Розділ 5 судові витрати у господарському процесі

§ 1

Поняття та види судових витрат

При організації діяльності судів із розгляду і вирішення спорів держава несе значні витрати, які складаються із витрат на матеріально-технічне забезпечення судів та утримання судової системи. Окрім того, до судочинства залучаються особи, які сприяють здійсненню правосуддя, діяльність яких потребує матеріальної компенсації, здійснюються дії, які потребують додаткових витрат. Тому законодавством на осіб, в інтересах яких розглядаються

і вирішуються спори в судах, покладено обов’язок відшкодовувати витрати на судочинство.

Встановлення державою судових витрат має на меті, окрім іншого, попередити необґрунтоване звернення до господарського суду та стимулювати виконання своїх зобов’язань добровільно.

Судові витрати - це витрати, пов’язані з розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства, що покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі та спонукання заінтересованих осіб до врегулювання спорів без звернення до суду.

Згідно зі ст. 44 ГПК України судові витрати поділяються на:

а) державне мито;

б) суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом;

в) витрати, пов’язані з оглядом і дослідженням речових доказів у місці їх знаходження;

г) оплату послуг перекладача;

д) оплату послуг адвоката;

е) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

є) інші витрати, пов’язані з розглядом справи.

28 липня 2011 року Президент України підписав Закон України «Про судовий збір», який набирає чинності з 1 листопада 2011 |року. Прийняття Закону стало черговим кроком у здійсненні проголошеної Президентом судової реформи, а введення його в дію істотно зміцнить засади фінансової та організаційної незалежності судів. Закон вніс суттєві корективи в перелік встановлених ГПК судових витрат, які з 1 листопада 2011 року поділяються на:

а) судовий збір;

б) суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом;

в) витрати, пов’язані з оглядом і дослідженням речових доказів у місці їх знаходження;

г) оплату послуг перекладача;

д) оплату послуг адвоката;

є) інші витрати, пов’язані з розглядом справи.

Згідно з п.1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» судовими витратами є пов’язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита (з 1 листопада 2011 р. - судового збору), сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (з 1 листопада 2011 р. виключаються) та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК України належать, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК України).

Інститут судових витрат у господарському процесі складається не тільки з норм господарського процесуального права, а й містить також норми фінансового права.

Зокрема, норми фінансового права регулюють порядок сплати державного мита (судового збору), звернення до фінансових органів тощо. Ціна позову, звільнення від сплати судових витрат, відстрочка, розстрочка їхньої сплати і багато інших відносин, що виникають між судом, та іншими учасниками процесу, регулюються нормами господарського процесуального права.1

§ 2

Судовий збір

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Питання розміру та порядку сплати судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір» від 28 липня 2011 р. (далі - Закон).

Судовий збір справляється з первісних та зустрічних позовних заяв майнового і немайнового характеру, апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови та про перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами1.

Стаття 2 Закону визначає об’єкти справляння судового збору при зверненні до господарського суду: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Судовий збір не справляється за подання:

• заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом;

• заяви про скасування судового наказу;

• заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення;

• заяви про поворот виконання судового рішення;

• заяви про винесення додаткового судового рішення.

Судовий збір стягується у твердих ставках і відсотках від ціни

позову - із позовних заяв майнового характеру;

в розмірі, кратному мінімальній заробітній платі - із позовних заяв немайнового характеру, із заяв про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову;

у відсотках - із заяв про перегляд рішень і постанов у апеляційному та касаційному порядку, перегляд заяв Верховним Судом України, а також за нововиявленими обставинами.

Так, розмір ставок судового збору встановлено у ст. 4 Закону, згідно з якою судовий збір стягується в наступних розмірах:

із заяв майнового характеру - 2 відсотка ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати;

із заяв про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати;

із апеляційної скарги на рішення суду - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання

позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

із касаційної скарги на рішення суду - 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

із заяв про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

із заяв про перегляд судових рішень Верховним Судом України - 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

із апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду - 0,5 розміру мінімальної заробітної плати;

із заяв про скасування рішення третейського суду - 2 розміри мінімальної заробітної плати;

із заяв про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати;

із заяв про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду - 2 розміри мінімальної заробітної плати.

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі виключно через установи банків чи відділення зв’язку. За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

У разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

У разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред’явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.

У разі якщо позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немай- новий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

За повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах. У разі якщо сума судового збору підлягала поверненню у зв’язку із залишенням позову без розгляду, але не була повернута, до повторно поданого позову додається первісний документ про сплату судового збору.

За подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах.

У разі вибуття із справи позивача судовий збір сплачується його правонаступиком, якщо збір не був сплачений. А у разі роз’єднання судом позовних вимог судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається і перерахунок не здійснюється. Після роз’єднання судом позовних вимог судовий збір повторно не сплачується.

У разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

Судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову також у разі подання позову одним позивачем до кількох відповідачів; об’єднання суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог.

Слід зазначити, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів, включаючи створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп’ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп’ютерної і копіювально- розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису та ін.

Постановою Судової палати у господарських справах ВСУ від 28.01.2003 р. розглянуто та задоволено скаргу АК агропромбанку «Україна» на постанову ВГСУ у справі за позовом АК АПБ «Україна» до Херсонського обласного ДП ДАК «Хліб України» про стягнення 11548057,30 грн.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 11 червня 2002 р. позовну заяву повернуто без розгляду на підставі п.4ч. 1 ст. 63 ГПК із посиланням на те, що до позовної заяви не додано доказів сплати державного мита у встановленому порядку. Це рішення було підтверджено апеляційною та касаційною інстанцією з огляду на те, що «спланував державне мито за місцезнаходженням платника, а не господарських судів».

У постанові ВСУ заперечений цей висновок. Відповідно до статті 6 Декрету КМУ «Про державне мито» державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до бюджету місцевого самоврядування, крім мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарських судів та скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами, а також за дії, пов'язані з одержанням охоронних документів (патентів і свідоцтв ) на об'єкти інтелектуальної власності, яке зараховується до державного бюджету України.

Таким чином, законом закріплено, що державне мито сплачується до державного бюджету України незалежно від місцезнаходження господарського суду та платника.

Згідно зі ст. 5 Закону від сплати судового збору звільняються: органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування - за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з відчуженням земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

позивачі - за подання позовів про відшкодування збитків, завданих внаслідок неповернення у строки, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових внесків, залучених до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти та майно громадян;

всеукраїнські та міжнародні об’єднання громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), громадські організації інвалідів, їхні підприємства та установи, республіканське добровільне громадське об’єднання «Організація солдатських матерів України» - за позовами до господарського суду;

Генеральна прокуратура України та її органи - за позовами в інтересах громадян і держави;

Пенсійний фонд України та його органи; органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального захисту інвалідів і його відділення;

Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у справах, що вирішуються на підставі законодавства про захист економічної конкуренції та законодавства про здійснення державних закупівель.

У разі, коли заявник звільнений від сплати судового збору, останнє при задоволенні позову справляється з відповідача (якщо він не звільнений від його сплати), виходячи з розмірів задоволених позовних вимог. Якщо позов залишено без задоволення, судовий збір не сплачується.

Коли позивач, звільнений від сплати судового збору, вибуває із справи у зв’язку з реорганізацією (ліквідацією) організації і арбітр змінює цього позивача правонаступником, платником судового збору є правонаступник, якщо він не має права на пільгу.

Платіжні документи, що є доказами сплати судового збору подаються до господарського суду тільки в оригіналі. Якщо стороною не подано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі або документів, що свідчать про звільнення від його сплати, заява до розгляду не приймається, і господарський суд з посиланням на п.4 ч. 1 ст. 63 ГПК України зобов’язаний повернути її заявникові без розгляду. Про повернення позовної заяви виноситься ухвала.

Якщо позивач збільшує розмір позовних вимог, він повинен надати суду докази, що підтверджують сплату судового збору у визначеному порядку і розмірі.

Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Законодавством передбачено повернення судового збору. Так, згідно зі ст. 7 Закону сплачений судовий збір підлягає поверненню у наступних випадках:

7. зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

8. повернення заяви або скарги;

9. відмови у відкритті провадження у справі;

10. залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв’язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);

11. закриття провадження у справі.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Повернення судового збору провадиться за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, що справляє судовий збір, протягом року з дня зарахування його до бюджету. Також, окремі положення щодо повернення державного мита (судового збору) містяться в Роз’ясненні Вищого арбітражного суду України № 02-5/78

«Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України»1.

Згідно зі ст. 17 ГПК України, якщо справа непідсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п’яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи. Отже, виникає проблема неспівпадіння реквізитів при

зарахуванні судового збору¹, яка має загалом вирішуватися із вра- хуванням того, чи були реально зараховані кошти до державного бюджету.

Так, Господарський суд м. Кити підмовився розглядати та повернув позивачеві позовну заяву, надіслану до цього суду Господарським судом Київської області. Повернення позовної заяви Господарський суд м. Києва мотивував тим, що сплата державного мита відбулася згідно з реквізитами, встановленими для Господарського суду Київської області. Але ця позиція не знайшла підтримки у Вищому господарсько му суді України.

У своїй Постанові від 26.06.2007 р. у справі №05-5-48/4672 Вищий господарський суд України зазначив таке: «Місцевий господарський суд не врахував, що при вирішенні питання щодо дотримання скаржником вимог пункту третього частини першої статті 57 ГПК України юридичне значення має факт зарахування державного мита до державного бюджету, а не те, за місцезнаходженням якого суду здійснено таке зарахування.

За наявності сумнівів у надходженні та зарахуванні державного мита до Державного бюджету України місцевий господарський суд не позбавлений був права, прийнявши позов до провадження, на підставі статті 38 ГПК України витребувати у позивача до даткові докази такого зарахування, зокрема, відповідне підтвердження територіального органу державного казначейства, якому мито перераховано».

З 1 листопада 2011 р. замість державного мита та збору на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу сплачується судовий збір.

Державне мито - обов’язковий платіж, що сплачується за розгляд і вирішення спорів у господарському суді та стягується в дохід держави.

Питання розміру та порядку сплати державного мита регулювалось Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р.²зі змінами і доповненнями (далі - Декрет).

Розмір ставок державного мита встановлено у ст. З Декрету, згідно з якою державне мито стягується в наступних розмірах:

із заяв майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

із позовних заяв у спорах, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів, - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої, виходячи з оспорюваної суми.

При справлянні державного мита з позовних заяв, що подаються до господарського суду слід ураховувати положення Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. № 15.

Вартість позову, з якого обчислюється мито, визначає позивач та контролює господарський суд. У випадку, якщо позивач вимагає стягнення штрафних санкцій, розмір яких обраховується на момент винесення рішення суду, сума мита має бути переглянута. Розмір мита визначається господарським судом у цьому разі на день винесення рішення.

Окремі автори витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу назвали «податком на правосуддя», яке, окрім державного мита, мають оплачувати особи для звернення до суду³.

Розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 1258 від 21 грудня 2005 р. «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційнотехнічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів»¹(із змінами і доповненнями від 5 серпня 2009 року).

Так, згідно з цією Постановою, розмір витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу становить:

для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита, - за нульовою ставкою;

для всіх інших позивачів - за ставкою 236 гривень.

Документ про оплату витрат додається до позовної заяви.

За зустрічну позовну заяву, а також за заяву про вступ у справу третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги стосовно предмета спору, витрати на ІТЗ оплачуються у розмірі, передбаченому для подання позовної заяви до суду першої інстанції.

У разі об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог або їх роз’єднання перерахунок витрат на ІТЗ не проводиться.

§3

Витрати, пов’язані із розглядом справи

Витрати, пов’язані із розглядом справи - це витрати, що піднімають сплаті за:

проведення судової експертизи;

огляд і дослідження доказів у місці їх знаходження;

послуги перекладача, адвоката;

інші затрати, пов’язані із розглядом справи.

Розмір витрат, пов’язаних із розглядом справи, на відміну від судового збору, не залежить від характеру спору та ціни позову, а визначається окремо по кожній конкретній справі залежно від фактично здійснених витрат.

Витрати, що підлягають сплаті судовому експерту і перекладачу, визначаються господарським судом. Розмір суми, яку наперед має внести сторона (сторони), визначається судом орієнтовно. Остаточний розрахунок провадиться після виконання викликаними особами своїх завдань.

Якщо суми, наперед внесені сторонами, виявилися недостатніми для розрахунків із експертами, виплати провадяться з коштів суду, незалежно від часу надходження додаткових платежів сторін. Якщо сторона звільнена від сплати судових витрат, зазначені виплати провадяться з коштів суду. З цих же коштів виплачується винагорода перекладачеві².

Вищий господарський суд України у п. 2 інформаційного листа під 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зауважив, що витрати, пов’язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона. Це правило стосується й тих випадків, коли судову експертизу призначено за ініціативою господарського суду. Після закінчення розгляду справи такі витрати підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених частиною п’ятою статті 49 ГПК України. У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони від оплати витрат, пов’язаних з проведенням судової експертизи, господарський суд розглядає справу на підставі наявних доказів.