Розділ 15

ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

§ 1 Процесуальні права іноземних підприємств та організацій

Право на звернення до господарського суду України іноземних суб’єктів господарювання регламентоване положеннями спеціального Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. та приписами ст.ст. 1, 123-124 ГПК України Згідно зі ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово промисловій палаті України й іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України. У літературі справедливо зазначається, що будь-яка країна схильна допускати для націоналі, них судів ширшу юрисдикцію, ніж вона готова визнавати за іноземними судами¹.

Відповідно до рекомендацій ВГСУ від 9 листопада 2009 р. № 01 06/159 «Про внесення змін та доповнень до роз’яснення президії Вищого господарського суду України, від 31 травня 2002 р. № 01 5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» зазначено, що питання, які ви никають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної державі:; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».

Закон України «Про міжнародне приватне право» (п. 1 ч. 1 ст. 1) визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтують ся на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб’єктами яких є фізичні та юридичні особи¹.

Отже, іноземні підприємства й організації, які легітимно ввійшли в господарський обіг за правом іноземної держави, мають право звертатися до господарського суду України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів згідно з установленою підвідомчістю і підсудністю господарських спорів.

Регламентуючи процесуальні права іноземних підприємств і організацій, законодавство визначає іноземного суб’єкта господарювання через категорію «постійне місцезнаходження суб’єкта господарювання за межами України». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» постійним місцезнаходженням суб’єкта господарювання є місцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органу управління (контори) суб’єкта господарської (зовнішньоекономічної) діяльності². Мри цьому не належать до іноземних підприємств та організації! у межах глави 15 ГПК України іноземні підприємства, визначені у ст.ст. 63 та 117 ГК України, адже за змістом цих норм іноземне підприємство - юридична особа, створена та зареєстрована за законодавством України.

Звертаючись до господарського суду за захистом свого порушеного або оспорюваного права, іноземні підприємства й організації повинні бути правосуб’єктними, при цьому процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних суб’єктів господарювання визначається відповідно до права України. Доказом правосуб’єктності іноземної юридичної особи є документи (сертифікат реєстрації, витяг із торгового реєстру тощо), які видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, легалізовані, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Легалізація іноземного документа є необхідною умовою для подання його як доказу в судовому процесі, але не виключає в разі необхідності перевірки з боку суду з метою встановлення правильності вміщених у ньому відомостей по суті.

Разом із цим, необхідно враховувати, що 22 грудня 2003 р. для України набула чинності Гаазька конвенція, яка скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів2. Конвенція застосовується у відносинах із державами, що не висловили заперечення проти приєднання України до Конвенції. Заперечення проти приєднання України до Конвенції висловили Бельгія та Федеративна Республіка Німеччина. Відповідно до ст. 12 Конвенції це означає, що на території України не прийматимуться документи цих країн, завірені апостилем, а продовжує застосовуватися вимога дотримання процедури консульської легалізації. Консульська легалізація полягає в установленні та засвідченні оригіналів підписів на документах і актах, та відповідності їх законам держави перебування (країни консула).

Офіційні документи, які використовуються на території держав - учасниць Конвенції, мають бути засвідчені спеціальним штампом «Apostille», проставленим компетентним органом держави, в якій було складено документ.

Процедура засвідчення офіційних документів апостилем установлена Правилами проставляння апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених Наказом Міністерства іноземних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України № 237/80S/151/53 від 5 грудня 2003 р.

Правила проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, регулюють порядок проставляння спеціального штампа «Apostille» nn офіційних документах, які були складені на території України, яким відповідно до ст. 5 Конвенції засвідчуються справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, і, у відповідному випадку, автентичність відбитка печатки або штам па, яким скріплений документ.

Відповідно до п. 2 вказаних Правил штамп «Apostille» проставляється: на документах, які виходять від органів судової влади України; на документах, які виходять від органів прокуратури України, органів юстиції; на адміністративних документах; на документах про освіту та вчені звання; на документах, оформлених державними і приватними нотаріусами; на офіційних свідоцтвах, виконаних на документах, підписаних приватними особами, таких, як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційних і нотаріальних засвідченнях підписів.

Ураховуючи правовий статус іноземних підприємств і організацій ГПК України наділяє їх процесуальними правами і обов’язками нарівні з підприємствами й організаціями України, що вказує на застосування національного режиму. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб’єктів господарювання, в тому числі пов’язаної з їх інвестиціями на території України, з експортно-імпортними операціями іноземних суб’єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів.¹Законодавством України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо підприємств і організацій тих держав, законодавством яких обмежуються процесуальні права підприємств або організацій України.

Таким чином, іноземні суб’єкти господарювання, які беруть участь у господарському процесі, мають процесуальні права і обов’язки сторін, що передбачені ст. 22 ГПК України.