§2 Учасники виконавчого провадження

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності - суб’єкти господарювання.

На нашу думку, до цього переліку безпідставно не включено суд - як окремого учасника виконавчого провадження, наділеного не тільки повноваженнями з оформлення та видачі виконавчих документів, а й іншими, не менш важливими та вирішальними для досягнення мети виконавчого провадження функціями, що безпосередньо кореспондує з визначенням виконавчого провадження, як завершальної стадії судочинства, наданим у ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд як самостійний учасник виконавчого провадження, має власну правосуб’єктність для вчинення процесуальних дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та ГПК, чітко окреслену компетенцію в цій галузі, та передусім наділений правом здійснювати дії, спрямовані на примусове виконання судових актів, на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених нормативно-правовими актами, що за своєю суттю та змістом і є діями з виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів у межах інституту виконання судових рішень.

З огляду на вказане та зважаючи на роль, місце, правовий статус та функції у сфері вчинення виконавчого провадження, доцільно виділити такі групи учасників відносин із виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів:

1. господарський суд;

2. державні органи примусового виконання судових рішень та їх посадові особи;

3. сторони та їх представники;

4. прокурор;

5. інші учасники виконавчого провадження, які сприяють учиненню виконавчих дій.

Господарський суд як окремий учасник виконавчого провадження, вирішує значну кількість питань, пов’язаних із виникненням правових підстав для відкриття такого провадження (у спосіб оформлення та видачі виконавчого документа), його рухом (через прийняття рішення про відстрочку або розстрочку виконання рішення, видачу дубліката наказу господарського суду, зміну способу виконання рішення тощо) та створенням юридичного підґрунтя для завершення виконавчого провадження (визнанням наказу господарського суду таким, що не підлягає виконанню повністю або частково).

Варто зауважити, що згідно зі ст. 121-2 ГПК України, у господарського суду існують повноваження зі здійснення контролю за законністю дій чи бездіяльністю органів Державної виконавчої служби, що реалізується при провадженні за відповідними скаргами від заявників, якими можуть бути сторони або прокурор.

Державним органом, уповноваженим здійснювати процесуальні дії з примусового виконаїїня рішень судів, на території України є Державна виконавча служба при Міністерстві юстиції України, яка складається з таких органів:

• Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

• відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішень покладається на державних виконавців.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем Украйні, у порядку, передбаченому законом. За наявності обставин, и к і ускладнюють виконання судового рішення, можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби.

Державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії, для чого вказану особу наділено сукупністю прав та обов’язків, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».

Правовий статус державних виконавців, процедурні питання їх призначення та матеріально-технічного, соціального забезпечення визначені в Законі України «Про державну виконавчу службу».

Сторонами у виконавчому провадженні стягувач і боржник.

Погоджуємося з думкою про те, що самі по собі рішення суду ми іншого юрисдикційного органу (посадової особи) про стягнення з однієї особи на користь іншої автоматично не робить цих осіб сторонами виконавчого провадження. Сторони з’являються лише після його відкриття, тобто після винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження¹.

Тобто виникнення правового статусу сторони виконавчого провадження пов’язується безпосередньо з конкретно визначеним юридичним фактом - оформленням постанови про відкриття виконавчого провадження зі встановленням його сторін.

Відповідно до визначення, що наведено в Законі України «Про виконавче провадження» стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Водночас, не всі вчені погоджуються з наведеними законодавчо підкріпленими термінами «стягувач» та «боржник», надаючи цим визначенням додаткових характерних рис.

Так, на думку авторів навчального посібника «Виконання судо- ііих рішень» стягувачем є сторона, право якої визнано рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу та реалізується вчиненням па її користь виконання².

С. ІЦербак наводить таке визначення стягувача - особа (фізична чи юридична або громадянин-підприємець), яка має право вимагати від інших осіб певних підтверджених виконавчим документом дій або утримання від вчинення дій і яка першим заявила про порушення виконавчого провадження³.

O.A. Квасніцька, аналізуючи наведені визначення, пропонує таке: «Стягувач - сторона виконавчого провадження, право вимоги якої підтверджено рішенням господарського суду, на користь чи в інтересах якої виданий наказ суду та відкрито виконавче провадження »¹.

Стосовно визначення терміна «боржник», то в цьому випадку також відсутня єдність серед науковців, які по-різному розуміють зміст цього поняття. На нашу думку, найбільш удалим є визначення, яке наведено Ю. Гриньком, який зазначає, що боржником є сторона, обов’язок якої підтверджений виконавчим документом і стосовно якої відкрито виконавче провадження².

У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен із них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у виконавчому провадженні одному зі співучасників.

Сторони можуть реалізовувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників, повноваження яких мають бути підтверджені довіреністю.

Правовий статус сторони - процесуальне положення, сукупність прав, які належать відповідному суб’єкту в межах учинюваного виконавчого провадження, та обов’язків, які покладені на таку особу.

Спеціальні права та обов’язки, а саме такі, що надані сторонам безпосередньо законодавством у галузі виконання судових рішень, закріплені в ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, кожен стягувач і боржник мають рівні права на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, зняття копій, подання додаткових матеріалів, заявления клопотань, участь у провадженні виконавчих дій, надання пояснень, висловлювання міркувань із питань що виникають у ході виконавчого провадження, заявления відводів, оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця тощо. Сторони також мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка підлягає визнанню судом.

Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.

Боржник зобов’язаний у строк, установлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про рахунки в банківських та фінансових установах, своєчасно з’явитися за викликом державного виконавця тощо.

Особливим учасником виконавчого провадження є прокурор,який виступає як самостійна сторона чи представник інтересів громадянина або держави.

Прокурор бере участь у виконавчому провадженні у випадку здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді та відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа за його заявою.

Іншими учасниками виконавчого провадження, які сприяють учиненню виконавчих дій, є особи, що не віднесені до попередніх груп. Серед них: експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності - суб’єкті' господарювання. До складу цих осіб варто також віднести понятих, а деякі вчені додають до наведеного переліку працівників органів внутрішніх справ³.

У зв’язку зі змінами, що були внесені до Закону України

• Про виконавче провадження» на підставі Закону від 4 листопада 2010 р. «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів чи інших органів (посадових осіб)», до переліку інших учасників виконавчого провадження в окремих випадках можна віднести Панки та фінансові установи, органи Державної податкової адміністрації та Державного казначейства України.

Державний виконавець зі власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерти або спеціаліста, а в разі необхідності - кількох спеціалістів або експертів із метою з'ясування та роз’яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, а для оцінки майна - суб’єктів оціночної діяльності - суб’єктів господарювання.

Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію, досвід роботи у відповідній галузі. Експерт або спеціаліст зобов’язаний дати письмовий висновок із питань, що поставлені йому державним виконавцем у постанові, а також давати усні рекомендації щодо дій, и к і виконуються в його присутності.

Діяльність суб’єктів оціночної діяльності - суб’єктів господарювання врегульована Законом України від 12 липня 2001 р. «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Згідно зі ст. 5 цього нормативного акта суб’єкти оціночної діяльності - суб’єкти господарювання - це зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб’єкти її підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб’єкта оціночної діяльності.

Оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно- правовими актами, зазначеними, зокрема, в Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», і є результатом практичної діяльності суб’єкта оціночної діяльності.

Експерт, спеціаліст та суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання мають право на винагороду за надані ним послуги. Ця винагорода й інші витрати на проведення експертизи належать до витрат, пов’язаних із провадженням виконавчих дій.

За відмову або ухилення від надання висновку чи за дачу завідомо неправдивого висновку експерт несе кримінальну відповідальність, про що він має бути попереджений державним виконавцем. Збитки, завдані сторонам неправдивим висновком експерта або спеціаліста, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання несе відповідальність за недостовірність чи необ’єктивність оцінки майна у порядку, встановленому законом.

У разі необхідності під час провадження виконавчих дій державний виконавець або сторони (їх представники) можуть за просити перекладача. Особі, якій потрібні послуги перекладача, державний виконавець надає строк для його запрошення, який не може перевищувати 10 днів. У випадку, коли зазначена особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк, його може призначити своєю постановою державний виконавець.

Виконавчі дії можуть провадитися в присутності понятих. Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні громадяни, які не мають особистої заінтересованості в провадженні виконавчих дій і не пов’язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв’язками, підлеглістю чи підконтрольністю. Кількість понятих при вчиненні виконавчих дій не може бути менше двох.

Присутність понятих обов’язкова при вчиненні виконавчих дій, пов’язаних із примусовим входженням до нежилих приміщень і сховищ, у яких зберігається майно боржника, на яке звернене стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернено йому в на турі; при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі майна.

Державний виконавець вправі залучати до проведення виконавчих дій працівників органів внутрішніх справ, які здійснюють дії з розшуку боржника, його транспортних засобів; вчиняють примусовий привід фізичних осіб, які викликаються до держав ного виконавця. В присутності та за допомогою останніх також можуть провадитися дії з арешту та опечатування приміщень та інших об’єктів нерухомості.

Варто зауважити, що при виконанні судових рішень, ухвал про зміну органів управління та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності можуть залучатися виключно працівники органів внутрішніх справ. Залучення інших осіб у процесі виконання таких рішень не допускається.

Примусове виконання рішень державною виконавчою службою пд і йснюється на підставі виконавчих документів, визначених у За- ісоні України «Про виконавче провадження».

Перелік виконавчих документів у господарському процесуальному праві дещо відрізняється від тих, що застосовується в інших процесуальних галузях права. Так, у цивільному й адміністративному судочинствах за результатами розгляду судової справи після набуття рішенням суду законної сили як виконавчий документ стороні видається виконавчий лист, а при здійсненні правосуддя и господарських справах в аналогічних випадках судом видається наказ.