Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
книга ГПП Подцерковний 2012.doc
Скачиваний:
298
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
2.83 Mб
Скачать

§6 Інші стадії провадження у справі про банкрутство

Наступна стадія - стадія підготовчого засідання є відправною точкою для всієї справи про банкрутство, самостійною частиною провадження справ про банкрутство і відбувається не пізніше 30 днів із дня порушення справи про банкрутство.

Дослідники-процесуалісти вважають підготовку справи до судового розгляду самостійною частиною провадження в суді першої інстанції, яка складається із сукупності процесуальних дій суду та осіб, які беруть участь у справі, спрямованих на забезпечення правильного і своєчасного вирішення справи3.

Відповідно до вимог закону оцінка поданих документів, заслуховування пояснень сторін та розгляд обґрунтованості заперечень боржника проводиться в підготовчому засіданні суду. Підготовче засідання, таким чином, має специфічну процесуальну функцію, оскільки воно є завершенням процесуальних дій, пов’язаних із порушенням провадження у справі про банкрутство1.

Отже, Законом установлюється імперативна норма, що відзив повинен бути наданий боржником до дати проведення підготовчого засідання. Це не право, як передбачено в позовному провадженні, н обов’язок. Крім цього, відзив на заяву належить до тих процесуальних засобів, за допомогою яких боржник має можливість начистити свої інтереси. Однак санкції за ненадання відзиву на замну Законом не передбачено.

Боржник, подаючи до суду відзив, зобов’язаний додержуватися передбачених коментованою статтею правил, зокрема:

  1. відзив повинен містити наявні у боржника заперечення щодо ішмог заявника (заявників);

  2. загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, у тому числі щодо заробітної плати працівникам боржника, а також заборгованості зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування й інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, щодо податків і зборів (обов’язкових платежів);

  3. відомості про наявне в боржника майно, в тому числі і кошти, які знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах, поштові адреси банків чи інших фінансово-кредитних установ.

При цьому до господарського суду необхідно надати (в канцелярію або через поштове відділення зв’язку) оригінал відзиву, а заявникові - надіслати копію.

Вимоги кредиторів до боржника, щодо визнання яких розпорядником майна чи іншими кредиторами подані заперечення, розглядаються господарським судом з викликом боржника, кредитора, вимоги якого оспорюються, та інших кредиторів, що заявили заперечення стосовно цих вимог. Якщо господарський суд дійде висновку, що спірні вимоги кредитора обґрунтовані та підтверджені відповідними документами, такі вимоги визнаються судом; в іншому випадку в задоволенні таких вимог суд відмовляє повністю або частково. Про визнання чи відмову у визнанні вимог кожного кредитора судом виноситься ухвала.

Підготовче засідання, таким чином, має специфічну процесуальну функцію, оскільки воно є завершенням процесуальних дій, пов’язаних із порушенням провадження у справі про банкрутство. Тим більше, при порушенні провадження справи про банкрутство господарський суд не завжди має інформацію про наявність у статутному капіталі боржника частки державної власності - 25 відсотків і більше. Тому це питання, як правило, з’ясовується лише на підготовчому засіданні суду.

У підготовчому засіданні водночас розв’язується інше важливе завдання. По-перше, суд остаточно вирішує, за загальною чи спрощеною процедурою вестиметься справа. Адже може статися так, що справа була порушена за спрощеною процедурою, але па момент проведення підготовчого засідання було виявлено майно боржника, що є підставою для переходу зі спрощеної процедури банкрутства до загальної.

По друге, за наслідками підготовчого засідання ініціюючим кредитором здійснюється в офіційному друкованому органі публікація про порушення провадження у справі, метою якої є виявлення кола кредиторів боржника та його інвесторів, які в подальшому увійдуть до реєстру вимог кредиторів. Так, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов’язує заявника подати до офіційних друкованих органів (відповідно, газети «Голос України» або «Урядовий кур’єр») у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство.

Кредитор боржника може стати учасником справи про банкрутство та набути всіх прав сторони лише після опублікування оголошення про порушення провадження у справі та відкриття основного конкурсу. При невиконанні заявником вимог ухвали підготовчого засідання стосовно публікації оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство у визначений строк суд залишає заяву про порушення справи про банкрутство без розгляду. Як зазначає Верховний Суд України у Постанові «Про судову практику в справах про банкрутство» від 18 грудня 2009 р. №15, застосування до цих обставин ст. 81 ГПК України є обґрунтованим.

На стадії підготовки справи про банкрутство господарський суд може призначити експертизу для визначення фінансового становища боржника. За дорученням суду експертиза проводить ся державним органом з питань банкрутства із залученням для її проведення спеціалістів у встановленому порядку. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Положення про Державний департамент з питань банкрутства» № 533 від 19 квітня 2006 р., Державний департамент з питань банкрутства організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, у процесі підготовки справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи з наданням відповідного доручення.

Слід зазначити, що на стадії підготовки справи про банкрутство господарський суд здійснює інші процесуальні дії, визначені в ГПК України, спрямовані на вирішення суддею на підготовчій стадії кількох груп питань щодо: доказування та доказів (ст.ст. 32-43); вчиненні дій, спрямованих на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи згідно з Законом і ГІІК України. На стадії підготовчого засідання продовжує діяти судова процедура - розпорядження майном боржника, яка створю» умови для всебічної оцінки майнового стану і ринкових перспектив боржника. Б. Поляков звертає увагу на те, що процедура розпорядження майном є підготовчою, оскільки в ній формуються актив та пасив боржника1.

Особливістю підготовки до розгляду справи про банкрутство є те, що вона проводиться судом як самостійно, так і за допомогою арбітражного керуючого, який призначається судом і перебуває під його контролем. На дії суду з підготовки справи до розгляду впливають і суб’єктивні фактори: розмір активів боржника; число кредиторів; наявність у боржника заперечень на вимоги кредиторів; а також ефективність роботи арбітражного керуючого.

На відміну від цивільного судочинства, де підготовча стадія передбачає з’ясування можливості врегулювання спору до розгляду справи по суті, а саме примирення сторін, господарське судочинство передбачає проведення підготовчого засідання лише у справах про банкрутство та загалом з іншою метою (завданням): виявлення кола кредиторів, складення реєстру, визначення розміру вимог кредиторів шляхом перевірки заперечень боржника на заявлені вимоги; визначення фінансового стану боржника; вжиття заходів до збереження майна боржника; здійснення контролю за ходом проведення першої процедури банкрутства - розпорядження майном; виявлення інвесторів. У позовному провадженні мета підготовки справи до розгляду - забезпечення своєчасного вирішення справи (ст. 63 ГПК України).

Ухвала, яку виносить суд за результатами підготовчого засідання, має відповідати приписам ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності...» та передбачати: розмір заявлених вимог кредиторів, інформацію стосовно призначеного розпорядника майна боржника, зобов’язання арбітражного керуючого надати суду реєстр вимог кредиторів, дату попереднього засідання господарського суду та скликання перших загальних зборів кредиторів, а також зобов’язання боржника надати розпоряднику майна бухгалтерські, фінансові й інші документи, що стосуються його господарської діяльності.

Реєстр вимог кредиторів має бути складений розпорядником майна та поданий до суду на затвердження не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання господарського суду. Перші загальні збори кредиторів мають бути скликані та проведені розпорядником майна не пізніше трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду.

Ухвала, прийнята за результатами підготовчого засідання, може бути оскаржена при дотриманні правил, передбачених розділами XII і ХІІ-1 ГПК України.

Важливе значення для підготовки справи до розгляду має попереднє засідання суду - наступна стадія провадження справ про банкрутство, яка не характерна для позовного провадження в господарському процесі.

Попереднє засідання суду проводиться не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання. Згідно зі ст. 15 Закону попереднє засідання відбувається із викликом сторін, а та кож інших учасників провадження у справі про банкрутство. Саме в попередньому засіданні господарський суд розглядає складений розпорядником майна реєстр вимог кредиторів, а також вимоги кредиторів, щодо яких мали місце заперечення боржника. При цьому господарський суд зобов’язаний викликати всіх кредиторів, чиї заяви були прийняті до розгляду на попередньому засіданні, вказуючи про це в ухвалі. Господарський суд розглядає заяви всіх кредиторів (занесених до реєстру вимог та стосовно яких є заперечення) на попередньому засіданні, досліджує підстави виникнення грошових вимог, їх розмір, порядок погашення, залишок боргу й ін. Дії суду полягають у перевірці відповідності законодавству вимог кредиторів. Якщо вимоги кредиторів не підтверджуються відповідними документами, суд їх не визнає, навіть якщо вони не оскаржуються боржником та включені до реєстру.

Тільки визнані судом вимоги підлягають задоволенню в процедурі банкрутства.

За результатами розгляду справи в попередньому засіданні господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів та призначається дата проведення зборів кредиторів. Указана ухвала має істотне значення, оскільки є підставою до визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішенні на зборах та в комітеті кредиторів.

Без завершення розгляду вимог кредиторів і, відповідно, без вирішення щодо них питань про включення їх до реєстру вимог кредиторів, господарський суд не має права виносити ухвалу на попередньому засіданні, на підставі якої могли бути проведенні збори кредиторів для прийняття, зокрема, рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації. На вимоги кредиторів розповсюджуються не лише позовна давність, а й строк виконавчого провадження. Якщо кредитор утратив право на примусове виконання рішення суду в порядку виконавчого провадження (прострочка виконавчого документа), то він водночас позбавляється права на отримання заборгованості через процедуру банкрутства.

Слід зазначити, що штрафні санкції не входять до складу грошових зобов’язань кредиторів, а лише підлягають окремому обліку в реєстрі вимог кредиторів. Якщо кредитор має грошові вимоги різної послідовності, вони підлягають диференціації (розподілу) у реєстрі відповідно до черги. Наприклад, грошові вимоги кредитора складають 200 тис. грн, з яких 150 тис. грн забезпечені заставою майна боржника. Отже, в реєстрі необхідно вказувати: перша черга - 150 тис. грн, четверта черга - 50 тис. грн1.

До реєстру вимог кредиторів не вносяться вимоги із зобов’язань учасників (засновників) юридичної особи, адже відповідно до положень Закону України до складу грошового зобов’язання не зараховуються вимоги із зобов’язань учасників (засновників) юридичної особи, що, водночас, не позбавляє останніх права брати участь у провадженні в справі про банкрутство.

Ухвала суду за підсумками попереднього засідання є основним документом, де закріплюються грошові вимоги кредиторів. З одного боку, судовий акт є підставою для визначення кількості голосів за участю в представницьких органах кредиторів, а з іншого - для обов’язкової оплати (погашення боргу) в процедурі банкрутства.

Грошові вимоги, за якими затверджено реєстр вимог кредиторів, не переглядаються господарським судом, який здійснює провадження у справі. Закон не надає право суду самостійно переглядати вимоги кредиторів, вносити зміни або викладати ухвалу за результатами попереднього засідання. Суд не може відхиляти визнані вимоги, визнавати нові вимоги тощо. Визнані вимоги кредиторів залишаються незмінними протягом усього провадження у справі про банкрутство.

Стаття 15 Закону України «Про відновлення платоспроможності...» не передбачає оскарження ухвали за підсумками попереднього засідання господарського суду. Але якщо господарським судом у попередньому засіданні визнано чи відхилено грошові вимоги низки кредиторів та за наслідками їх розгляду винесено єдину ухвалу про внесення грошових вимог до реєстру вимог кредиторів та затвердження реєстру, ухвала підлягає оскарженню (в частині визнання чи відхилення вимог окремого кредитора), оскільки стосується прав і законних інтересів такої особи та мас істотні правові наслідки для сторін справи. Вказана ухвала має істотне значення, оскільки є підставою до визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішенні на зборах та в комітеті кредиторів.

При цьому слід пам’ятати, що відповідно до вимог Закону господарський суд зобов’язаний сформувати пасив боржника в попередньому засіданні і лише після цього продовжувати рух справи про банкрутство: створювати представницький орган кредиторів - комітет кредиторів, розглядати питання щодо переходу до наступної судової процедури. Адже при проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів у справі представляє комітет кредиторів (ч. 9 ст. 7 Закону). З моменту утворення комітету кредиторів саме він, а не окремі кредитори, вважається стороною у справі про банкрутство у випадках, передбачених Законом, зокрема ч.ч. 10-12, 14 ст. 3-1, ч.ч. 7, 16 ст. 13, ч.ч. 1, 2 та 8 ст. 17, ч.ч. 1 та 5 ст. 18, ч.ч. 8-10 ст. 19, ч. 5 ст. 21, ч.ч. 1 та 13 ст. ЗО, ч. З ст. 36, ч. 13 ст. 53.

Фахівцями зверталася увага на те, що власне судовий розгляд справи про банкрутство відбувається протягом трьох засідань: підготовчого, попереднього та засідання, якому Закон, хоч і не дав певної назви, але яке за своєю природою є визначальним для долі боржника1.

Отже, наступною стадією провадження справ про банкрутство • стадія, наслідком якої є застосуванням реорганізаційних про цедур (санації, мирової угоди) або ліквідації. Застосування реорганізаційних процедур є альтернативою прийняттю рішення про визнання боржника банкрутом і застосування ліквідаційної про це дури.

На стадії застосування процедури санації передбачається здійснення під час провадження у справі системи заходів, спрямованих на оздоровлення фінансово-господарського становити боржника, а також задоволення - в повному обсязі або частково

  • вимог кредиторів. Санація боржника в процесуальному аспекті містить дві складові: прийняття ухвали про проведення санації та ухвали про затвердження плану санації. На цій стадії господарський суд, за клопотанням комітету кредиторів, виносить ухвалу про проведення санації боржника та призначає керуючого сана цією. У зв’язку з цим у судовому засіданні має бути насамперед перевірено дотримання комітетом кредиторів порядку прийняття рішення щодо введення процедури санації.

Судове рішення про застосування процедури санації має базуватися на погодженому рішенні сторін, права та обов’язки яких плануються трансформувати в ході реалізації обраного варіанта відновлення платоспроможності боржника. Так само план санації, що визначає схему відновлення платоспроможності боржника, по винен обов’язково враховувати волю самого боржника у формі погодження ним цього плану.

Щодо деяких категорій боржників процедура санації не застосовується, а саме боржник, що ліквідується власником (ст. 51), від сутній боржник (ст. 52), громадянин - суб’єкт підприємницької діяльності (ст.ст. 47-49 Закону). Що ж стосується фермерських господарств (ст. 50), то в цьому випадку процедура розпорядження майном за своїм змістом є санацією. При санації боржника його керівником (ст. 53 Закону) процедура санації вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство та поєднується з процедурою розпорядженням майном.

Ухвала про введення процедури санації та призначення керуючого санацією може бути оскаржена. Причому, оскаржити таку ухвалу може навіть колишній керівник підприємства, відсторонений у зв’язку з уведенням процедури санації.

Наступним етапом застосування до боржника процедури сана ції є розгляд у судовому засіданні схваленого комітетом кредиторів плану санації. Згідно зі ст. 18 Закону протягом трьох місяців іа дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов’язаний надати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника. На цьому етапі господарський суд має перевірити дотримання комітетом кредиторів порядку схвалення плану санації та відповідність цього плану вимогам законодавства України.

Завершальним етапом застосування процедури санації є розгляд у засіданні господарського суду звіту керуючого санацією.

Разом зі звітом мають бути розглянуті і скарги кредиторів, якщо такі надійдуть до господарського суду.

Наслідком розгляду господарським судом звіту керуючого санацією може бути затвердження цього звіту або відмова у його затвердженні. Господарський суд може також прийняти рішення про продовження санації або про затвердження мирової угоди, якщо її укладення передбачене планом санації.

Іншою реорганізаційною процедурою, яка може бути застосована до боржника, є процедура мирової угоди. Частиною першою ст. 35 Закону визначено, що під мировою угодою у справі про банкрутство мають на увазі домовленість між боржником і кредитором стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Застосуванню цієї процедури господарським судом передує вчинення учасниками провадження дій з ініціювання укладення мирової угоди, погодження її умов та схвалення цієї мирової угоди комітетом кредиторів. Схвалена комітетом кредиторів мирова угода підлягає розгляду в засіданні господарського суду, в якому мають бути заслухані кредитори, у котрих виникли заперечення щодо укладення мирової угоди. При цьому господарський суд має з’ясувати питання щодо додержання порядку прийняття комітетом кредиторів рішення про укладення мирової угоди, а також щодо відповідності укладеної угоди вимогам законодавства України.

Особливістю процедури мирової угоди є те, що її виконання, на відміну від плану санації, проводиться за межами судового провадження і контроль за цією процедурою з боку суду може мати місце лише у зв’язку зі зверненням кредиторів до господарського суду із заявою про розірвання мирової угоди або визнання її недійсною.

Згідно з ч. 2 ст. 35 Закону мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, в тому числі й після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом. Однак мирова угода може бути укладена лише після публікації в офіційних друкованих органах оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, затвердження реєстру вимог кредиторів і обрання комітету кредиторів, оскільки цей правочин впливає на права та обов’язки всіх кредиторів у справі про банкрутство, крім випадків, прямо передбачених у закону, а рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається виключно комітетом кредиторів. У разі укладення мирової угоди в процедурі банкрутства господарських організацій із корпоративними правами держави понад 25 відсотків їх статутного капіталу погоджується з Фондом державного майна України та державним органом з питань банкрутства.

При розгляді мирової угоди господарський суд зобов’язанні! за слухати кожного присутнього на засіданні кредитора, в якого ми никли заперечення щодо укладення мирової угоди, навіть якщо на засіданні комітету кредиторів він голосував за укладення мирової угоди (припис ч. 2 ст. 38 Закону про відновлення платоспроможності боржника).

Якщо умови мирової угоди будуть суперечити вимогам законодавства, господарський суд відмовляє у її затвердженні.

Застосування ліквідаційної процедури є самостійною стадією, наслідком її введення є неможливість відновити платоспроможність боржника в таких судових процедурах, як розпорядження майном або санація. Зовсім протилежний зміст підстави для застосування ліквідації, яка є примусовою процедурою, оскільки обирається і здійснюється поза волею боржника і, можливо, меншості кредиторів. Ліквідаційна процедура застосовується, коли неможливі або вичерпані реорганізаційні варіанти розв’язання проблеми неплатоспроможності боржника. Традиційно за доктриною права про банкрутство достатньою легітимною підставою для застосування ліквідаційного варіанта розв’язання цієї проблеми с. судове рішення про визнання боржника банкрутом. Так, відповідно до Закону про відновлення платоспроможності боржника господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру (ст. 22).

Реорганізаційні процедури, з одного боку, і ліквідаційна процедура з іншого, відрізняються між собою не лише за підставами застосування і юридичною природою, а й за метою застосування. Якщо коло завдань ліквідаційної процедури обмежене задоволенням вимог кредиторів, то реорганізаційні процедури спрямовані також на відновлення платоспроможності боржника і продовження його функціонування як господарюючого суб’єкта.

Постанова про визнання боржника банкрутом приймається господарським судом за наявності у боржника ознак неспроможності та відсутності клопотання кредиторів про застосування до боржника реорганізаційних судових процедур (санації та мирової угоди). Постанова господарського суду про визнання боржника банкрутом завершує господарський процес і водночас відкриває конкурсне провадження. У ч. З ст. 12 Закону вказується на можливість прийняття господарським судом рішення (у формі ухвали) про відмову у- визнанні боржника банкрутом. Проте ні підстави прийняття такого рішення, ні його наслідки Законом не визначені. Фактично, якщо судом не приймається рішення про визнання боржника банкрутом, суд має застосувати до боржника одну з реорганізаційних процедур.

Згідно зі ст. 22 Закону господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру, зокрема, у випадках:

  • при наявності клопотання комітету кредиторів про введення процедури ліквідації у процедурі розпорядження майном боржника;

  • якщо виявлена неможливість досягнення мети процедури санації після її введення судом;

  • банкрутство громадянина-підприємця;

  • банкрутство відсутнього боржника.

У постанові про визнання боржника банкрутом має бути зазначено про відкриття ліквідаційної процедури. Визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є взаємопов’язаними приписами суду, які не можуть існувати окремо. Зазначений факт відрізняє конкурсне провадження від виконавчого, оскільки рішення господарського суду за результатами позовного провадження може бути виконано добровільно. Основний принцип конкурсного провадження полягає в тому, що в разі збігу кредиторів і неоплатності боржника все його майно слід розділити між особами, які мають законні домагання. Конкурс є судовим провадженням про розподіл обтяженого боргами майна між кількома кредиторами, що пред’явили свої претензії до конкурсної маси.

Ще однією обов’язковою дією суду для забезпечення проведення ліквідаційної процедури є призначення арбітражного керуючого - ліквідатора. Крім зазначених відомостей у постанові про визнання боржника банкрутом, як правило, встановлюється строк, на який вводиться ліквідаційна процедура, міститься припис про зобов’язання керівника-боржника передати ліквідатору майно, печатки, штампи, фінансово-господарські документи із зазначенням строку такої передачі. Слід зазначити, що в п. 86 Постанови ВСУ «Про судову практику в справах про банкрутство» зазначено, що у постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд зазначає про відкриття ліквідаційної процедури без зазначення строку. Її тривалість не повинна перевищувати дванадцяти місяців. Загальний строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 18 місяців (у разі подовження строку).

У ст. 24 Закону визначено функції господарського суду в ліквідаційній процедурі. Однією з таких функцій с розгляд скарг на дії учасників останньої. У цих справах господарські суди першої інстанції виносять постанови в разі визнання неплатоспроможного боржника банкрутом та ухвали - в решті випадків.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 5 цього Закону перегляд судових актів має здійснюватися за правилами ГІІК України. Якщо за змістом ГПК України для оскарження учасниками провадження у справі про банкрутство постанов суду першої інстанції немає особливих перешкод, то для оскарження ухвал є істотні бар’єри. Відповідно до правил ст.ст. 106, 111-13 ГПК України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені лише у випадках, передбачених Законом про відновлення платоспроможності боржника. Однак передбачені цим Законом випадки досить обмежені, наприклад, можуть бути оскаржені ухвали про відмову у прийнятті заяви (ст. 8), повернення заяви (ст. 9), за результатами розгляду заяви в підготовчому засіданні (ст. 11), усунення керівника боржника від посади у процедурі розпорядження майном боржника (ст. 12), скасування або зміну заходів щодо забезпечення вимог боржника (ст. 12), призначення розпорядника майна (ст. 13), припиненіїч повноважень керівника або органів управління боржника (ст. 13), проведення санації та призначення керуючого санацією (ст. 17), звільнення керуючого санацією (ст. 17), затвердження плану санації (ст. 18), затвердження звіту керуючого санацією або про відмову в затвердженні зазначеного звіту, чи про продовження санації або про затвердження мирової угоди (ст. 21), відмову у затвердженні мирової угоди (ст. 38), поновлення провадження у справі про банкрутство як наслідок визнання мирової угоди не дійсною (ст. 39), припинення провадження у справі про банкрутство (ст. 40). Водночас, цілу низку ухвал суду першої інстанції у справах про банкрутство, що істотно впливають на права і законні інтереси сторін та інших учасників провадження, не може бути оскаржено в апеляційному та касаційному провадженні. До них належать, зокрема, ухвали про залишення заяви про порушення справи про банкрутство без розгляду (ч. 13 ст. 11), про розмір визнаних судом вимог кредиторів, щодо яких були заперечення боржника (ст. 15), за наслідками розгляду судом заяви керуючого санацією про визнання угоди боржника недійсною (ст. 17).

Заключною стадією провадження справ про банкрутство є припинення провадження у справі. Кожна справа про банкрутство завершується саме винесенням ухвали про припинення провадження у справі. Цим справи про банкрутство відрізняються від справ позовного провадження, у яких припинення провадження у справі є лише однією з форм закінчення справи без винесення рішення по суті. На відміну від справ позовного провадження, справа про банкрутство може бути припинена і після прийняття у справі рішення про визнання боржника банкрутом або застосування до нього реорганізаційних процедур. Відповідно до ст. 40 Закону провадження у справі про банкрутство припиняється, у тому числі якщо господарським судом затверджено звіт ліквідатора, звіт керуючого санацією боржника або затверджено мирову угоду.

Таким чином, провадження у справі про банкрутство припиняється, якщо на виконання прийнятих господарським судом рішень про визнання боржника банкрутом та застосування ліквідаційної процедури або застосування процедур санації чи мирової угоди було вжито всіх заходів, передбачених Законом.

Провадження у справі про банкрутство припиняється, як і в позовному провадженні, і в тих випадках, коли існують перешкоди для розгляду справи. Такі перешкоди можуть бути як матеріально - правовими, так і процесуальними. У період здійснення провадження у справі неспроможність боржника, яка існувала на момент прийняття заяви, може припинитися шляхом проведення розрахунків із кредиторами. У зв’язку з цим Законом передбачена можливість припинення провадження у справі про банкрутство, якщо боржник виконав усі зобов’язання перед кредиторами. Серед процесуальних підстав припинення провадження у справі ст. 40 Закону визначено: встановлення факту невключення боржника до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; подання заяви про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої юридичної особи. Крім цього, провадження у справі підлягає припиненню, якщо у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того самого боржника, а також, якщо кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі за заявою боржника.

Фахівці не раз звертали увагу на той факт, що ст. 40 Закону не містить повного переліку обставин, за яких провадження у справі про банкрутство підлягає припиненню. Зокрема, у судовій практиці була підтримана позиція про необхідність припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України при встановленні відсутності в боржника ознак банкрутства. Зазначена норма передбачає припинення провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду господарським судом. Такий висновок викладено у п.п. 6, 7 Постанови ВСУ від 18 грудня 2009 р. № 15.

Контрольні запитання:

  1. Чим відрізняється провадження у справах про банкрутство від позовного провадження?

  2. Які передумови дають право кредитору звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство?

  3. Які види кредиторів та боржників ви знаєте?

  4. Які передумови дають право боржнику звернутися з заявою про порушення справи про банкрутство?

  5. Назвіть підстави повернення та відмови заяви про порушення справи про банкрутство.

  6. Які завдання досягаються на стадії підготовчого засідання?

  7. Що таке мораторій вимог кредиторів? На які вимоги він не розповсюджуються?

  8. Назвіть строки, коли проводиться підготовче та попереднє засідання?

  9. У чому відмінність санації від ліквідаційної процедури?

  10. Які судові акти приймає господарський суд у провадженні у справах про банкрутство?