того, щоб визнати необхідним і доцільним запуск такого складного і дорогого за вартістю процедурного механізму врегулювання проблеми його заборгованості, ніч провадження у цій справі².

Передумови порушення провадження справи про банкрутство у науковій літературі класифікують на загальні та спеціальні. Дослідники процесуального права виходять із того, що в господарському суді справа може бути порушена, якщо заявник має право па звернення до господарського суду з позовною заявою і ним додержано встановлений законом порядок подачі заяви³.

Відповідно, справа про банкрутство може бути порушена за умови, якщо заявник має право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство та додержується порядку подачі заяви про порушення справи про банкрутство.

Більшість дослідників цивільного та господарського процесів при вивченні питання про право на звернення до суду у своїх працях спираються на теорію про право на позов, вперше запропоновану російським ученим М. А. Гурвичем, який пов’язував виникнення права на подачу позову з наявністю чи відсутністю певних передумов. Зокрема, він розрізняв загальні та спеціальні передумови виникнення права на подачу позову⁴.

Загальними передумовами права на звернення до господарського суду із заявою про порушення оправи про банкрутство є:

1. процесуальна правоздатність особи, яка подає відповідну заяву, а також боржника;

2. підвідомчість справи господарському суду;

3. відсутність у провадженні іншої справи про банкрутство цього боржника.

Вимоги щодо процесуальної правоздатності стосуються однаковою мірою і кожного з кредиторів, і боржника в конкретній справі. Право на звернення із заявою про порушення справи про банкрутство не може виникнути, якщо належну правоздатність не будуть мати як ініціюючий кредитор (кредитори), так і боржник. Зокрема, справа про банкрутство не може бути порушена щодо боржника, не включеного до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Адже державна реєстрація суб’єктів господарювання як юридичний факт є господарсько- правовим актом і породжує насамперед господарсько-правовий статус і господарсько-правову здатність юридичних осіб (як і фізичних осіб - підприємців). Окрім того, справа не може бути порушена щодо ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи.

Справи про банкрутство належать до виключної підвідомчості господарських судів, що визначено ст. 12 ГПК України.

У США, Канаді, Австралії справи про банкрутство розгля дають спеціальні суди, в Німеччині, Молдові - суди загальної юрисдикції.

Однією з загальних передумов таких справ є відсутність у про вадженні іншої справи про банкрутство цього боржника в момент звернення заявника до господарського суду. Це передбачає, що н разі наявності на момент звернення у провадженні господарсько го суду справи про банкрутство цього ж боржника інші кредитори втрачають можливість реалізувати право стосовно ініціювання справи про банкрутство, але не втрачають право стати конкурсними кредиторами в разі дотримання строку на звернення до суду з відповідною заявою.

Спеціальні передумови права на звернення до господарського суду регламентовані безпосередньо Законом та мають певні групи:

1. залежно від категорій осіб, які звертаються до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство;

2. залежно від категорій осіб, відносно яких порушується провадження справи про банкрутство.

Слід зазначити, що спеціальні передумови для осіб, які звертаються до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, у свою чергу поділяються на передумови, які характерні для кредиторів та передумови, які характерні для боржників.

Слід уважати, що залежно від категорій осіб, відносно яких порушується провадження справи про банкрутство, а саме окремих категорій боржників, діють спеціальні передумови, необхідні для звернення до суду про порушення справи щодо: відсутнього боржника; комерційного банку; гірничих підприємств; підприємств комунальної власності; громадянина-підприємця; фермерського господарства.

Для порушення справи про банкрутство за заявою кредитора необхідною є наявність такої сукупності матеріальних ознак стану неплатоспроможності боржника:

безспірність вимог ініціюючого справу кредитора (кредиторів), оскільки спір вирішений у судовому або досудовому порядку;

• мінімальний розмір заборгованості (в тому числі - об’єднаної стосовно низки ініціюючих кредиторів), що має сукупно складати не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати;

• мінімальний строк прострочення боржником виконання грошових зобов’язань або сплати обов’язкових платежів, що має становити не менше трьох місяців.

Завдання кредитора на першому етапі ініціювання процедури банкрутства полягає в доказуванні факту неплатоспроможності боржника.

Однак у Німеччині ініціювати конкурсне провадження один кредитор не може, і підставою для відкриття конкурсного провадження є припинення внесення боржником платежів незалежно від розміру. Факт припинення платежів із боку боржника доводит!» кредитори. Завдання суду полягає в установленні факту перевищення пасиву над активом і відмежуванні від тимчасової неплатоспроможності.

У Франції керівники неспроможного суб’єкта господарювання зобов’язані подавати заяву про банкрутство не пізніше ніж у 5-денний термін із моменту припинення платежів. У Нідерландах, якщо керівник підприємства або його власник, знаючи про то, що фінансових активів їхнього підприємства не вистачає хоча б на одного кредитора, зобов’язані привселюдно сповістити про це у пресі.

У США провадження у справі про неспроможність починається за клопотанням кредиторів (без забезпечення) і боржника. Мінімальний розмір вимог установлений у п’ять тисяч доларів. Боржник ініціює процедуру, коли усвідомлює, що не може погасити борги. Після подачі клопотання і прийняття його судом вступає в дію механізм захисту майна боржника.

Відповідно до національного законодавства, вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема рішенням юрисдикційного органу або визнання боржником претензій, що дає спробу кредитору отримати таку заборгованість через банк або державну виконавчу службу. Безспірність грошових вимог може підтверджуватися, зокрема, постановою про відкриття виконавчого провадження чи опротестованим векселем, що є виконавчим документом.

Вимоги ВАТ «Р» виникли з договору відспгуплення права вимоги від 22 квітня 2004 р., але HAT «Р» не зверталося з вимогою про виконання зобов'язання безпосередньо до ТОВ «З», а також не набуло у встановленому порядку статусу стягувана у виконавчому проваджені, порушеному за заявою TOB «Т».

Це заперечує існування підстав для порушення справи про банкрутство¹.

Судова практика щодо безспірності вимог кредитора не є однозначною. Верховним Судом України в Постанові Пленуму «Про судову практику в справах про банкрутство» від 18 грудня 2009 р. № 15 роз’яснено, якими документами можуть підтверджувати безспірність вимог кредитора:

1. виконавчими документами, виключний перелік яких передбачено у ст. З Закону України «Про виконавче провадження» (за грошовими зобов’язаннями та щодо виплати заборгованості із заробітної плати);

2. платіжними вимогами, за якими здійснюється списання коштів із рахунків боржника;

3. вимогами про стягнення податкового боргу (недоїмки) (у рамі подання органами державної податкової служби заяв про пору шення справи про банкрутство);

4. документами про узгодження суми податкового зобов’язання (щодо вимог про стягнення недоїмок зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів)).

Слід звернути увагу, що цей перелік не включає такий доку мент, як платіжна вимога - доручення. Разом із тим, господар ські суди, включаючи ВГСУ, вважають надання цього документу підтвердженням безспірності вимог кредитору.

Наступна матеріальна ознака - це наявність грошових вимог у розмірі не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати. До грошових зобов’язань (вимог) належать розмір заборгова ності за передані товари, виконані роботи й надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов’язаний сплатити боржник, визначені на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

До складу грошових зобов’язань боржника не зараховується, зокрема, зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі; недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду; зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян; зобов’язання з виплати авторської винагороди. ІІри порушенні справи про банкрутство громадянина-підприємця до розміру вимог кредиторів не включаються: зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю або здоров’ю громадян; вимоги зі стягнення аліментів та інші вимоги особистого характеру (ч. 2 ст. 4 Закону). Слід зазначити, що якщо ініціюючий кредитор не має необхідної суми вимог, достатньої для порушення провадження у справі, він може об’єднати свої вимоги з іншими кредиторами та подати до суду спільну заяву про порушення справи.

Прострочення боржника, тобто непогашення ним вимог кредиторів протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку є останньою кваліфікуючою ознакою неплатоспроможності. Б.М. Поляков зазначив, що саме неможливість отримання оплати грошових зобов’язань через виконавче провадження є критерієм неплатоспроможності господарюючого суб’єкта та підставою для ініціювання провадження у справі про банкрутство².

Наприклад, господарським судом Донецької об ласті була порушена справа про банкрутство ТОН «К», проведено підготовче засідання суду, ухвала за результатами якого залишена без змін апеляційною інстанцією.

Касаційна інстанція, у свою чергу, скасувала ви несені судові акти, мотивуючи своє рішення тим. що порушення справи про банкрутство можливе тільки після відкриття виконавчого провадження державною виконавчою службою, у зв'язку з чим тримісячний. строк, установлений ст. 6 Закону, починає збігати після пред’явлення виконавчих документів до виконання у державну виконавчу службу і відкриття виконавчого провадження³.

Неподання доказів, що підтверджують ознаки неплатоспроможності боржника на день порушення провадження у справі або на день підготовчого засідання суду, має наслідком припинення провадження у справі.

Поєднання вказаних ознак стану неплатоспроможності боржника у їх сукупності становить матеріально-правовий склад підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за заявою кредитора (кредиторів). Відсутність ознак неплатоспроможності боржника виключає обґрунтованість самого провадження у справі про банкрутство.

Слід зазначити, що в разі спрощеної процедури банкрутства (ст. 52 Закону - особливості банкрутства відсутнього боржника) розмір вимог, їх безспірність та строк виконання зобов’язань не є обов’язковими підставами для порушення провадження у справі про банкрутство. Однією з підстав, з якою ст .52 Закону пов’язує можливість порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника, є відсутність громадянина-підприємця або керівних органів боржника юридичної особи за її місцезнаходженням. Численні справи про банкрутство відсутнього боржника порушуються господарськими судами за ініціативою органів державної влади, причому відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону в обґрунтування заяви про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника кредитором можуть надаватися не тільки докази відсутності громадянина підприємця чи керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням, а й докази ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також наявності інших ознак, які свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Підстави відкриття процедури банкрутства з боку боржника істотно відрізняються від таких умов для кредитора. Закон «Про відновлення платоспроможності...» передбачає три підстави: неплатоспроможність (ст. 6 ч. З Закону), загроза неплатоспроможності (ст. 7 ч. 5 Закону), неоплатність (ст. 51 Закону).

Для порушення справи про банкрутство за заявою боржника необхідною є наявність:

• рішення власника майна (органу уповноваженого управляти майном боржника) про звернення до господарського суду про порушення провадження справи про банкрутство;

• наявність майна, достатнього для покриття судових витрат, поняття та склад яких передбачено у ст. 44 ГПК України.

Крім цього, відповідно до ст. 51 Закону «Про відновлення платоспроможності...» в разі якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостач ньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа лікві дується в порядку провадження справ про банкрутство. Обов’язок боржника звернутися у місячний термін до господарського суду і;» заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 51 За кону, якщо при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою бал крутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимо ги кредиторів у повному обсязі, також передбачений ч. 5 ст. 7 Зако ну. Факт недостатності вартості майна боржника для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія встановлює на підставі ана лізу балансу та/або в процесі інвентаризації майна боржника.

Зокрема, при розгляді справи господарського суді/ Кіровоградської області, апеляційною інстанцією було встановлено, що Банк ( кредитор ) є явним ( в ідо мим) у розумінні ст. 60 ГК України кредитором Това риства (боржника) у зв'язку з тим, що його грошові вимоги до боржника ґрунтуються на відповідних су дових рішеннях.

Однак із місцевої газети Банку стало відомо про припинення діяльності Товариства шляхом його лік відації згідно з рішенням загальних зборів засновни ків. При цьому ліквідаційна процедура Товариства повинна була завершитися ІЗ серпня 2006 р. У зв’язку

з цим Банк звернувся до суду із заявою про порушення справи про банкрутство Товариства, яка була пору иіена ухвалою суду від 4 серпня 2006 р., та водночас подав до суду позов про визнання дій ліквідаційної ко місії незаконними.

Установивши, що вартості майна Товариства, що ліквідувалося, було недостатньо для задоволення вимог кредиторів, судом апеляційної інстанції визна но незаконними дії ліквідаційної комісії з припинення діяльності юридичної особи шляхом ліквідації¹.

Тільки виконавче провадження може підтвердити реальну (фактичну) неплатоспроможність господарюючого суб’єкта. Якщо боржник протягом трьох місяців не погасив грошові зобов’язання через виконавче провадження, це свідчить про стійку (абсолютну) неплатоспроможність. І тоді на зміну виконавчому провадженню приходить процедура банкрутства.

У разі банкрутства відсутнього боржника заяву про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може подати кредитор незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов’язань. У ч. 1 ст. 52 Закону не вказано, що вимоги повинні бути безспірними, а зазначено лише слово - «вимоги». Отже, дещо відрізняються від загального порядку умови відкриття процедури банкрутства відсутнього боржника, яка здійснюється на підставі ст. 52 Закону. Відповідно, кредитору вже не потрібно доказувати розмір несплати боргу та строк його невиконання, а 'інше надати докази відсутності юридичної особи за її місцем знаходження.

У разі банкрутства селянського господарства підставою для порушення провадження служить неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями, а також наявність письмової згоди всіх членів селянського (фермерського) господарства.

Особливий порядок для порушення справи про визнання банкрутом комерційного банку визначено у ст.ст. 1 та 88 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Ліквідація банку здійснюється з ініціативи НБУ. Відповідно до ст. 88 цього Закону законодавство України про банкрутство при розгляді справ про банкрутство банків застосовується в частині, що не суперечить Закону України «Про банки і банківську діяльність». Основною умо- іюю проведення процедури банкрутства банків є висновок НБУ про їх неспроможність. Отже, фактично існує окремий інститут неплатоспроможності банків, який має свою специфіку.

Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону справи про банкрутство гірничих підприємств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не раніше ніж через один рік від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій).