Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
книга ГПП Подцерковний 2012.doc
Скачиваний:
298
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
2.83 Mб
Скачать

§3 Порядок розгляду господарських справ за участю іноземних підприємств і організацій

Справи за участю іноземних підприємств і організацій розглядаються господарським судом за правилами, встановленими ГПК України, проте порядок розгляду таких справ має свої особливості, пов’язані зі специфікою суб’єктного складу, а саме сторони господарського процесу - нерезидента.

Специфіка господарського процесу за участю іноземного суб’єкта господарювання пов’язана зі строком розгляду справи, вибором законодавства, процедурою повідомлення про слухання справи особи, яка перебуває або проживає за межами України, порядком вручення судових документів та витребуванням доказів.

Загальний строк розгляду справи у господарському суді становить два місяці, однак, ураховуючи особливий порядок надсилання ухвал суду, судового доручення і пов’язаного з його виконанням зупинення провадження у справі, загальний строк розгляду господарським судом справи за участю нерезидента перевищує процесуальні строки, які передбачені ст. 69 ГПК України. В інформаційних листах Вищого господарського суду України від 11 квітня 2005 р. № 01-8/344, від 13 серпня 2008 р. № 01-8/482, вказано, що судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що судовий документ було вручено або доставлено особисто відповідачеві і це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення захисту, і який становить щонайменше шість місяців

Таким чином, загальний строк вирішення справ господарським судом за участю іноземних суб’єктів господарювання, з урахуванням строку виконання судових доручень, може становити понад шість місяців. Цей строк вирішення справи безпосередньо пов’язаний із положеннями Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 1965), яка для України набула чинності відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 р. № 2052-ІІІ з 26 листопада 2000 р. Вирішуючи питання щодо забезпечення своєчасного повідомлення в належній формі іноземних учасників судового процесу про час і місце розгляду справи, господарський суд взаємодіє із судовими органами інших держав та, окрім указаної Конвенції, керується Конвенцією з питань цивільного процесу (Гаага, 1954), Конвенцією про отримання за кордоном доказів із цивільних і торговельних справ із заявами та застереженнями (Гаага, 1970) та угодами про взаємну правову допомогу, укладену Україною з іншими державами. Заявами і застереженнями визначено, що зазначеним у конвенціях центральним органом в Україні є Міністерство юстиції України, яке підтверджує вручення документів і забезпечує передання документів із господарських справ (комерційних справ) центральному органу юстиції іншої держави.

Конвенція передбачає також порядок отримання необхідних доказів чи вчинення процесуальних дій за судовим дорученням компетентним органом іншої Договірної Держави. Судові* доручення складається мовою запитуваного органу або супроводжується перекладом цією мовою. Неоднозначним є розв’язання питан ня здійснення належного перекладу процесуальних документів та його оплати, оскільки зазначеною Конвенцією не »регульоване питання покладення такого обов’язку безпосередньо на суд чи на одну зі сторін. Раціональною здається позиція щодо покладення такого обов’язку на позивача у справі, оскільки саме він зацікавлений у швидкому, повному і якісному розгляді справи та поновленні своїх порушених прав та інтересів. За результатами розгляду справи відповідні витрати з організації перекладу судових документів мають бути розподілені між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог.

Зокрема, у справі за позовом компанії «Біопіпіоп Ыс1.» до ВАТ '«Приморець» про стягнення збитків ВГСУ відмовив у задоволенні касаційної скарги, вихо дячи з того, що касатором не враховані та не виконані рекомендації Спеціальної комісії з практичного застосування Гаазької конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах,розроблених державами - учасницями Конвенції 28 жовтня-4 листопада 2003 р., згідно з якими рекомендовано заявнику завжди надавати переклад документів, за винятком тих випад ків, коли заявник має достатні підстави вважати, що адресат розуміє документ країни відправника1.

Проблемним є питання своєчасності повідомлення судом у належній формі іноземних учасників судового процесу про час і місце розгляду справи. Законом України «Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах» від 19 жовтня 2000 р. встановлено, що, якщо виконано всі умови, зазначені у ч. 2 ст. 15 Конвенції, суддя може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Конвенції кожна Договірна держава може заявити, що суддя може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, в разі коли виконані всі перелічені умови, а саме:

  1. документ передано одним зі способів, передбачених цією Конвенцією;

  2. з дати направлення документа сплинув строк, який суддя визначив як достатній для цієї справи і який становить щонайменше шість місяців;

  3. не отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

Зокрема,рішенням господарського суду Київської об ласті за позовом Закритого акціонерного товариства «Ламітек-Укрізоліт» до Фірми «Ьатіїек-Віеіекіга СтЬН» про стягнення боргу за поставлену продукцію та пені за прострочення виконання зобов’язання позо вні вимоги було задоволено в повному обсязі.

Господарським судом Київської області було права держави Україна у разі виникнення спорів та їх розгляду господарським судом Київської області згідно з правилами територіальної підсудності.

Відповідача було належним чином повідомлено про місце і час судових засідань, про що свідчать ухвали господарського суду Київської області, які було направлено до Міністерства юстиції України для вручення відповідачу відповідно до положень Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових до кументів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 р. Відповідачем не було подано відзив на позовну заяву і не забезпечено участь свого пред ставника у судових засіданнях. З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази вручення відповідану документів про судовий розгляд справи, однак, ураховуючи той факт, що з моменту порушення про вадження у справі сплинув шестимісячний строк, судом було застосовано положення ч. 2 ст. 15 Конвенції та вирішено спір по суті за відсутності відповідача1.

Господарські суди, розглядаючи справи за участю іноземних підприємств і організацій, керуються вимогами ст. 4 ГПК України щодо вибору законодавства, яке має застосовуватися. Зокрема, ч. 4 ст. 4 ГГІК України передбачено можливість застосування господарськими судами норм права інших держав у випадках, передбачених законом або міжнародним договором. Як правило, в договорах (контрактах) сторони користуються наданим їм правом вибору права, закріпленим ст. 5 Закону, і Законом України «Про міжнародне приватне право», і зазначають законодавство, яке має бути застосоване судом при вирішенні спорів та розбіжностей між сторонами.

Відповідно до положень ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган установлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі; особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу в установленні змісту цих норм.

Отже, при застосуванні права іноземної держави суд має встановити зміст відповідних норм, а особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст цих норм. У ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначені процедури, за допомогою яких суд має встановити зміст відповідних норм іноземного права - суд може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Якщо змісту норм права іноземної держави в розумні строки не встановлено, незважаючи на вжиті заходи, застосовується право України.

Так, у справі за позовом Компанії «Duglas shipping and Trading, S.L.» про стягнення з TOB «Марінком Одеса» пені за несвоєчасне виконання ремонтних ро біт (за контрактом), а також відшкодування збит ків, пов'язаних із затратами на здійснення ремонт них робіт у період гарантійного строку, комерційної проводки судна по каналу і витрат на юридичну допо могу, господарським судом апеляційної інстанції при перегляді зазначеного спору зазначено таке.

Статтею 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що при застосуванні права іноземної держави саме суд установлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, прак тикою застосування і доктриною у своїй державі.

Сторони мають право надавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, або іншим чином сприяти суду в уста новленні змісту цих норм.

Статтею 8 Закону чітко визначені процедури, за допомогою яких суд має встановити зміст відповідних норм іноземного права.

У цьому випадку висновок господарського суду про правомірність заявлених вимог, за висновками апеля ції, ґрунтувався лише на наданому позивачем нотаріально посвідченому і легалізованому афідевіту повіреного Верховного Суду та партнера у складі фірми «Суїнертон Мур», який висловив свою позицію щодо змісту англійського права у зв’язку з позовом компа нії «Duglas shipping and Trading, S.L.» до TOB «Марін ком Одеса», копії судових рішень (на які посилається суд) надані без перекладу українською мовою.

Одеським апеляційним господарським судом спра ву було розглянуто із застосуванням законодавства України, а саме Цивільного кодексу України та Ко дексу торговельного мореплавства України. За ре зультатами апеляційного перегляду позивачу було відмовлено в позові з причин відсутності доказів, які підтверджували б понесені збитки'.

У разі відсутності волевиявлення сторін зовнішньоекономічної угоди щодо застосовуваного права господарський суд визначає його на підставі колізійної норми, яка може міститися як у міжнародних договорах, що відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, так і в національному законодавстві.

Такі норми містить, наприклад, Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності (далі - Угода), укладена державами - учасницями СНД у м. Києві 20 березня 1992 р., ст. 11 якої встановлено правила застосування цивільного законодавства однієї держави - учасниці СНД на 1 Узагальнення Вищого господарського суду України від 01.01.2009 р. на території іншої держави - учасниці СНД. За цими правилами, зокрема, права та обов’язки сторін за договором визначаються законодавством країни - місця укладення такого договору, якщо інше не передбачено угодою сторін.

Для правильного вирішення спору необхідно встановити можливість його розгляду у господарських судах України з урахуванням умов не тільки контрактів, а й міжнародних угод України з державою, резидентом якої є одна зі сторін у справі.

Так, рішенням господарського суду Дніпропетро ської області було задоволено позов акціонерного товариства «Молдагротехніка» (Республіка Молдова) до ТОВ підприємства матеріально-технічного забезпечення «Укрснабсервіс» (м. Дніпропетровськ) про стягнення заборгованості.

Господарським судом було взято до уваги, ш,о, оскільки контракт від 27 жовтня 2004 р. укладався на території Республіки Молдова, права та обов’язки сторін цього контракту визначаються матеріальним правом Республіки Молдова, що встановлено ст. 33, укладеного між Україною та Республікою Молдова Договору про правову допомогу у правових відносинах в цивільних та кримінальних справах1.

Згідно з нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» для господарського суду в Україні обов’язковим є лише вибір матеріального права, суди не мають права застосовувати процесуальне законодавство іншої країни, а отже, й процесуальне законодавство, яке передбачає укладення пророгаційної угоди.

Специфіка розгляду справи за участю іноземних суб’єктів господарювання полягає в застосуванні судових доручень, що стало новелою для господарського процесуального законодавства у зв’язку з прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. та є виключним способом збирання доказів, що мають значення для розгляду справи. Виключність цього способу доказування полягає в тому, що він застосовується у зв’язку з неможливістю отримання господарським судом доказів, що є на території іншої держави.

Відповідно до ст. 125 ГПК України, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду ибо іншого компетентного органу іноземної держави, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави.

Судові доручення, як правило, направляються Міністерству юстиції України, яке в подальшому надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними випалами.

Судове доручення про надання правової допомоги оформляється українською мовою, зміст має відповідати вимогам ст. 126 ГПК України, підписується суддею, який складає доручення, та скріплюється гербовою печаткою. Враховуючи приписи Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документі» у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 р., судове доручення складається мовою запитуваного органу або супроводжується перекладом цією мовою. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

У судовому дорученні про надання правової допомоги зазначається: назва суду, що розглядає справу; за наявності-міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, учасниками якого є Україна і держава, до якої звернено доручення, - посилання на його положення; найменування справи, що розглядається ; найменування юридичної особи, відомості про її місцезнаходження й інші дані, необхідні для виконання доручення; процесуальне становище осіб, стосовно яких необхідно вчинити процесуальні дії; чіткий перелік процесуальних дій, що належить учинити; інші дані, якщо це передбачено відповідним міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або цього вимагає іноземний суд, який виконуватиме доручення.

У свою чергу, відповідно до ст. 127 ГПК України господарські суди України виконують доручення іноземних судів щодо надання правової допомоги - вручення викликів до суду чи інших документів, допит сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуальних дій, передані їм у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо його не укладено, - дипломатичними каналами.

Відсутні у ГПК України приписи щодо особливостей правового регулювання питань про порядок набрання законної сили рішення господарського суду, якщо заборгованість стягується з нерезидента. Ці питання вирішуватися господарським судом на загальних підставах.

Оскільки Україною не укладено жодного міжнародного договору зі встановленням особливостей провадження зі справ про банкрутство для кредиторів-нерезидентів, на кредиторів-нерезидентів поширюється національний режим провадження у справах про банкрутство без будь-яких винятків і особливостей.

Таким чином, ураховуючи певну специфіку процесуального порядку розгляду справи за участю іноземних суб’єктів господарювання, слід пам’ятати, що правосуб’єктні нерезиденти нарівні з національними суб’єктами господарювання України мають процесуальні права та несуть процесуальні обов’язки сторін (позивача та відповідача), передбачені ст. 22 ГПК України, повинні виконувати зобов’язання, зокрема сплати судових витрат, мають право виступати як треті особи, з відповідними правами та обов’язками, не передбаченими ст.ст. 26, 27 ГПК України, використовувати інститут процесуального правонаступництва, брати участь у провадженні у « правах про банкрутство відповідно до ст. 12 ГІІК України та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Контрольні запитання:

  1. Якими документами підтверджується правовий статус іноземного підприємства чи організації?

  2. На які документи не проставляється апостиль?

  3. Які критерії підвідомчості справ за участю іноземних суб’єктів господарювання?

  4. У яких випадках господарський суд приймає до провадження

і розглядає справи за участю іноземних суб’єктів господарювання?

  1. Які особливості розгляду справ за участю іноземних суб’єктів господарювання?

  2. Які строки розгляду справи за участю іноземного суб’єкта господарювання?

  3. Що таке судове доручення?

  4. Який порядок надання судового доручення та порядок його оплати?

  5. Чи мають право господарські суди застосовувати процесуальне законодавство іншої країни?

  6. Які правила встановлені щодо вибору законодавства, яке має застосовуватися у вирішенні господарських спорів за участю іноземних підприємств, організацій?