Контрольні запитання:

1. Дайте визначення нововиявленим обставинам.

2. У який суд необхідно звертатися для перегляду рішення за нововиявленими обставинами?

3. Назвіть осіб, які мають право звернутися з заявою до господарського суду.

4. Які існують передумови права на перегляд постанови за ново- виявленими обставинами?

5. Хто може брати участь у перегляді судового акта за нововияв- леними обставинами?

6. Назвіть етапи провадження за нововиявленими обставинами.

7. Чи є різниця між нововиявленими та новими обставинами?

Розділ 20

ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ ТРЕТЕЙСЬКИМИ СУДАМИ І МІЖНАРОДНИМ КОМЕРЦІЙНИМ АРБІТРАЖЕМ

§ 1

Поняття та значення третейського (арбітражного) розгляду господарських спорів

Частина 2 ст. 12 ГПК України передбачає право сторін передати підвідомчий господарським судам спір на вирішення третейського суду (арбітражу). Третейський розгляд господарських спорів, відповідно до вказаної норми, може здійснюватися двома недержавними органами - третейським судом та міжнародним комерційним арбітражем.

Норма про можливість передання господарського спору на третейський розгляд є одним із проявів принципу диспозитивності господарського процесу. Згода сторін спору щодо передання спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) не є відмовою від права на звернення до господарського суду за захистом права чи охоронюваного законом інтересу. Як зазначається в Рішенні Конституційного Суду України від 9 липня

2001. р. № 15-рп/2002 у справі про досудове врегулювання спорів, обрання певного засобу правового захисту, в тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Таким чином, якщо договором передбачено передання підвідомчої господарському суду справи на вирішення третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу), це не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Так, Судова палата у господарських справах ВСУ у постанові від 11 червня 2002 р. у справі за позовом компанії «Вестерн Ен-Ай-Ес Ентерпрайз Фонд» до АТЗТ «Сонола» про стягнення боргу зазначила, що у вирішенні спору з питань, які є предметом укладеної між сторонами спору арбітражної угоди (застереження ), господарський суд повинен припинити провадження у справі, якщо є заперечення однієї зі сторін щодо вирішення спору в господарському суді.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ГПК України, а також ст. 6 Закону «Про третейські суди» деякі категорії господарських спорів не можуть бути передані сторонами на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу), тобто можуть розглядатися тільки господарськими судами. Зокрема, такі господарські справи непідвідомчі третейським судам:

• спори про визнання недійсними актів державних і інших органів.

У роз’ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» зазначається, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовані ним, акти поділяються на нормативні й такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні;

• спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб;

• корпоративні спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства;

• спори щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;

• справи, пов’язані з державною таємницею;

• справи про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

• спори щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки);

• справи, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами й іншими суб’єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При цьому має бути враховано, що справи, у яких хоча б одна зі сторін спору є нерезидентом України, не можуть розглядатися в третейських судах, але можуть бути передані на розгляд Міжнародного комерційного арбітражу.

Розгляд господарських спорів у третейських судах

Порядок створення та діяльності третейських судів в Україні, п також вимоги щодо третейського розгляду встановлено Законом України «Про третейські суди» від 18 березня 2004 р. Відповідно до ст. 2 цього Закону третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методу арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абз. 7 ст. 2, ст. З Закону України «Про третейські суди», є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України. Рішення третейських судів не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ст. 46 Закону України «Про третейські суди», третейські суди приймають рішення тільки від свого імені, а самі ці рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов’язковими лише для сторін спору. Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби (ст. 57 Закону України «Про третейські суди», п. 1 ч. 2 ст. З Закону України «Про виконавче провадження»).

11. лютого 2009 р. Верховний Суд України видав Узагальнення практиці застосування судами Закону України «Про третейські суди», в якому, зокрема, зазначив:

«Аналіз рішень третейських судів свідчить, що ці суди часто фактично не вирішують спори, а в обхід передбачених законом процедур задовольняють певні суб’єктивні інтереси нерідко з порушеннями при цьому прав третіх осіб та держави... Досить часто за допомогою рішення третейського суду за однією особою безпідставно визнається право власності на майно іншої особи».

Виходячи з цього, Верховна Рада України законами від 05 березня 2009 р. та від 3 лютого 2011 р. істотно обмежила компетенцію третейських судів, зокрема вилучивши з її компетенції справи у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; справи, що виникають із корпоративних відносин; справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення; справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) тощо.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про третейські суди» в Україні можуть утворюватися та діяти:

• третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc);

• постійно діючі третейські суди.

Третейський суд для розгляду конкретної справи (суд ad hoc - з латинської мови перекладається як «на даний випадок, до даної мети») створюється сторонами спору для розгляду конкретного спору. Склад такого третейського суду формується сторонами спору, і самі сторони спору можуть установлювати практично всі процесуальні правила, які застосовуються при розгляді й вирішенні такого спору, за винятком правил, що визначені законодавством як імперативні. Після винесення рішення у справі такий тимчасовий суд припиняє своє існування.

Постійно діючі третейські суди можуть створюватися та діяти при певних організаціях - юридичних особах: а) всеукраїнських громадських організаціях; б) всеукраїнських організаціях роботодавців; в) фондових і товарних біржах, саморегульованих організаціях професійних учасників ринку цінних паперів;

г) торгово-промислових палатах; д) всеукраїнських асоціаціях кредитних спілок, Центральній спілці споживчих товариств України; е) об’єднаннях, асоціаціях суб’єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, у тому числі банків. Постійно діючі третейські суди не можуть утворюватися та діяти при органах державної влади, органах місцевого самоврядування, суб’єктах підприємницької діяльності.

Постійно діючі третейські суди - це органи, яким за угодою сторін доручено організовувати третейське вирішення певного спору. За своєю суттю постійно діючий третейський суд є органом, який на підставі угоди сторін спору формує склад третейського суду для вирішення такого спору й організовує розгляд справи. Сторони спору, які погодилися на передачу їхнього спору до постійно діючого третейського суду, вже не мають тієї свободи в окремих процесуальних аспектах розгляду справи, як у третейських судах ad hoc. Можна вважати, що коли сторони уклали угоду про передачу спору на розгляд постійно діючого суду, вони вже погодили між собою той порядок розгляду і вирішення спору, який передбачений його правилами (положенням, регламентом тощо).

Третейський суд вправі розглядати і вирішувати спори лише за наявністю відповідної угоди сторін. Угода про передачу спору до третейського суду - це угода сторін про передачу третейському суду певного спору, окремих категорій або всіх спорів, які виникли чи можуть виникнути між сторонами у зв’язку з будь-якими правовідносинами, незалежно від наявності у цих правовідносинах договірного характеру.

Така угода має бути зафіксована у письмовій формі. Недодержання письмової форми угоди тягне визнання її неукладеною.

Угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (третейська, арбітражна угода) може бути висловлена в умовах договору (третейське, арбітражне застереження) або викладена як окрема угода (третейський, арбітражний запис).

Третейське (арбітражне) застереження розглядається як автономна від інших умов основного договору умова. Це означає, що визнання недійсності основного договору не тягне за собою недійсності третейського (арбітражного) застереження, що було умовою цього договору.

Третейський суд вирішує питання про наявність або дійсність угоди між сторонами про передачу спору на його розгляд. Якщо третейський суд визнає відсутність або недійсність угоди сторін, спір може бути переданий на вирішення господарського суду.

Процесуальний ефект угоди про передачу спору до третейського суду полягає в тому, що її укладення виключає можливість розгляду спору в господарському суді. Згідно з п. 5 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу цього спору на вирішення третейського суду.

Третейська угода є підставою для передачі спору на розгляд третейського суду, а в деяких випадках - і підставою для створення та діяльності такого суду. Таким чином, належність форми і змісту третейської угоди, наявність у ній усіх істотних умов, передбачених законом, є первинною та обов’язковою умовою правомірності третейського розгляду, а отже, й третейського рішення.

У матеріалах справи, розглянутої Ярмолинець- ким районним судом Хмельницької області, містився договір ку півлі-продаж у, який включав третейське застереження. Але договір був підписаний лише покупцем, не містив підпису продавця, а лише його печатку. Це унеможливлює застосування третейського застереження.

У ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 207, 208 ГК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Ці положення мають застосовуватися й стосовно питання про дійсність третейського застереження.

Склад третейського суду визначається відповідно до угоди сторін про передачу спору до третейського суду. Сторони на свій розсуд можуть домовитись про кількісний та персональний склад суддів або погоджуються з умовами регламенту чи іншого установчого документа постійно діючого третейського суду щодо формування складу суддів. Але в будь-якому разі кількість третейських суддів має бути непарною. Третейський суд формується у складі одного або будь-якого непарного числа суддів. Третейський суд вважається сформованим, коли сторони погодили його склад.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про третейські суди» третейські судді не є представниками сторін. Третейським суддею не може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано заінтересована в результаті вирішення спору. Третейський суддя повинен мати визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору, бути незалежними і неупередженими при здійсненні своїх повноважень. Третейським суддею може бути фізична особа, яка є дієздатною, тобто досягла повноліття і не перебуває під опікою чи піклуванням. Для обрання (призначення) третейського судді необхідна його згода. В угоді сторін або в установчих документах можуть бути визначені додаткові вимоги до третейських суддів.

Сторони самостійно погоджують порядок розгляду спору, або доручають третейському суду визначити порядок на свій розсуд, або погоджуються з умовами регламенту постійно діючого третейського суду.

Порядок розгляду спору третейським судом обов’язково повинен визначати місце, строки і мову третейського розгляду.

Після досягнення угоди про розгляд спору у третейському суді та про склад суду заінтересована сторона зобов’язана викласти свої вимоги у формі письмової заяви. Заява передається в третейський суд і вважається поданою в день її вручення третейському суду або подання на пошту у випадку надсилання. В заяві мають бути вказані:

• дата і номер позовної заяви;

• найменування сторін, поштова адреса;

• ціна позову, якщо позов підлягає оцінці;

• обставини, які є підставою позову; посилання на відповідні нормативно-правові акти й указівка на докази, які підтверджують такі обставини;

• обґрунтований розрахунок позовних вимог;

• чи отримана відповідь на претензію, якщо законодавством передбачено пред’явлення претензії;

• мотиви, за якими позивач відхиляє доводи відповідача, викладені у відповіді на претензію, або інших документах, отриманих від відповідача;

• вимога позивача відносно кожного з відповідачів, якщо їх кілька;

• перелік документів, які додаються до заяви.

Позовна заява обов’язково має бути підписана керівником. До заяви додаються документи, що підтверджують обґрунтованість вимоги й надсилання копії заяви іншій стороні. Відповідач має заявити свої заперечення.

Про день, час і місце розгляду спору третейський суд повідомляє сторони. Спори розглядаються третейським судом за місцезнаходженням однієї зі сторін або на розсуд третейського суду в іншому місці, виходячи з інтересів справи. Спір підлягає розглядові протягом одного місяця від дня передачі позовної заяви до третейського суду.

По справах, які розглядаються в третейських судах, державне мито не стягується. В третейській угоді сторін або в установчих документах постійно діючих третейських судів передбачають поря док відшкодування витрат, пов’язаних із діяльністю третейського суду, виплату гонорарів суддям та інших виплат. В установчих документах може бути встановлений арбітражний збір - грошова сума, що сплачується по кожній прийнятій до розгляду справі для покриття загальних витрат, пов’язаних із діяльністю суду.

Приймаючи позов, третейський суд вирішує питання про наявність і дійсність угоди про передачу спору третейському суду. В разі, коли третейський суд дійшов висновку про відсутність або недійсність зазначеної угоди, він має відмовитися від розгляду справи.

Третейський суд зобов’язаний відмовитися від розгляду справи про спір, який відповідно до законодавства України вирішується винятково господарськими судами або іншими державними органами України. Тобто якщо третейський суд не вповноважений розглядати справу, він відмовляє в прийнятті позовної заяви та повертає її позивачеві. Третейський суд вирішує спір у межах, визначених третейською угодою.

Третейський суд розглядає справи за участю сторін і рішення виносить після дослідження всіх обставин справи. Коли суд складається з трьох і більше суддів, рішення приймається більшістю голосів.

Рішення третейського суду викладається в письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні.

У рішенні третейського суду мають бути вказані: дата винесення рішення, склад третейського суду, місце розгляду справи; найменування учасників спору, прізвища та посади їх представників; суть спору заяви та пояснення осіб, що беруть участь у розгляді спору; обставини справи та мотиви, які стали підставою для рішення; суть прийнятого рішення, на яку сторону і в якому розмірі відносяться витрати, пов’язані з відрядженням третейських суддів, проведенням експертизи, інші витрати, які третейський суд визнав доцільним віднести на сторони; строк та порядок виконання прийнятого рішення.

Рішення третейського суду за господарськими спорами є обов’язковим до виконання сторонами спору. Стаття 55 Закону України «Про третейські суди» встановлює, що рішення третейського суду виконуються зобов’язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні третейського суду строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню. Відповідно до ст. З Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень третейських судів у господарських спорах здійснюється державною виконавчою службою на підставі наказів господарських судів.

Сторона, на користь якої прийнято рішення, звертається до господарського суду з заявою про видачу наказу. Після розгляду господарським судом заяви про видачу наказу попередньо витребувана справа підлягає поверненню до постійно діючого третейського суду.

Господарський суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу наказу, якщо:

1. на день прийняття рішення за заявою про видачу наказу рішення третейського суду скасовано компетентним судом;

2. справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

3. пропущено встановлений законодавством України строк для звернення сторони до господарського суду за видачею наказу, а причини його пропуску не визнані судом поважними;

4. рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

5. третейська угода визнана недійсною компетентним судом;

6. склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам законодавства України;

7. рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які не передбачені законами України;

8. постійно діючий третейський суд не надав на вимогу господарського суду відповідну справу;

9. третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участі у справі.

Сторони мають право протягом 15 днів після винесення господарським судом ухвали про відмову у видачі наказу оскаржити цю ухвалу в апеляційному порядку. Після набрання законної сили ухвалою про відмову у видачі наказу спір між сторонами може бути вирішений господарським судом у загальному порядку.

Рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених Законом України «Про третейські суди». Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки у випадках, передбачених Законом України «Про третейські суди», до компетентного суду відповідно до встановлених законодавством України підвідомчості та підсудності справ. Відповідно до ст. 2 Закону під компетентним судом мають на увазі місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом.

Відповідно до положень ст. 122-5 ГПК України, ст. 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:

1. справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до законодавства України;

2. рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням було розв’язано питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду було розв’язано питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3. третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

4. склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам ст.ст. 16-19 Закону України «Про третейські суди»;

5. третейський суд розв’язав питання про права і обов’язки осіб, які не брали участі у справі.

Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців із дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, - протягом трьох місяпів з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.

У разі, якщо рішення третейського суду скасовано повністю або частково внаслідок визнання компетентним судом недійсною третейської угоди або через те, що рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, чи цим рішенням було розв’язано питання, що виходять за межі третейської угоди а» о рішення прийнято у справі, не підвідомчій третейському суду, ВІДІІО- мідний спір не підлягає подальшому розгляду в третейських судах.

У розв’язанні питання про передання справи до третейського суду слід мати на увазі, що рішення третейського суду може бути оскаржене до місцевого господарського суду. У рекомендаціях президії ВГСУ від 11 квітня 2005 р. № 04-5/639 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України

• Про третейські суди» зазначається, що компетентним судом, до якого оскаржуються рішення третейського суду і який здійснює видачу наказу, може бути як місцевий загальний суд, так і місцевий господарський суд відповідно до підвідомчості та підсудності, встановлених господарським процесуальним чи цивільним процесуальним законодавством України. Іншими словами, якщо спір, розглянутий третейським судом, за всіма ознаками підвідомчий господарському суду (див. розділ 3 цього підручника), оскарження рішення третейського суду здійснюється до господарського суду.