Контрольні запитання:

1. У чому полягає сутність розгляду справи у першій інстанції?

2. Які частини судового розгляду справи у першій інстанції?

3. Охарактеризуйте порядок розгляду справи по суті.

4. Як відбувається фіксування ходу судового засідання?

5. Яким чином суд приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем чи затверджує мирову угоду сторін?

6. Якими є підстави та процесуальні наслідки припинення про- нмдження у справі?

7. Визначте підстави та процесуальні наслідки залишення по- н»ну Пез розгляду.

Розділ 13

Рішення та ухвали суду першої інстанції

§ 1

Порядок прийняття, форма та зміст рішення господарського суду

Господарський суд після розгляду справи має винести законне, повне та обґрунтоване рішення, або опосередкувати відповідну стадію ухвалою. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ГПК України при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова и позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. В інших випадках господарський суд виносить ухвалу. На підставі ст. 124 Конституції України та ч. 1 ст. 84 ГПК України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими на всій и території. Це підтверджує високий правовий статус судового рішення¹.

Як акт застосування норм права, судове рішення є категоричною та обов’язковою до виконання вимогою, в якій реалізується авторитет та сила судової влади. Судове рішення є найважливішим містом правосуддя, яке має забезпечити гарантовані Конституцією України права та свободи, правопорядок та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права. Тому суди мають неухильно слідувати вимогам законності та обґрунтованості рішення у справі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства відповідно до ГПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин відповідно до ст. 4 ГПК України, м також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають установленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи¹.

Зокрема, рішення господарського суду має ґрунтуватися па повному з’ясуванні:

• чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

• чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирі шення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

• яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, з’ясованих у процесі розгляду справи, та яка правоті норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Законодавець наділив господарський суд досить широкими права ми, якими він може скористатися, приймаючи рішення.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом досліджен ня й оцінки судом. Відповідно до ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь установленої сили².

Відповідно до ст. 83 ГГІК України господарський суд має право при прийнятті рішення:

1. визнати з власної ініціативи недійсним повністю чи в певній частині пов’язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству;

2. виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для за хисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб, із самостійними вимогами на предмет спору, і про це є клопотання заінтересованої сторони. Зокрема, приймаючи рішення зі спору, пов’язаного з відшкодуванням шкоди, господарський суд вправі стягувати збитки в розмірі, обчисленому на день вирішення спору, а не на момент подання позову;

3. зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання. При цьому суд має об’єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, а також виходити з інтересів сторін, що заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язання, причин неналежного виконання чи невиконання зобов’язання, наслідків порушення договору тощо. Але при вирішенні цього враховувати, що ст. 205 ЦК України не містить посилання на майновий стан сторін як на підставу зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню зі сторони, винної в порушенні зобов’язань;

4. стягувати в дохід Державного бюджету України зі сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому ст. 9 ГПК України, або відповідно до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах. Цей штраф підлягає стягнеи ню незалежно від обґрунтованості претензійних вимог;

І») стягувати в дохід Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від учинення дій, покладених господарським судом на сторону;

(і) відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Зазначені права господарського суду повною мірою забезпечують інтереси сторін та інших учасників господарського процесу та допомагають здійсненню належного судочинства про розгляді господарських справ.

Згідно зч. 1 ст. 84 ГГІК України рішення господарського суду складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. Як зазначає В.В. Григор’єва, у цих частинах відображаються результати судового засідання та кінцеві висновки, яких дійшов суд1.

У вступній частині рішення зазначаються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора й інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. Якщо справа розглядається на підприємстві чи в організації, про це також указується у вступній частині.

Описова частина рішення має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження), таким чином, зазначена частина відображає весь хід господарського процесу стосовно дослідження матеріалів справи.

У мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, і ні підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання й докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення; від ґрунтовного і чіткого викладу в мотиву- пальній частині рішення залежить його переконливість не тільки для тієї сторони, на користь якої воно винесене, а й для протилежної. У цьому випадку, як правило, запобігають подальшому розпитку процесу шляхом перенесення справи у вищестоящі судові Інстанції. Це є важливою обставиною і для сторін і для держави.

Резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково за кожною заявленою вимогою.

Зокрема, на випадок спору із приводу стягнення заборгованості при задоволенні позову в резолютивній частині рішення згідно її ст. 84 ГГІК України має вказуватися розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, вико нані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених ГГІК України для випаднім недодержання досудового порядку врегулювання спорів, а також ухилення від учинення дій, покладених господарським судом на сторону).

У літературі висловлено заперечення із приводу того, що від повідні формулювання ГПК України не передбачають стягненим законних процентів згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України: індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох відсотків річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановло ний договором або законом¹. Із цією думкою погодитися не можна. Адже відсотки за ст. 625 ЦК України, вважаються особливого роду збитками², а тому повністю охоплюються положеннями ст. 84 ГГІК України.

Зокрема, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2009 р. у спра ві № 9/60-09 з відповідача (TOB «ЕСК», м. Кривий. Ріг) стягнуто 89 442,48 грн основного боргу,

4. 740,45 грн - індекс інфляції і 771,75 грн -три проценти річних. Рішення суду залишено без змін Вищим господарським судом України (постанови ВГСУ від 20 серпня 2009 p.).

Висновок у резолютивній частині не може залежати від настання якихось обставин (умовне рішення). Резолютивну частину рішення ні за яких умов не слід викладати альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку - звернути стягнення на належне йому майно). У випад ку, коли такі альтернативні вимоги містяться в позовній заяві, господарському суду необхідно визначити предмет позову і вирішувати спір залежно від характеру зобов’язань відповідача³.

При цьому господарські суди повинні зазначати:

• у рішеннях за позовами про витребування майна чи про визнання права власності на майно - найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), а в разі необхідності - строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення;

• у рішеннях щодо кількох відповідачів - ступінь відповідальності кожного з них;

• у рішеннях про визнання недійсними установчих документів суб’єкта підприємництва - про обов’язок власника або органу, уповноваженого створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства в установленому законом порядку. Копію такого рішення надсилати власнику (власникам) або зазначеному органу;

• у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог - про відхилення решти вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову в цій частині; у рішеннях, якими надано відстрочку або розстрочку виконання (ст. 121 ГПК України), - конкретні терміни їх виконання;

в ухвалах зі справ, у яких сторони досягли мирової угоди (ч. 4 ст. 121 ГПК України), - про затвердження відповідної угоди;

• у рішенні про визнання недійсним акта - його номер і дату видання, найменування органу, що видав цей акт, а в разі визнання акта частково недійсним - також його конкретний пункт, абзац, частину, що визнається недійсною; у рішенні про вчинення певних дій або про утримання від певних дій - відповідний припис, наприклад: «Такому го звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)», «Такому-то утриматися від учинення дій, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)», а в разі необхідності - строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення;

• - у рішеннях зі справ, у яких мало місце поновлення строків позовної давності чи процесуальних строків, ця обставина зазначається як у мотивувальній, так і в резолютивній частинах рішення;

у рішеннях зі спорів, пов’язаних зі стягненням грошових сум - зокрема дані, визначені Законом України «Про виконавче провадження» для виконавчих документів.

Згідно зі ст. 85 ГПК України господарський суд, розглянувши » праву по суті, у тому самому судовому засіданні оголошує рішення. Суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї сторони - за згодою цього представника. За відсутності відповідної згоди суд згідно з ч.3 ст. 77 ГПК України може оголосити перерву в засіданні з метою виготовлення повного тексту рішення¹.

Вищий арбітражний суд України в роз’ясненні від 18 вересня 1997 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування ГИК України» вказує, що до справи долучаються як оголошені вступна та резолютивна частини рішення, так і рішення, складене в повному обсязі.

Відповідно до ст. 82-1 ГІІК України під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Під час перебування в ші радчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.

ГПК не містить поняття «нарадча кімната». Проте, як зазна чено в Рішенні зборів суддів Вищого господарського суду України від 4 серпня 2010 р. № 4, щодо змін, внесених до Господарського процесуального кодексу України згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів»), у разі відсутності такого спеціально призначеного для цього приміщення, як нарадча кімната, може використовуватися зал судових засідань, службовий кабінет суд дів, інші службові приміщення суду, - за обов’язкової умови, що(') під час прийняття судового рішення у відповідному залі чи іншому приміщенні не перебували інші особи, крім судді чи суддів, ЯКНІІ (які) здійснює (здійснюють) розгляд конкретної справи.

Мотивоване рішення і раніше оголошені вступна та резолютин на його частини підписуються всіма суддями, які беруть участі, у його прийнятті. Вступна і резолютивна частини мотивованого рі шення мають дослівно відповідати вступній і резолютивній части нам рішення, оголошеним після закінчення розгляду справи.

Якщо в позовній заяві зазначено двоє (чи більше) позивачів і справу розглянуто господарським судом по суті, то з огляду на ви моги ч. 7 ст. 84 ГПК України у рішенні має бути зазначено, як ви рішено спір щодо кожного з них².

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а в разі, коли в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформле ного відповідно до ст. 84 ГІІК України.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішені.« кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визнане ному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України. Судові рішення можуть опубліковуватися в друкованих виданнях, поширюватися в електронній формі з дотриманням вимог цього Закону. Особам, які беруть (брали) участь у справі, забезпечується доступ до судових рішень у їхній справі в поряд ку, встановленому процесуальним законом. Такі ж права мають прокурори щодо будь-яких справ. Особи, які не беруть (не брали) участі у справі, мають право ознайомитися з судовим рішенням у повному обсязі, якщо воно безпосередньо стосується їхніх прав, свобод, інтересів чи обов’язків.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.