Отже, виконавчими документами в господарському процесі є:

• наказ господарського суду;

• ухвали судів у господарських справах;

• постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Для набуття визначеними документами юридичної сили виконавчих, до них висувається низка вимог, установлених ст. 18 Закону «Про виконавче провадження». Зокрема, у виконавчому документі обов’язково мають бути зазначені:

1. назва документа, дата видачі та найменування суду (органу), який його видав;

2. дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3. найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб’єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі, як дата і місце народження боржника, місцезнаходження майна боржника тощо;

4. резолютивна частина рішення;

5. дата набрання чинності рішенням;

6. строк пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, якщо буде встановлено, що виконавчий документ не відповідає окресленим вимогам.

Ухвали господарського суду як виконавчі документи можуть стосуватися, зокрема, вжиття запобіжних або забезпечувальних заходів у господарському процесі, затвердження мирової угоди між сторонами спору тощо.

Зокрема, за заявою позивача ПАТ «А» господарський суд Одеської області наклав арешт на цілісний майновий комплекс, який належить відповідачу ТОВ І «В» на праві власності, про що належним чином виніс

та оформив ухвалу про вжиття заходів забезпечення

позову у спосіб накладення арешту на майно.

Відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на підставі окресленої ухвали було відкрито виконавче провадження та здійснено низку заходів у порядку виконання цього документа, в результаті чого був накладений арешт на цілісний майновий комплекс, який належить ТОВ «В» зі внесенням відповідних даних до Державного реєстру обтяжень нерухомого майна. Такі дії запобігли відчуженню об’єкта нерухомості відповідачем і, у свою чергу, забезпечили реальне виконання судового рішення в справі про стягнення заборгованості на користь позивача ПАТ «А» за рахунок звернення стягнення на арештоване майно ТОВ «В».

Наказ господарського суду є безспірним виконавчим документом, який надає право стягувачу здійснювати примусове виконання рішення господарського суду.

Наказ видається стягувачеві або надсилається йому рекомендованим чи цінним листом після набрання судовим рішенням законної сили. Зразок наказу господарського суду наведено в додатку 13 до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої Наказом Голови ВГСУ від 10 грудня 2002 р. № 75.

За змістом ст.ст. 116 і 117 ГПК України видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду, апеляційна чи касаційна інстанція у резолютивній частині своєї постанови має зобов’язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ. Отже, ані апеляційні, ані касаційні господарські суди не наділені повноваженнями на видання наказу.

У разі повного або часткового задоволення первісного і зустрічного позовів накази про стягнення грошових сум видаються окремо щодо кожного позову. Якщо судове рішення прийнято на користь кількох позивачів, або проти кількох відповідачів, або якщо виконання має бути проведене в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за цим наказом.

Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Відповідні заяви підлягають розгляду в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і винесенням ухвали. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для здійснення провадження. До розгляду заяви господарський суд мас право зупинити стягнення за наказом, а також витребувати наказ.

Окремо варто звернути увагу на інформацію, наведену в п. 9 пояснення № 04-5/365. Так, якщо на судове рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили і на виконання якого видано наказ, подано апеляційну скаргу із пропущенням строку її подання, і суд апеляційної інстанції відновить цей строк та прийме скаргу до провадження, то копія відповідної ухвали має бути надіслана органу державної виконавчої служби, якою зазначений наказ прийнято до виконання. Такий наказ відповідно до ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» повертається до суду, який його видав. У разі коли за результатами апеляційного розгляду оскаржене судове рішення буде залишене без змін, новий наказ на його виконання не видається, а виконується раніше виданий наказ. Якщо на час прийняття судового акта апеляційної інстанції строк для пред’явлення цього наказу до виконання закінчився, зазначений строк підлягає відновленню згідно із ст. 119 ГПК України.

Господарський суд може видати дублікат наказу в разі його втрати, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред’явлення наказу до виконання.

До заяви про видачу дубліката наказу, залежно від суб’єкта, який утратив оригінал наказу, мають бути додані:

• довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв’язку про втрату наказу;

• при втраті наказу стягувачем - довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ утрачено і до виконання не пред’явлено (ст. 120 ГПК України).