3. Порядок касаційного оскарження

Касаційна скарга. Касаційна скарга подається у письмовій формі, за підписом особи, яка ініціює касаційне оскарження, або її уповноваженого представника і, згідно зі ст. 111 ГПК України, повинна містити:

1. найменування касаційної інстанції (Вищий господарський суд України);

2. найменування місцевого або апеляційного господарського суду судове рішення якого оскаржується, номер справи та дату прийняття рішення або постанови;

3. найменування особи, що подає скаргу, та іншої сторони (сторін) у справі;

4. вимоги особи, що подала скаргу, із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

5. перелік доданих до скарги документів.

Стаття 111 ГПК України забороняє посилання в касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

Особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншій стороні (сторонам) у справі копії касаційної скарги і доданих до неї документів, які в цієї сторони відсутні.

Докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні (сторонам) у справі додаються до скарги.

Особа, яка подала касаційну скаргу, набуває процесуального статусу скаржника, який доповнює її основний процесуальний статус (позивача, відповідача, третьої особи) додатковими правами, найважливішим з яких є право відмови від касаційної скарги.

Строк касаційного оскарження. Строк касаційного оскарження, передбачений ст. 110 ГПК України складає двадцять днів із дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Слід зазначити, що Закон України від 7 липня 2010 р. № 2453-

6. скоротив цей строк - раніше він складав один місяць.

У разі порушення цього строку, він може бути відновлений у порядку, передбаченому ст. 53 ГПК України. При цьому ГПК України не встановлює граничного строку, у межах якого може бути відновлено строк подання касаційної скарги. Про відновлення пропущеного строку касаційного оскарження подається клопотання. Як зазначено у п. 5 Роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/367 «Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України», з таким клопотанням можуть звертатися інше особи, що мають право на подання касаційної скарги. Клопотання може бути викладено в касаційній скарзі чи в окремій заяві і мій бути подано одночасно з поданням касаційної скарги. Якщо скаргу повернуто через пропуск строку за відсутності клопотання про його підновлення, скаргу може бути подано вдруге з клопотанням про підновлення строку.

Клопотання про відновлення строку подання касаційної скарги розглядається колегією суддів без повідомлення осіб, що беруть участь у справі, до вирішення питання про прийняття касаційної скарги до провадження. Відповідно до ст. 53 ГПК України, відновлення пропущеного процесуального строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропуску.

При цьому Вищий господарський суд України виходить із того, що ГПК України не пов’язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, причому йдеться не лише про ті обставини, які є Об’єктивно непереборними та пов’язані з дійсними істотними складнощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Отже, в кожному випадку суд має з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (див., зокрема: постанови Верховного Суду України від 11 березня 2008 р. № 3-689ук07; від 14 жовтня 2008 р. № 3-4385ук08; від 28 жовтня 2008 р. № 3-4842ук08; ухвали Вищого господарського суду України від 17 березня 2008 р. № 12/236-45/8-5/44 (848/46- 9/78-016; від 23 лютого 2009 р. № 8/76; від 18 грудня 2009 р. № 35/54-08 та ін.).

За результатами розгляду клопотання про відновлення пропущеного строку виноситься ухвала, яка не підлягає оскарженню. Про відновлення пропущеного строку з викладом відповідних мотивів може бути зазначено в ухвалі про прийняття касаційної скарги.

Про відмову у відновленні пропущеного строку може бути зазначено в ухвалі про повернення касаційної скарги.

Порядок подання касаційної скарги. Відповідно до ст. 109 ГПК України касаційна скарга подається до Вищого господарського суду України не прямо, а через той апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуваний судовий акт.

Слід зазначити, що попри те, що ст.109 ГПК України прямо виключає можливість подачі касаційної скарги через місцевий господарський суд, законодавець, на жаль, не вніс відповідних змін до п. 2. ч. 1 ст. 111-3 ГПК України, яка досі визначає, що касаційну скаргу може бути повернено, якщо її надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний господарський суд, що прийняв рішення або постанову.

До судової реформи (прийняття Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453-УІ) апеляційний господарський суд був зобов’язаний негайно надіслати скаргу разом зі справою до Вищого господарського суду України. Строк учинення цих дій складав п’ять днів із дня надходження скарги. Слід зауважити, що справа в ціло му надсилалася до суду касаційної інстанції навіть у випадку, якщо скаргу подано не на рішення чи постанову, а на ухвалу. Оскільки пересилання справи до Вищого господарського суду України ви ключало її розгляд, оскарження будь-яких ухвал у справі, в тому числі таких, що не можуть бути предметом касаційного оскарження, було одним із поширених зловживань процесуальними правами, спрямованих на недобросовісне затягування судового процесу.

Через це суди вищих інстанцій рекомендували місцевим і апеляційним господарським судам у разі подання касаційної скарги на ухвалу місцевого або апеляційного господарського суду, яку їй* може бути оскаржено, відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на ч.ч. 1 та 4 ст. 111-13 ГПК України і цим запобігати пересиланню справи і, відповідно, затягуванню її розгляду (інформаційні листи Вищого господарського суду України від 31 січня 2005 р. № 01-8/157; від 29 вересня 2009 р. № 01-08/530; інформаційний лист Верховного Суду України від 10 вересня 2008 р. №3.2.-2008).

Законом України від 7 липня 2010 р. № 2453-УІ до ГПК України внесені зміни, спрямовані на запобігання зловживань, пов’язаних з оскарженням ухвал судів: згідно з ч.ч. З, 4 ст. 106 ГПК України при апеляційному оскарженні ухвал, що приймаються в процесі розгляду справи, до суду апеляційної інстанції передаються лише копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги1. Подання апеляційних скарг на ухвали місцевого господарського суду не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом.

Проте, законодавець не вніс подібних змін до положень ГПК України, що регулюють порядок касаційного оскарження ухвал - отже, можливість зловживання процесуальними правами через касаційне оскарження ухвал апеляційного суду зберігається.

Відзив на касаційну скаргу. Стаття 111-2 ГПК України встановлює право сторони у справі, що отримала касаційну скаргу, надати відзив на скаргу і зауважує, що відсутність такого відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується. Слід зауважити, що надання відзиву на касаційну скаргу є правом, а не обов’язком сторони у справі, але Вищий господарський суд України може зобов’язати надати її такий відзив.

Відзив надається касаційній інстанції і особі, що подала скаргу. Утім, на відміну від касаційної скарги, що подається через апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуваний судовий акт, відзив на скаргу надається безпосередньо Вищому господарському суду України.

§4

Порядок касаційного провадження

Порушення касаційного провадження. Отримавши касаційну скаргу, Вищий господарський суд України розглядає питання про порушення касаційного провадження або повернення скарги.

Відповідно до ст. 111-3 ГПК України касаційна скарга не приймаються до розгляду і повертається в разі якщо:

І) скарга підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено. Сюди належать також випадки, коли подаються взагалі не підписані касаційні скарги (див., наприклад, ухвалу Вищого господарського суду України від 22 червня 2009 р. № 11/177-06);

2. скаргу надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляцій ний господарський суд, що прийняв рішення або постанову (як правило, скаргу подано прямо до Вищого господарського суду України, який отримує її без справи, що перебуває в місцевому, або апеляційному господарському суді). Як уже зазначалося, формулювання п. 2 ч. 1 ст. 111-3 ГПК України не приведене у відповідність до ст. 109 ГІІК України, яка прямо виключає можливість подачі касаційної скарги через місцевий господарський суд;

3. до скарги не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі;

4. до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

5. скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання або таке клопотання відхилено про відновлення цього строку;

6. у скарзі не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

7. до надіслання ухвали про прийняття скарги до провадження від особи, що подала скаргу, надійшла заява про її відкликання.

Про повернення касаційної скарги виноситься ухвала. Після усунення обставин, які були підставою для повернення касаційної скарги, її може бути подано повторно.

Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/367 «Про деякі питання практики застосування розділу XII ГПК України» підкреслює, що повернення касаційної скарги здійснюється Вищим господарським судом України виключно з підстав, визначених у ст. 111-3 ГІІК України.

Про прийняття касаційної скарги до провадження суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Така ухвала надсилається всім учасникам судового процесу.

Касаційне провадження. Згідно зі ст. 111-8 ГПК України касаційні скарги на рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду, розглядаються протягом одного місяця, а скарги на ухвали місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду - у двадцятиденний строк із дня постановления ухвали про прийняття касаційної скарги до провадження Вищим господарським судом України.

Ці строки є дуже стислими, особливо в тому, що стосується касаційного оскарження ухвал, як наслідок, фактично розгляд справи не може бути здійснений у більше ніж одному засіданні.

До прийняття Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI строк розгляду касаційної скарги становив два місяці і обчислювався від надходження справи разом із касаційною скаргою до Вищого господарського суду України.

Розгляд касаційної скарги здійснюється колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів відповідно до ст. 4-6 ПІК України.

Як зазначено у ст. 111-5 ГПК України, касаційна скарга розглядається за правилами розгляду справи в суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов’язаних зі встановленням обставин справи та їх доказуванням. Також у касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 111-7 ГПК України).

Розгляд касаційної скарги відбувається у три етапи¹:

• підготовчий. Суд оголошує номер справи і сторони у справі, перевіряє явку учасників справи, вирішує, чи можна розглядати справу цим складом суду і за відсутності осіб, що не з’явилися, роз’яснює права і обов’язки учасників справи і розв’язує заявлені ними клопотання;

• розгляд касаційної скарги по суті. Головуючий може коротко доповісти обставини справи, зміст судових актів, прийнятих у справі, доводи касаційної скарги і відзиву на неї, після чого суд ознайомлюється з додатковими матеріалами, наданими в засіданні, заслуховує пояснення осіб, що з’явилися в судове засідання, причому першим виступає скаржник, а в разі, якщо рішення оскаржене обома сторонами - позивач;

• прийняття й оголошення постанови касаційної інстанції.

У першій та апеляційній інстанціях справа розглядається (переглядається) в повному обсязі, причому вихідним етапом розгляду (перегляду) є збір (додаткове отримання) і дослідження доказів, а також установлення, виходячи з цього, обставин справи. Лише після цього суд здійснює юридичну оцінку встановлених обставин і застосовує до спірних відносин норми нрава. Натомість при розгляді касаційної скарги Вищий, господарський суд України:

• повністю спирається на доказову базу, зібрану судами нижчих інстанцій. Стаття 111-7 ГПК України забороняє суду касаційної інстанції збирати нові докази. Тобто Вищий господарський суд України не може доповнити справу новими доказами, якщо вважатиме це за доцільне і прийняти, спираючись на ці докази, нове рішення у справі. Через це ст. 111 ГПК України забороняє посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи;

• повністю ґрунтується на фактичних обставинах, як вони були встановлені судами нижчих інстанцій виходячи із зібраної ними доказової бази. При цьому, як зазначає ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, до датково перевіряти докази тощо.

Утім, це не означає, що суд касаційної інстанції не реагує на виявлені ним порушення, вчинені судами нижчих інстанцій при з’ясуванні обставин, які мають значення для правильного вирішення спору: Вищий господарський суд України у такому випадку не може прийняти нове рішення, але може скасувати рішення судів нижчих інстанцій із передачею справи на новий розгляд до суду першої, або, в деяких випадках - апеляційної інстанції;

• на підставі фактичних обставин справи, встановлених су дами нижчих інстанцій, виходячи із зібраної ними доказової бази, перевіряє застосування судом апеляційної інстанції, або судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріаль ного і процесуального права. Згідно зі ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх установлення в рішенні або постанові господарського суду. В одних випадках наявність певного фактичного складу, встановленого судами нижчих інстанцій, має наслідком автоматичне застосування певної норми права, і помилка суду або її відсутність є очевидною. Утім, іноді правове регулювання є неоднозначним, допускає можливість різного тлумачення і юридична оцінка обставин справи, правильності застосування норм матеріального і процесуального права вимагає від сторін справи (при складенні касаційної скарги і відзиву) та суду (при розгляді справи і прийнятті постанови) справжньої юридичної майстерності. Згідно зі ст. 111-6 ГПК України особа, що подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до винесення постанови касаційною інстанцією. Така відмова може бути реалізована шляхом подання письмової заяви, або усного клопотання в судовому засіданні, але не здійснюється у формі, зокрема телеграми (див., на приклад, постанову Вищого господарського суду України від 4 лютого 2009 р. №12/101/08 ).

Також Вищий господарський суд України має право не прийняти відмову від скарги, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси.

Наприклад, у корпоративному спорі, коли оскаржується рішення місцевого господарського суду і по станова апеляційного господарського суду, якими було відмовлено у задоволенні позовної заяви про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів (учасників) про переобрання органів товариства, позовні/ заяву, так само як і апеляційну, а згодом - касаційні/ скарги подає від імені товариства його виконавчий орган в особі голови правління, що діяв до проведення спірних загальних зборів. На момент розгляду скарги у товаристві може скластися ситуація «двовлад дя», коли паралельно діють як «старі», так і «нові», переобрані органи, причому заяву про відмову від на саційної скарги подаватиме новий голова правління.За таких обставин суд касаційної інстанції може не прийняти відмови від касаційної скарги (див., наприклад, постанову Вищого господарського суду України від 1 серпня 2006 р. N° 32/180).

Про прийняття відмови від скарги касаційна інстанція виносить ухвалу, якщо рішення або постанову господарського суду не оскаржено іншою стороною.

§5

Повноваження касаційної інстанції

Повноваження касаційної інстанції визначені ст. 111-9 ГПК України, отже, Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1. залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції приймає постанову такого змісту в разі, якщо дійде висновку про правильне застосування норм матеріального і процесуального права господарським судом, який прийняв оскаржуване рішення (ухвалу, постанову), за результатами перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх установлення;

2. скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення. Згідно зі ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни судового акта касаційною інстанцією є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Як зазначено в п. 10 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/367 «Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 ГГІК України», скасування судового акта, що оскаржується з прийняттям нового рішення, відбувається у випадку, якщо за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування в цій справі, з’ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки в юридичній оцінці таких фактів - при застосуванні норм матеріального права, у зв’язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам.

Можливі такі порушення при застосуванні норм матеріального права¹:

а) суд не застосував закон, який підлягає застосуванню. Це має місце, якщо суд не зазначає в рішенні норму матеріального права, яка підлягає застосуванню в цій справі й вирішує справу всупереч нормам чинного законодавства, в тому числі застосовує скасований закон або підзаконний акт, який суперечить чинному закону, або норми міжнародного договору, який не ратифіковано в порядку, передбаченому законом;

б) суд застосував закон, який не підлягає застосуванню. Застосування неналежного закону полягає в тому, що суд при розгляді справи керується не тією нормою, яка регулює спірні відносини. Таке порушення зумовлюється, як правило, неправильною кваліфікацією відносин сторін;

в) суд неправильно витлумачив закон. У цій ситуації застосовується закон, який підлягає застосуванню, але його зміст чи сутність розуміються неправильно, внаслідок чого в рішенні суд доходить неправильного висновку про права та обов’язки сторін. Таке порушення може бути, зокрема, допущене при розширювальному або обмежувальному тлумаченні судом норм матеріального права;

3. скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Це відбувається у випадку, коли має місце порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Слід зауважити, що до прийняття Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453-УІ при скасуванні судових актів із такої підстави справа передавалася на розгляд до суду першої інстанції у всіх випадках.

При цьому оскаржуване рішення в будь-якому випадку скасовується з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в разі таких значущих процесуальних порушень, що були допущені при розгляді справи, прямо зазначених у ч. 2 ст. 111-10 ГПК України:

• справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів;

• справу розглянуто судом за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду;

• господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в справі (Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/367 «Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 ГПК України» називає це безумовною підставою для скасування);

• рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові;

• рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

• рішення прийнято господарським судом із порушенням при вил предметної або територіальної підсудності;

• рішення прийнято господарським судом із порушенням при вил виключної підсудності.

Рішення може бути скасоване і в інших випадках порушення або неправильного застосування норм процесуального права. Про те відповідне питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку на підставі матеріалів справи: скасування судового рішення має бути наслідком істотного порушення процесуальних прав сторін спору або інших учасників судового процесу, що потягло за собою неповне з’ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Як уже зазначалося, суд касаційної інстанції не може вчиняти процесуальні дії, пов’язані зі встановленням обставин справи та їх доказуванням. Переважна більшість дослідників зауважує, що касаційна інстанція не може повною мірою перевірити правильність судових актів, оскільки її повноваження обмежені лише перевіркою законності рішення, а не його обґрунтованості¹. Утім, це не означає, що Вищий господарський суд України жодним чином не реагує на виявлені ним порушення, вчинені судами нижчих інстанцій при з’ясуванні обставин, які мають значення для правильного вирішення спору: за наявності таких порушень рішення скасовується з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи вважаються з’ясованими неповно, якщо в оскаржуваному судовому рішенні не всебічно й не повною мірою відображено обставини, які мають значення для конкретної справи, висновки суду про встановлені обставини не є вичерпними

і не підтверджуються належними і допустимими доказами, дослідженими в судовому засіданні, та/або якщо господарський суд з огляду на приписи норм матеріального права мав дослідити, але не дослідив ті чи інші докази (п. 10 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/367 «Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 ПІК України»).

Згідно зі ст. 111-12 ГІІК України, скасовуючи рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України може надавати суду першої інстанції вказівки, що є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Як зауважує А.Й. Осетинський, це положення процесуального закону спрямоване не те, щоб позиція касаційної інстанції щодо відповідного застосування норм матеріального чи процесуального права мала реальну юридичну силу².

У и. 10 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/367 «Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 ГПК України» наголошує на тому, що такі вказівки мають бути максимально конкретними й стосуватися виключно вчинення господарським судом нижчої інстанції певних процесуальних дій та/або встановлення обставин, що входять до предмета доказування у справі і не були з’ясовані в рішенні або постанові господарського суду, що скасовується. Стаття 111-12 ГПК України прямо забороняє вказівки про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Також справа передається на розгляд суду першої інстанції у випадках скасування касаційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або про залишення без розгляду заяви у провадженні у справі про банкрутство, а до суду апеляційної інстанції - після скасування відповідних ухвал апеляційного суду (про повернення апеляційної скарги, зупинення провадження у справі й ін.);

4. скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково за наявності підстав для припинення провадження, або залишення позову без розгляду, передбачених ст.ст.80, 81 ГПК України;

5. змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції, що може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір державного мита, що підлягає стягненню тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні чи постанові головного висновку місцевого господарського суду щодо прав і обов’язків сторін у спірних правовідносинах³;

6. залишити в силі одне з раніше прийнятих рішень або поста нов. Вищий господарський суд України використовує це повноваження в разі, якщо, наприклад, місцевий господарський суд зібрав всі необхідні докази, встановив обставини у справі, надав їм належну юридичну оцінку і правильно застосував норми матеріального і процесуального права, натомість апеляційний господарський суд скасував це рішення і прийняв постанову з порушеннями закону. У цій ситуації суд касаційної інстанції залишає в силі рішення суду першої інстанції і скасовує постанову суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційної інстанції. За наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції приймає постанову, яка є різновидом судового акта.

Згідно зі ст.111-11 ГПК України в постанові Вищого господарського суду України мають бути зазначені:

1. найменування касаційної інстанції, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;

2. найменування сторін і найменування особи, яка подала касаційну скаргу;

3. найменування місцевого господарського суду або апеляційного господарського суду, рішення, постанова якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, постанови, прізвище судді (суддів);

4. стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду;

5. підстави, з яких оскаржено рішення, постанову;

6. доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу;

7. мотиви, за якими касаційна інстанція не застосовує закони

іі інші нормативні правові акти, на котрі посилалися сторони, а також закони й інші нормативно-правові акти, якими керувався суд, приймаючи рішення;

8. у разі скасування або зміни рішення, постанови, - мотиви, ;ім якими касаційна інстанція не погодилася з висновками суду першої або апеляційної інстанції;

9. висновки за результатами розгляду касаційної скарги;

10. дії, що їх повинні виконати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення, постанови і передачі справи на новий розгляд;

11. новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Прийнята постанова оголошується головуючим у судовому засіданні після закінчення розгляду справи. Так само, як і інші господарські суди, суд касаційної інстанції може за згодою сторін оголосити тільки вступну та резолютивну частини постанови, про що і зазначається в протоколі судового засідання відповідно до ст. 85 ГІ1К України. У такому разі повна постанова складається і підписується протягом п’яти днів із дня оголошення її вступної та резолютивної частин.

Постанова касаційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття й у триденний строк із цього моменту надсилається сторонам у справі.

Контрольні запитання:

1. Який суд є судом касаційної інстанції у господарському судочинстві України?

2. Чи можуть бути об’єктами касаційного оскарження в господарському судочинстві акти, які не було переглянуті в порядку апеляції?

3. Які особи можуть подавати касаційну скаргу в господарському судочинстві?

4. Яким є строк касаційного оскарження в господарському судочинстві?

5. Яким є порядок подання касаційної скарги в господарському судочинстві?

6. Яким є строк розгляду справи в суді касаційної інстанції у господарському судочинстві?

7. Які повноваження має суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги в господарському судочинстві?

8. З яких підстав суд касаційної інстанції може скасувати оскаржувані рішення, ухвалу, постанову в господарському судочинстві?

9. Що має бути зазначено у постанові суду касаційної інстанції в господарському судочинстві?

10. Якими є основні відмінності касаційного і апеляційного перегляду рішень, ухвал, постанов у господарському судочинстві?