§3 Учасники провадження у справах про банкрутство

Питання регулювання діяльності учасників провадження у справах про банкрутство розглядали такі українські науковці, як Б. Поляков, В. Джунь, О. Бірюков, Я. Рябцев, В. Радзвилюк, Д. Малюська й ін. Враховуючи особливості форм господарського процесу, слід зазначити, що учасники провадження у справах про банкрутство мають не тільки відмітну назву від позовного провадження, а й інший правовий статус.

Відповідно до ст. 1 Закону учасниками провадження у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.

Виходячи з цієї норми, слід констатувати, що учасниками про- иадження у справі про банкрутство є:

1. сторони у справі про банкрутство - кредитор (представит, комітету кредиторів) та боржник (банкрут);

2. основні учасники - арбітражний керуючий (розпорядник майна, санатор, ліквідатор) та суд;

3. допоміжні учасники - власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, керівник боржника, Фонд дер жавного майка України, державний орган з питань банкрутств.!, представник органу місцевого самоврядування, представник пра цівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасник і и товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.

Кредитором у справі про банкрутство може бути будь-яка осо ба. Закон не встановив тут яких-небудь обмежень. Ними можуть бути як будь-які резиденти, так і нерезиденти, що мають у встанов леному порядку підтверджені документами вимоги за грошовими зобов’язаннями до боржника, з виплати заборгованості по заробіт ній платі боржника, а також органи державної податкової служби й інші державні органи, які здійснюють контроль за правильним і своєчасним зарахуванням податків і зборів (обов’язкових плате жів). На іноземних кредиторів розповсюджується національний режим, відповідно до якого як іноземні, так і національні кредито ри мають рівні права та обов’язки у зазначених правовідносинах.

Закон класифікує кредиторів на конкурсних та поточних.

Конкурсні кредитори. - це кредитори, грошові вимоги яких виникли до порушення справи про банкрутство або визнані кон куреними відповідно до Закону й зобов’язання яких не забезпече ні заставою майна боржника. Конкурсні кредитори, вимоги яких виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, протягом ЗО днів від дня опублікування в офіційному друковано му органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов’язані подати до суду письмову заяву з вимога ми до божника, а також документи, які належним чином підтвер джують заявлені вимоги. До конкурсних кредиторів належать також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва та платежу за векселем на підставі ст.ст. 43 та 70 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі, запрова дженого Женевською конвенцією 1930 р. В іншому разі, на підставі абз. 1 ч. 2 ст. 14 Закону вимоги конкурсних кредиторів, за явлених після закінчення строку, встановленого для їх надання, або не заявлені взагалі, господарським судом не розглядаються та вважаються погашеними.

Поточні кредитори мають місце у зобов’язаннях, які виник ли після порушення процесу в справі про банкрутство, і відповідно, щодо них боржник не зупиняє виконання своїх зобов’язань у зв’язку із існуванням мораторію на задоволення вимог кредито рів. Мораторій на задоволення вимог поточних кредиторів поширюється винятково в частині припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону проти гом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нарахову ються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції на невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язані» і Зобов’язань щодо сплати податків та зборів (обов’язкових плате кін). Отже, поточними кредиторами слід уважати тих кредиторці, і ермін виконання вимог яких до боржника настав після порушенії н справи про банкрутство.

Разом із легальною класифікацією, яка регламентована в ст. 1 Закону, на науковому рівні визначають також такі види кредиторів: ініціюючі, змушені, закладні, поточної заборгованості, пріоритетні (привілейовані), реєстрові. Таї: конкурсні кредитори поділяються на ініціюючих, змушених, привілейованих. Неконкурсні кредитори поділяються на поточних, заставних, речових та інших.

Ініціюючий кредитор - це кредитор (кредитори), за ініціативою якого порушується справа про банкрутство, при наявності безспірних вимог до боржника на суму не менше ніж триста мінімальних розмірів заробітної плати, які незадоволені протягом трьох місяців після встановленого строку їх погашення. Після порушення справи про банкрутство інші кредитори, що мають прано ініціювати процедуру банкрутства, уже не можуть реалізувати його. Справа про банкрутство порушується тільки один раз. Якщо ініціюючі кредитори не мають необхідної суми вимоги, то вони можуть поєднувати свої вимоги до боржника й звернутися до суду з однією заявою1.

Заява 'ГОВ «Т» про приєднання до справи при бан крутстпво ВАТ «Ч» не була задоволена, оскільки справа про банкрутство вже була порушена за заявою іншого кредитора. Мало бути враховано, и{о заявником заявлена вимога про приєднання до справи про банкрутство, а не про порушення справи про банкрутство, отже, обґрунтування ухвали положенням абз.

4. ч. 2 ст. 8 Закону є помилковим. Заяви про приєднання до справи про банкрутство не підлягає розгляду в господарських судах України (п. 1 ст. 62 ГІІК),івразі порушення провадження у справі за такою заявою вона підлягає припиненню за п. І ст. 80 ГІІК України.

Не можуть бути ініціюючими кредиторами: особи, перед якими боржник відповідає за заподіяння шкоди життю й здоров’ю, з виплати авторської винагороди; засновники (учасники) боржника - юридичної особи за зобов’язаннями, що випливають із такої участі, а також ті, чиї вимоги забезпечені заставою, і кредитори, вимоги яких складаються з неустойки (штрафу, пені).

Змушені кредитори - це кредитори, які звертаються до суду після публікації в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство або визнання боржника банкрутом і відкритті ліквідаційної процедури. Після публікації в процедурі розпорядження майном оголошення про порушення справи про банкрутство до суду звертаються кредитори, заборгованість у яких виникла до порушення справи про банкрутство незалежно від забезпеченості вимог. Якщо публікація стосується визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, то до суду звертаються кредитори, вимоги яких виникли в процедурі розпорядження майном і/або санації незалежно від настании строку виконання зобов’язань.

Кредитори, вимоги якого забезпечені заставою, є самостійним учасником провадження у справі про банкрутство і сторонок» у справі з конкретними правами та обов’язками. Зазначене виші и вас з дефініцій кредитора і конкурсного кредитора, що містяться н Законі. Вимоги кредиторів, забезпечені заставою майна боржники, підлягають обов’язковому внесенню до реєстру вимог кредиторі и окремо, як і вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, відшкодування шкоди; заподіяної життю і здоров’ю громадян (згідно із заявами кредиторів, а за їх відсутності - з даними обліку боржника). Вимоги всіх названих кредиторів становлять єдиний реєстр, що формується розпорядчії ком майна, а тому кожен із них має право бути учасником зборів кредиторів із правом вирішального голосу. Будь-яких винятків і:і положень щодо кредиторів, чиї вимоги забезпечені заставою маіі на боржника, Закон та інші правові акти не містять, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги.

Закон передбачає право кредитора, вимоги якого забезпечені заставою, заявити вимоги до боржника в частині, не забезпечо ній заставою. Такий кредитор має також право заявити вимоги на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави.

Не належать до закладних кредиторів, вимоги яких забезпечені іншими, наприклад, податковою заставою, яка є мірою адміністративного впливу і не тягне таких правових наслідків, як цивільно правова застава. Закладні кредитори не мають права ініціювати справу про банкрутство, однак зобов’язані подати свої вимоги до суду після публікації в газеті оголошення, тобто змушені бути кредиторами. Водночас, закладні кредитори мають право на погашен ня своїх вимог при ліквідації боржника в першу чергу й мають пра во вето (дають письмову згоду) на укладення мирової угоди.

Пріоритетні (привілейовані) кредитори - це кредитори, вимоги яких не потребують визнання господарським судом і погашаються протягом усієї процедури банкрутства. Такі кредитори можуть звертатися до суду з вимогами про визнання їх кредиторами. У цьому випадку вони користуються правами реєстрових кредиторів, тобто кредиторів, чиї вимоги включені до реєстру. Якщо ці кредитори не звертаються до суду про визнання їх таки ми, то вимоги їх, на відміну від інших кредиторів, не вважаються погашеними. Іншими словами, погашення вимог привілейованих кредиторів здійснюється незалежно від визнання їх такими судом. З іншого боку, на вимоги привілейованих (пріоритетних) кредиторів не поширюється дія мораторію, і такі вимоги погашаються протягом процедури банкрутства. Привілейованими кредиторами є, зокрема, громадяни, інтереси яких пов’язані з виплатами заробітної плати й відшкодуванням завданої шкоди життю й здоров’ю.

Реєстрові кредитори - це кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів, визнані господарським судом та затверджені ухвалою суду. Тільки такі кредитори мають право участі в процедурі банкрутства безпосередньо або опосередковано, через представницький орган - комітет кредиторів. Вимоги таких кредиторів становлять основу процедури банкрутства. Закон падає право вирішального голосу на зборах кредиторів усім кредиторам боржника (банкрута), вимоги яких включені до реєстру иимог кредиторів, а право дорадчого - тільки тим учасникам провадження у справі про банкрутство, які можуть брати участь у збори х кредиторів.

Речові кредитори - це ті кредитори, основою вимоги яких є річ, яка належить їм на праві власності або на титулі (прикладом

• оренда, підряд, спільна діяльність і т.д.). Такі кредитори є неконкурсними, але з певних обставин їх вимоги можуть трансформуватися у конкурсні, наприклад, у разі знищення, втрати речі. Свої права, як правило, речовий кредитор захищає у позовному провадженні, однак Закон надає йому право оскаржувати дії ліквідатора в процедурі банкрутства.

Кредиторами можуть бути органи державної податкової служби, митні органи, органи Пенсійного фонду України, органи фонді» загальнообов’язкового державного соціального страхування, що діють у спеціальному порядку.

Отже, необхідно пам’ятати про особливості статусу тієї чи іншої категорії кредиторів.

В.В. Джунь зазначав, що особливого прикладного значення набуває проблема класифікації вимог, оскільки порядок та пріоритетність їх задоволення в конкурсному процесі залежить від визначеної у законі категорії конкретної вимоги¹.

Черговість задоволення вимог кредиторів, установлена в Законі, дає підстави науковцям визначити не тільки пріоритети законодавця відносно задоволення вимог різних кредиторів, а й класифікувати кредиторів за їхньою значущістю для економіки².

Зокрема, в першу чергу задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою майна боржника. У переважній більшості випадків - це найбільші кредитори боржника (в основному кредитні установи), зобов’язання перед якими виникли в нього у зв’язку з розвитком і розширенням підприємницької діяльності, виходом на нові ринки збуту продукції (товарів). У цій же черзі задовольняються й виплата вихідної допомоги звільненим працівникам, і витрати, пов’язані з процесом у справі про банкрутство в господарському суді й роботою ліквідаційної комісії. У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута, зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю й здоров’ю громадян. У третю чергу мають право задовольнити свої вимоги держава, а вже в останню - інші кредитори (контрагенти боржника, організації, що надають послуги різного роду).

Процесуальні права кредиторів на відміну від процесуальних прав позивача мають низку відмінностей, які полягають у такому. Так, ініціюючий кредитор не може бути обмежений у здійсненні його процесуальних прав, зокрема щодо збільшення розміру заявлених вимог. Між тим, кредитор, за заявою якого порушено провадження у справі про банкрутство, має право заявляти додаткові майнові вимоги до боржника в межах строку, встановленого ст. 1 1 Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону конкурсні кредитори зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Подані протягом ЗО днів заяви конкурсних кредиторів фактично розглядаються судом після закінчення зазначеного строку. Отже, якщо кредитор у засіданні господарського суду заявить про збільшення розміру своїх вимог, ці вимоги будуть заявлені вже після закінчення встановленого Законом строку, який, нагадуємо, є присічним.

Кредитор у справі про банкрутство не позбавлений права зменшити розмір своїх вимог до боржника у процесі розгляду господарським судом заяви про визнання його вимог. Таке зменшення вимог є можливим і після включення визнаних вимог у реєстр, на приклад у разі списання органами державної податкової інспекції, відповідно до вимог чинного законодавства, частини суми заборгованості.

В ініціюючого кредитора існує право відкликання заяви про по рушення провадження справи про банкрутство, однак це можливо до опублікування в офіційному друкованому органі відповідного оголошення, або якщо протягом строку, встановленого ст. 14 Закону до суду не надійшло заяв інших кредиторів до боржника.

Відмова кредитора від вимог має принципову різницю від відмови від позову. Відмовляючись від позову, позивач відмовляється від матеріально-правових вимог до відповідача, обґрунтованість і правомірність яких мав перевірити суд у процесі розгляду справи. У справі про банкрутство кредитор відмовляється від вимоги, встановленої судом та включеної до реєстру вимог кредиторів.

На практиці відмова кредитора від заявлених вимог, як правило, зумовлена наявністю домовленості боржника та кредитора щодо надання відстрочки (розстрочки) платежів, новації зобов’язань чи заліку зустрічних вимог. Однак після виявлення судом інших кредиторів боржника такі домовленості між боржни ком і окремим кредитором є неприпустимими¹.

Боржником, виходячи з приписів ч. З ст. 209 ГК України та Закону України «Про відновлення платоспроможності...», може бути лише суб’єкт підприємництва, крім випадків, установлених законом.

Окрім суб’єктів підприємницької діяльності право банкрутства розповсюджується на юридичні особи у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності...», ч. і ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 р., ст. 1 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р.).

Р.Г. Афанасьєв звертає увагу на те, що поширення дії Закону на благодійні фонди суперечить концепції застосування процедури банкрутства тільки до суб’єктів підприємницької діяльності й має дискримінаційний вигляд стосовно такої організаційної форми благодійних організацій, як благодійні фонди².

Суб’єктами банкрутства не можуть бути окремі види господарюючих суб’єктів.

Банкрутами не можуть бути визнані казенні підприємства, адже відповідно до положень ГК України (ст. 77) держава несе субсидіарну відповідальність за їх боргами.

Дія Закону України «Про відновлення платоспроможності...» у частині санації або ліквідації не розповсюджується також на державні підприємства, майно яких не підлягає приватизації, якщо вони не виключені з переліку об’єктів, що не підлягають приватизації. Перелік установлено в додатках 1,2 до Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, які не підлягають приватизації» в редакції від 3 грудня 2009 р.

Закон не розповсюджується на підприємства комунальної власності, якщо відносно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органу місцевого самоврядування прийнято про це рішення. Конституційний Суд України в рішенні по справі відносно кредиторів підприємств комунальної власності від 20 червня 2007 р. № 5-ра/2007 роз’яснив, що в цьому випадку мова йде виключно стосовно комунальних унітарних підприємств. Рішення про незастосування норм Закону про банкрутство до комунальних підприємств відповідна рада може прийняти як до початку порушення провадження, так і на будь-якій стадії провадження справ про банкрутство. У випадку встановлення господарським судом наявності відносно боржника - комунального унітарного підприємства рішення відповідної ради, про незастосування приписів Закону «Про відновлення платоспроможності...», провадження щодо банкрутства такого боржника припиняється.

Безспірні вимоги до підприємств та організацій, виключених із права банкрутства, мають реалізовуватися в порядку виконавчого провадження. У науковій літературі на цій підставі зазначається, що подібні винятки здебільшого не покращують, а погіршують становище підприємств. Адже примусове стягнення у порядку виконавчого провадження не враховує можливості санації підприємств (відновлення їх неплатоспроможності), може ґрунтуватися на безсистемній реалізації виробничих фондів, паралізовуючи роботу підприємств. Отже, перспективним стає не виключення з права банкрутства, а введення особливостей банкрутства окремих видів підприємств¹.

Для спеціальних боржників: банківських установ, професійних учасників ринку цінних паперів, містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств, фізичних осіб- підприємців діє особливий режим банкрутства і загальні норми застосовуються з урахуванням особливостей такого режиму.

При розгляду справ про банкрутство боржник користується широким обсягом процесуальних прав і обов’язків. Разом із правами, регламентованими ст. 22 ГПК України, боржнику надано низку специфічних прав, пов’язаних з особливостями розгляду справ про банкрутство. Боржник має право ініціювати справу про банкрутство, відкликати свою заяву про визнання банкрутом до винесення господарським судом ухвали про прийняття заяви. Після порушення провадження у справі і відкриття процедури розпорядження майном боржник не має права відкликати свою заяву, оскільки це порушує права кредиторів. Боржник наділений правом оскаржувати дії арбітражного керуючого - ліквідатора, укладати мирову угоду з конкурсними кредиторами.

Одним із процесуальних прав боржника є надання йому права подати свої заперечення, боржник може заперечувати як сам факт наявності заборгованості перед кредитором, так і суму заявлених вимог, доводячи їх необґрунтованість. На думку І.О. Вечірко, незважаючи на відсутність нормативного закріплення права боржника подати заперечення щодо кандидатури арбітражного керуючого, боржник не позбавлений цього права². Адже при вирішенні питання про призначення арбітражного керуючого та його заміну господарський суд має враховувати всі обставини справи.

На боржника покладаються й процесуальні обов’язки. Відповідно до ст. 7 Закону боржник зобов’язаний подати заяву про порушення справи про банкрутство в установлених законом випадках, з одночасним поданням до суду плану санації. Боржник зобов’язаний подати до господарського суду та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство.

З урахуванням специфіки діяльності деяких суб’єктів господарювання, Закон виокремлює спеціальних боржників (містоутворюючих підприємств, страхових організацій, селянських фермерських господарств тощо). Особливий статус таких суб’єктів банкрутства зумовлює наявність особливих процесуальних прав та обов’язків.

Арбітражний керуючий у справі про банкрутство є одним із ключових учасників судового провадження. Інститут арбітражних керуючих уперше був уведений Законом України від ЗО червня 1999 р. «Про внесення змін до Закону України «Про банкрутство» для забезпечення проведення процедури відновлення платоспроможності боржника. Відповідно до ст. 1 Закону арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - це фізична особа - суб’єкт підприємництва, що має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями й не є зацікавленою особою щодо боржника й кредиторів, а також має ліцензію.

Призначення та припинення повноважень арбітражного керуючого є специфічною функцією суду, не характерною для позовного провадження. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) призначається господарським судом із числа осіб, зареєстрованих Державним департаментом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому господарському суду України.

Вирішуючи питання про призначення арбітражного керуючого, господарський суд з’ясовує, чи відповідає кандидатура арбітражного керуючого вимогам, установленим Законом (наявність освіти, ліцензії тощо).

Критерії віднесення особи до заінтересованих стосовно боржника визначені у ст. 1 Закону: нездійснення раніше управління боржником - юридичною особою; відсутність у особи заборон на здійснення цього виду підприємницької діяльності або обіймання керівних посад; відсутність судимості за вчинення корисливих злочинів.

Однією з основних вимог до діяльності арбітражного керуючого є наявність ліцензії. Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства економіки України затверджені Ліцензійні умови провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

Законом передбачені винятки, за яких арбітражним керуючим може бути призначена особа, яка не має ліцензії. Зокрема, відповідно до ст. 53 Закону керуючим санацією без ліцензії призначається керівник боржника. При цьому з метою здійснення контролю за проведенням процедури санації призначається арбітражний керуючий - розпорядник майна з числа осіб, які мають відповідну ліцензію.

При здійсненні процедури ліквідації відсутнього боржника господарський суд зобов’язує державний орган з питань банкрутства забезпечити участь у справі ліквідатора з числа працівників державного органу. Закон не передбачає обов’язкової наявності у працівника державного органу ліцензії арбітражного керуючого.

Процесуальною підставою для вирішення господарським судом питання про призначення арбітражного керуючого є заява з вказівкою про відсутність перешкод для такого призначення.

Наділяючи господарський суд повноваженнями з призначення арбітражного керуючого, Закон надає іншим учасникам провадження в окремих випадках представити суду пропозиції щодо кандидатів арбітражного керуючого. Так, ініціюючий кредитор має право запропонувати кандидатуру розпорядника майна боржника в заяві про порушення провадження у справі. Пропозиції можуть бути надані суду також під час розгляду справи в підготовчому засіданні. Після створення комітету кредиторів саме цей комітет має право звернутися з клопотанням про призначення нового розпорядника майна та надати відповідну кандидатуру. При застосуванні процедури санації Законом передбачено, що комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури керую чого санацією. Самому комітету кредиторів пропозиції щодо кандидатури керуючого санацією можуть бути запропоновані будь-яким із кредиторів, а також представником органу, уповноваженого управляти майном боржника.

Закон установлює, що ліквідатор призначається судом у порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією. Закон передбачає право господарського суду призначити ліквідатором особу, яка раніше виконувала повноваження розпорядника майна або керуючого санацією боржника.

Слід звернути увагу, що надання пропозицій із призначення розпорядника майна боржника є правом кредитора (кредиторів). На відміну від цього прийняття рішення про погодження кандидатури керуючого санацією або ліквідатора є, відповідно до вимог Закону, обов’язком комітету кредиторів. Отже, приймаючи рішення про призначення керуючого санацією або ліквідатора, господарський суд має отримати рішення комітету кредиторів про погодження відповідної кандидатури.

Таким чином, господарський суд здійснює нагляд за діяльністю призначеного ним арбітражного керуючого, при цьому наділений повноваженнями, згідно з якими за власною ініціативою, незважаючи на клопотання комітету кредиторів, може усунути арбітражного керуючого від виконання ним своїх обов’язків.

Наприклад, в одній справі, арбітражний керуючий у ліквідаційній процедурі продав підприємцю недобудоване приміщення середньої школи, тоді як відповідно до вимог ст. 26 Закону зазначений об’єкт соціальної сфери слід було передати до комунальної власності територіальної громади. Такі випадки мають кваліфікуватися господарським судом як неналежне виконання обов’язків, покладених на арбітражного керуючого згідно із Законом. У таких випадках суд може вирішити питання про усунення арбітражного керуючого незалежно від позиції комітету кредиторів¹.

Допоміжні учасники провадження про банкрутство сприяють його цілям.

Державний орган з питань банкрутства здійснює контроль ні функції над учасниками процедури банкрутства і водночас у деяких випадках є його учасником. Ці функції виконує Державний департамент з питань банкрутства, що діє у складі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на підставі Положення Про Державний департамент з питань банкрутства, затвердженого Постановою КМУ від 19 квітня 2006 р.

Зокрема, державний орган з питань банкрутства пропонує господарському суду за участю органу, уповноваженого управляти державним майном, кандидатури арбітражних керуючих для державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, та в інших випадках, передбачених Законом.

Отже, право вибору конкретної кандидатури арбітражного керуючого з запропонованих кандидатур комітетом кредиторів або державним органом з питань банкрутства належить суду.

Державний департамент з питань банкрутства (його територіальні органи з питань банкрутства) здійснюють контроль за додержанням арбітражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами) ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів; організовує проведення експертизи фінансового становища державних та прирівняних до них підприємств у процесі підготовки справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи з наданням відповідного доручення; готує висновки щодо наявності ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства стосовно державних та прирівняних до них підприємств і т.д.

У деяких випадках державний орган може виступати учасником процедури банкрутства, в разі якщо господарському суду не надали кандидатуру арбітражного керуючого при ліквідації державних підприємств (ч. 2 ст. 52, ч. З ст. 25) та при банкрутстві відсутнього боржника (ч. 2 ст. 52). У цих випадках державний орган в особі свого працівника виступає учасником процедури банкрутства з обсягом повноважень, передбачених для інших учасників справи про банкрутство.

Закон передбачає участь у справі власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника у певних випадках, та залежно від даних випадків ці учасники провадження наділяються відповідними процесуальним правами та обов’язками.

До таких випадків належать:

якщо провадження по справі про банкрутство порушується за заявою боржника, в тому числі в разі звернення у порядку ст. 51 Закону (банкрутство боржника, що ліквідується власником), якщо неплатоспроможність такого боржника буде виявлена до створення ліквідаційної комісії;

• власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника має право звернутися до суду про продовженим або скорочення строку, на який призначений розпорядник майна;

• орган, уповноважений управляти майном боржника, наділений, серед інших суб’єктів, правом пропонувати кандидату ру керуючого санацією і інвестора або інвесторів;

• власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника має право на оскарження дій ліквідатора;

• якщо судом прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника наділений правом на отримання майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів на підставі ст. 31 Закону.

Фонд державного майна (ФДМ) як учасник провадження у справі про банкрутство здійснює всі повноваження органу, уповноваженого управляти майном боржника, стосовно суб’єктів господарювання, віднесених до сфери його управління.

Безпосередньо ФДМ узгоджує плани санації відносно держав них підприємств щодо яких прийнято рішення про приватизацію; підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, у статутному капіталі яких корпоративні права держави перевищують 50%, і перебувають в управлінні ФДМ; господарських організацій із корпоративними правами держави понад 25% статутного капіталу; об’єктів державної власності, які перебувають в управлінні міністерств і інших органів виконавчої влади, у випадку створення за їх участю нових суб’єктів господарювання.

Окрім цього, узгоджує (разом із державним органом з питань банкрутства) мирові угоди в процедурі банкрутства господарських організацій із корпоративними правами держави понад 25% їх уставного капіталу, порядок розгляду планів санацій і мирових угод регламентований Регламентом розгляду планів санації і мирових угод, який затверджений наказом ФДМ від 27 листопада 2007 р. № 1860.

Орган місцевого самоврядування у випадках, передбачених Законом, здійснюють повноваження власника відносно суб’єктів господарювання боржників, що перебувають у комунальній власності. Орган місцевого самоврядування є учасником провадження у справах про банкрутство містоутворюючих підприємств, особливо небезпечних, наділений правами звертатися до господарського суду з клопотаннями про винесення ухвал про санацію таких підприємств, пропонувати кандидатуру управляючого санацією інвестора, укладати договори поруки за зобов’язаннями боржника - небезпечного підприємства.

Особливим учасником справи про банкрутство є представник працівників боржника. Закон дає визначення такого учасники як особи, уповноваженої загальними зборами, на яких були при сутні не менш як три чверті від штатної чисельності працівників боржника, представляти їх інтереси при проведенні процедури банкрутства із правом дорадчого голосу. Отже, представник працівників боржника представляє інтереси тільки працюючих працівників боржника.

Представник працівників боржника має право брати участь із правом дорадчого голосу в роботі комітету кредиторів. Крім того, якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має переважне право вимагати передання його цілісного майнового комплексу підприємства боржника в оренду за умови взяти на себе грошові зобов’язання боржника та за наявності згоди на це кредиторів (ч. 14 ст. 17 Закону).

Сфера дії представника працівників у процедурі банкрутства дуже широка. Насамперед представник стежить за дотриманням мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника з тим, щоб погасити вимоги щодо заробітної плати. Якщо при складанні плану санації керуючим санацією передбачається зміна умов праці, скорочення чисельності працівників, необхідно мати згоду представника.

Учасником провадження у справі про банкрутство з листопада 2005 р. може бути уповноважена особа акціонерів, учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю. Така особа має характеризуватися такими ознаками:

• вона наділена повноваженнями загальними зборами акціонерів, учасників ТОВ або ТДВ, в порядку, передбаченому ГК, ЦК, законами України «Про акціонерні товариства», «Про господарські товариства»;

• її права обмежені представленням інтересів акціонерів або учасників ТОВ, ТДВ у межах процедури банкрутства відповідного товариства;

• вона наділено правом дорадчого голосу у провадженні про банкрутство.

Незважаючи на відсутність у Законі норми про прокурора як учасника справ про банкрутство, слід зазначити, що на підставі приписів ГПК України (ст.ст. 4-1, 29) прокурор може вступити у справу про банкрутство, якщо будуть підстави вважати, що в процесі розгляду справи були порушені інтереси держави. Наприклад, звернутися з апеляційним поданням на постанову суду про визнання банкрутом державного підприємства або товариства, в статутному капіталі якого частка держави перевищує 25 відсотків.

Відповідно до роз’яснення Вищого господарського суду «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 22 травня 2002 р. № 04-5/570 прокурор може взяти участь у вже порушеній справі про банкрутство і представляти інтереси держави як кредитора, наприклад у зв’язку зі стягненням заборгованості за обов’язковими платежами до бюджетів. У цих випадках прокурор несе обов’язки і користується правами кредитора, крім прав і обов’язків, передбачених ч. 2 ст. 36 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Такі ж повноваження прокурор мас у справі про банкрутство, порушеної за його заявою.

Керівник боржника, який здійснює управління підприємством відповідно до статуту боржника, є одним із учасників провадження у справі про банкрутство. Системний аналіз ч. 14 ст. 1 і

ч. 2 ст. 12 Закону дає змогу дійти висновку, що його відсторонення від обійманої посади в процедурі банкрутство можливе лише додержанням процедури забезпечення прав учасників провадження на участь у розгляді справи, наданні заперечень, доказів у спростуванні здійснення керівником дій, які порушують права і законні інтереси боржника1. За результатами розгляду виноситься ухвала, яка може бути оскаржена керівником боржника в апеляційному та касаційному порядку.

Незважаючи на широке коло учасників провадження справ про банкрутство, слід зазначити, що кожен із них вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, відповідно, брати участь у справі без зазначення цього в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство.