Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
книга ГПП Подцерковний 2012.doc
Скачиваний:
298
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
2.83 Mб
Скачать

Розділ 16

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ В АПЕЛЯЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ

§ 1 Сутність апеляційного оскарження

Апеляційне оскарження судових актів забезпечується п. 8 ч. З ст. 129 Конституції України та ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р., який набув чинності І січня 2011р. Учасники судового процесу й інші особи у випадках

  1. порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд судового рішення Верховним Судом України.

Утілюючи концепцію ст. 125 Конституції України, згідно з приписами якої в Україні діють місцеві та апеляційні суди, з 10 липня :!()()! р. в системі господарських судів України з’явилися апеляційні господарські суди. Законом України «Про внесення змін в Арбітражний процесуальний кодекс України» від 21 червня 2001 р. розділ 7 Арбітражного процесуального кодексу України був викладений у новій редакції та інститут перевірки рішень, ухвал, постанов у по рядку нагляду був замінений новим інститутом вітчизняного судочинства - інститутом апеляційного оскарження.

Апеляція (від лат. арреііаге - звернення) - це спосіб оскарження до суду вищої інстанції (апеляційного суду) судових актів, які не набули чинності. Нині немає однозначної відповіді на за питання, де й коли виник цей правовий інститут. Деякі науковці виникнення апеляції пов’язують із закріпленням цього інституту у XVIII ст. у Франції1, а інші, такі, як Ф.М. Дмитрієв, Е.А. Борнеова, К.Н. Аннєнков, хоча і стверджують, що «апеляція» - це одне з найпізніших явищ у житті кожного народу» (з цією,думкою не можна не погодитися, адже існуванню апеляції має передувати сформування в державі як мінімум дворівневої судової системи, тобто має існувати суд вищестоящої інстанції, до якого в подальшому подається апеляційна скарга на рішення суду нижчестоящої інстанції), але момент виникнення цього способу оскарження судових рішень вони пов’язують з існуванням ще Римської імперії, а вже пізніше - і народів Європи1.

Історичні дослідження свідчать, що інститут апеляції був відомий ще у Стародавній Греції та Римі. Не є він новим і для вітчизняного права.

Апеляційний спосіб оскарження виник при побудові судової системи за принципом ієрархічності з можливістю перегляду судового рішення шляхом розгляду справи судом вищого рівня. Оскільки при оскарженні судових рішень був можливий перегляд справи і це здійснювалося судом вищого державного рівня, то можна говорити про зародження апеляційного оскарження за часів Київської Русі.

У XIV XVIII ст.ст. виникає і широко застосовується апеляційний спосіб оскарження (починаючи рецепцією в українське право норм німецького і польського права і завершуючи закріпленням апеляційного способу оскарження в «Правах, за якими судиться Малоросійський народ»). У Повному зібранні Законів Російської імперії 1649 р., у главі VII міститься посилання на можливість апеляційного «прошенія» через суд до Сенату.

Законом Центральної Ради від 17 грудня 1917 р. «Про заведення апеляційних судів» в УНР передбачалися три апеляційні суди (Київський, Харківський та Одеський). Однак після проголошення радянської влади зазначені положення було скасовано та відповідно до Декрету про суд №1 від 24 листопада 1917 р. та № 2 від ЗО листопада 1918 р. встановлена касаційна форма оскарження. Отже, з 1919 р. до 90-х років апеляція була скасована та застосовувався касаційний спосіб оскарження судових рішень, що не вступили в законну силу, оскільки існування апеляційного суду «послабляло діяльність суду першої інстанції, ускладнювало та затягувало процес»2.

З прийняттям Конституції України 1996 р., а в подальшому - Закону України «Про внесення змін в Арбітражний процесуальний кодекс України» розпочинається відродження інституту апеляції в Україні. Так, уперше Указом Президента України від 11 липня 2001 р. «Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України» було утворено в системі господарських судів України апеляційні господарські суди. Тепер відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 106 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Указом Президента України «Питання мережі господарських судів України» була затверджена територіальна юрисдикція апеляційних господарських судів та мережа господарських судів України.

Повторний розгляд справ за апеляційною скаргою на рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію розташування відповідного місцевого господарського суду. Такі території визначено Указом Президента України від 12 серпня 2010 р. № 811/0201С «Питання мережі господарських судів України». В Україні апеляційне провадження щодо вирішення господарських спорів здійсню ють вісім апеляційних господарських судів, що в цілому відповідає потребам судочинства.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані на посаду судді безстроково, з числа яких призначаються голова суду і два його заступники. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної судової юрисдикції. У складі апеляційного суду можуть утворюватися спеціалізовані колегії суддів із розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції.

Учені по-різному визначають апеляцію: як самостійний звичайний спосіб оскарження, спрямований на перегляд чи скасування судового акта першої інстанції, який не вступив в законну силу2; як процесуальну гарантію повторного перегляду справи на предмет законності та обґрунтованості актів місцевого господарського суду3.

Основні проблеми у правозастосовній практиці пов’язані з тим, що в законі взагалі відсутнє визначення апеляції, чинні правові норми містять неузгоджені між собою положення щодо повноважень суду апеляційної інстанції і підстав для скасування судових рішень тощо3.

Разом із тим, незважаючи на відсутність легального визначення, можна виявити такі ознаки апеляції:

  • апеляція подається на судовий акт, який не вступив у законну силу (крім ухвал);

  • справа за апеляцією передається на повторний розгляд вищестоящого суду;

  • подання апеляції зумовлюється неправильністю рішення господарського суду першої інстанції, що проявляється, на думку особи, яка подає апеляційну скаргу, в неправильному встановленні фактичних обставин справи або в неправильному застосуванні закону;

  • апеляційний господарський суд при перегляді справи розглядає як питання факту, так і питання права, тобто має право перевірити як юридичну, так і фактичну сторони справи в тому обсязі, що й суд першої інстанції;

  • апеляційний господарський суд у результаті розгляду справи не має права повернути справу до суду першої інстанції на новий розгляд і винесення рішення, а зобов’язаний винести нове рішення;

  • повноваження апеляційного господарського суду при перегляді справи обмежені доводами апеляційної скарги і предметом рішення суду першої інстанції. Нові вимоги, які не були предметом рішення суду першої інстанції, не можуть бути пред’явлені в апеляційному провадженні.

Апеляційне оскарження містить елементи, до яких належать: об’єкт, суб’єкт та передумови права на апеляцію. Об’єктом апеляційного оскарження є судовий акт (рішення, ухвала) суду першої інстанції, що не вступив або вступив у законну силу, який тягне за собою, на думку апелянта, несприятливі для нього наслідки вирішення спору. Відповідно це рішення місцевого господарського суду, яке не набуло законної сили та ухвали місцевого господарського суду. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених ст. 106 ГПК України. Згід но зі ст. 106 ГПК України можуть бути оскаржені такі ухвали: про вжиття запобіжних заходів, відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів, зміну чи скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів; про повернення позовної заяви; про відмову у прийнятті позовної заяви; про передачу справи за підсудністю; про забезпечення позову, скасування забезпечення позову; про зупинення провадження у справі; про припинення провадження у справі; про залишення позову без розгляду; про затвердження мирової угоди; у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; про відмову прийняти додаткове рішення, ухвалу; про роз’яснення чи підмішу у роз’ясненні рішення, ухвали; про внесення виправлень у рішення, ухвалу; про повернення заяви про перегляд судового рішення ні нововиявленими обставинами; окрема; додаткова; про поновленим пропущеного строку для пред’явлення наказу до виконання; про внесення виправлень до наказу, визнання наказу таким, що не під лягає виконанню; про видачу дубліката наказу або відмову в його видачі; про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміни способу та порядку їх виконання; про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби. Цей перелік є вичерпним та реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судових актів передбачена Конституцією та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» ставиться в залежність від положень, зокрема, ГПК України, в якому містяться імперативні норми про те, в яких випадках учасники судового процесу мають право оскаржити ухвалу суду в апеляційному порядку.

Право апеляційного оскарження - правова можливість заінтересованої особи звернутися до апеляційного суду зі скаргою на рішення суду першої інстанції, що не набуло законної сили. У теорії процесуального права юридична заінтересованість розглядається як умова легітимації процесуального положення особи в судочинстві1. На думку В.І. ГІлевакова2, така норма є обґрунтованішою і відбиває положення теорії процесуального права про юридичну заінтересованість як підставу легітимації сторін, інших учасників господарського судочинства.

Чинним ГПК України встановлено коло осіб, які мають право скористатися правом апеляційного оскарження. Суб’єктами апеляційного оскарження у позовному проваджені є: позивач, відповідач, прокурор, що брав участь у розгляді справи місцевим господарським судом, прокурор, що приймає рішення про вступ у цю справу шляхом унесення відповідної апеляційної скарги, треті особи, особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов’язки; у провадженні справ про банкрутство - кредитори, боржник, керівник боржника, арбітражний керуючий.

До внесення Законом України «Про судоустрій і статус суддів* змін у ГПК України, права осіб, які не брали участі в засіданні, на апеляційне оскарження було обмежене.

Однак Верховний Суд України у Постанові від 26 вересня 2006 р. зі справи А? 22/4010!) 10793 пик кіч правову позицію, згідно з якою: ст. І2!> Конституції України визначає як одні з основних засад судочинства законність і забезпечення апеляційного І касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. Пленум Верховного Суду України в п. 2 Постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз’яснив, що, оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридич ну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції України і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Обмеження права на апеляційне оскарження для цих осіб суперечить ст. 129 Конституції України. Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції безпосередньо стосується прав та обов'язків скаржника, якого не було залучено до участі у справі, вирішення спору без залучення його до участі у справі тягне за собою наслідки, передбачені пунктом З ч. З ст. 104 ГПК і є безумовною підставою для прийняття апеляційної скарги до розгляду.

Прокурор має право на апеляційне оскарження незалежно від того, чи брав він участь у розгляді справи в суді першої інстанції, виходячи з того, що відповідно до ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справи за його позовами, а також може виступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовами інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Для вступу у справу прокурор може подати апеляційну скаргу лише у справах зі спорів про захист інтересів держави або у справах по банкрутство, де кредитором є держава в особі уповноваженого органу державної влади.

До передумов права на апеляцію слід віднести: суб’єктивні (наявність права особи на подання скарги), об’єктивні (наявність порушень матеріального чи процесуального права та відсутність пропущеного і не відновленого строку на подання апеляції) та формальні (вимоги до оформлення скарги та додатків до неї) умови.

Право апеляційного оскарження зумовлене, перш за все об’єктом оскарження, що є однією з основних об’єктивних передумов апеляційного оскарження. Основним об’єктом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яке не набуло чинності, або ухвала суду, що містить у собі, на думку особи, яка подає апеляційну скаргу, несприятливі для неї наслідки вирішення спору. Об’єктом апеляційного оскарження може бути як рішення господарського суду в цілому, так і його частина (наприклад, резолютивна або мотивувальна). Реалізація права на апеляційне оскарження може бути здійснена за таких умов:

  1. забезпечено дотримання встановленого для подання апеляційної строку (ст. 93 ГПК України);

  2. скаргу подано уповноваженою особою (ст.ст. 91, 94 ГПК України);

  3. скаргу спрямовано на рішення, ухвалу, які підлягають оскарженню (ст.ст. 85, 88, 90, 106 ГПК України).

До об’єктивних передумов апеляційного оскарження в теорії господарського процесуального права відносять також і строк оскарження. Це пояснюється тим, що апеляційне провадження ге може виникнути, якщо строк на апеляційне оскарження пропушений і в його поновленні було відмовлено.

Право на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду може бути реалізоване в десятиденний строк із моменту прийняття рішення, тобто до набрання цим рішенням законної сили. Стаття 93 ГПК уперше містить припис стосовно строку апеляційного оскарження ухвал місцевого господарського суду, які можуть бути оскаржені протягом п’яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У порівнянні з адміністративним провадженням, строки оскарження регламентовані у КАС України для подачі апеляційної скарги інші: так, для оскарження постанови - 20 днів, і 10 днів - для оскарження ухвали.

Для здійснення права на апеляційне оскарження, крім процесуальних передумов (подання скарги на рішення, що підлягає оскарженню відповідно до закону; дотримання строку; подання скарги особою, що має право апеляційного оскарження), необхідним є також дотримання низки формальних умов. Однією з них є умова щодо відповідності апеляційної скарги визначеним у законі реквізитам, про це мова піде у наступному параграфі.