§4 Порядок пред’явлення та виконання актів господарських судів

Розгляд проблематики щодо порядку виконання рішень господарських судів доцільно розпочинати з дослідження питання про порядок відкриття виконавчого провадження.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі пред’явленого виконавчого документа за заявою стягувана, його представника, прокурора, та в інших передбачених законом випадках.

Слід погодитися з думкою М. Штефана, який зазначає, що для реалізації права на звернення до Державної виконавчої служби з заявою про відкриття виконавчого провадження необхідна наявність певних обставин:

1. віднесення виконання рішення, ухвали, постанови судових органів до компетенції Державної виконавчої служби (підвідомчість рішення Державній виконавчій службі);

2. звернення до Державної виконавчої служби у формі заяви з доданням до неї виконавчого документа;

3. відповідність виконавчого документа вимогам, установленим ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»;

4. подання заяви за місцем виконання;

5. подання такої заяви в межах строку, визначеного для пред’явлення виконавчого документа до виконання¹.

Зважаючи на те, що чинним законодавством не встановлений обов’язковий зразок або вичерпний перелік вимог до заяви про відкриття виконавчого провадження, то таке звернення оформлюється зазвичай у довільній формі із загальноприйнятим змістом для забезпечення повноти та достатності викладених у ньому фактів та реквізитів із метою прийняття такої заяви державним виконавцем. Зокрема, заява має бути письмовою, адресуватися конкрётному органу державної виконавчої служби, містити найменування стягувача та боржника, їх місцезнаходження та реквізити, суть вимог, які висуваються, перелік доданих документів, дані про особу, яка підписує заяву, та безпосередньо підпис такої особи, дату подання.

Утім, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що у заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих із боржника.

Оскільки за ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа», то вимагається пред’явлення саме оригіналу останнього. Відкриття виконавчого провадження на підставі його копії не допускається.

Державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, висунутим до відповідних документів, та пред’явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення (ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження»).

Строк пред’явлення виконавчих документів господарських судів, у тому числі наказу, до виконання становить один рік. Цей строк може перериватися на певні періоди дії таких обставин:

а) пред’явлення виконавчого документа до виконання;

6. часткове виконання рішення боржником;

в) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється.

У разі пропуску строку для пред’явлення наказу господарського суду до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути відновлено на підставі ст. 119 ГІІК України. Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв рішення, та розглядається у засіданні, про час і місце якого повідомляють ухвалою стягувача і боржника. За результатами розгляду заяви виносять ухвалу, яку надсилають сторонам.

Щодо місця виконання рішення господарського суду, то чинне законодавство виходить із такого. Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть учиняти виконавчі дії для виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Виконання рішення, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії, провадиться державним виконавцем за місцем здійснення таких дій.

Державний виконавець вправі проводити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Якщо в процесі виконавчого провадження змінилися місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника або з’ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє, державний виконавець негайно складає про це акт і не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом із копією цього акта до органу Державної виконавчої служби за новим місцем проживання, перебування або місцезнаходженням боржника чи місцем розташування його майна, про що одночасно повідомляє стягувача й орган, який видав виконавчий документ.

Порядок передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 17 травня 2004 р. № 38/5.

Отже, виходячи з досліджених умов у разі додержання заявником правил та вимог, визначених Законом України «Про виконавче провадження», зокрема: стосовно віднесення виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду до компетенції Державної виконавчої служби; звернення до Державної виконавчої служби у формі письмової заяви з доданням до неї оригіналу виконавчого документа; відповідність такого документа вимогам, установленим Законом «Про виконавче провадження»; подання заяви за місцем виконання та в межах строку, визначеного для пред’явлення виконавчого документа до виконання, державний виконавець зобов’язаний прийняти пред’явлений виконавчий документ до виконання та винести постанову про відкриття виконавчого провадження.

Іншими словами, правовими наслідками належного пред’явлення виконавчого документа для виконання органу державної виконавчої служби є відкриття виконавчого провадження та винесення державним виконавцем відповідної постанови.

У постанові державний виконавець установлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п’ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням із нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних із провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

У разі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог строк для добровільного виконання не встановлюється.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

За заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.

Разом із тим, у разі недодержання або невиконання обов’язкових норм та вимог для відкриття виконавчого провадження, відповідні обставини можуть бути підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження в разі:

1. пропуску встановленого строку пред’явлення документів до виконання;

2. неподання виконавчого документа, зазначеного у ст. 17 Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;

3. якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили, крім випадків, коли воно в установленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4. пред’явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;

6. якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;

6. у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим Законом. У разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі цього пункту державний виконавець роз’яснює стягувачу право на звернення до суду із клопотанням про приведення виконавчого документа у відповідність до вимог ст. 18 Закону «Про виконавче провадження»;

7. якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою;

8. наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить відповідну постанову у триденний строк.

Постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником у десятиденний строк із дня її надходження.

Порядок здійснення виконавчого провадження врегульований Законом України «Про виконавче провадження» та підзаконними нормативно-правовими актами, які доповнюють та більш розгорнуто деталізують окремі положення закону.

Державний виконавець, відкриваючи постановою виконавче провадження, надає боржнику строк для самостійного виконання судового рішення, а в разі якщо після збігу зазначеного строку боржник не надасть доказів добровільного та повного виконання міста господарського суду, державний виконавець розпочинає примусове виконання.

У цьому випадку з боржника постановою державного виконавця, що затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, додатково стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків під фактично стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із боржника- громадянина і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - із боржника - юридичної особи.

У зазначених розмірах (відповідно 40 та 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та в разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом переказування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Слід розрізняти вказаний строк пред’явлення виконавчих документів та строк здійснення виконавчого провадження. Якщо перший стосується права особи пред’явити виконавчий документ для виконання впродовж установленого проміжку часу, то другий є періодом, упродовж якого державний виконавець зобов’язаний учинити виконання рішення господарського суду.

Так, державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження па період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника.

Державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, установлених законодавством, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії та при здійсненні виконавчого провадження має право:

• одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;

• проводити перевірку виконання рішень юридичними особами всіх форм власності, а також громадянами, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у встановленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, що є боржниками за виконавчими документами;

• безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища;

• накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;

• на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту накладати арешт на грошові кошти й інші цінності боржника, в тому числі на кошти на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

• звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз’ясненням рішення з заявою про видачу дубліката виконавчого документа, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення;

• накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом;

• застосовувати під час проведення виконавчих дій фото- і кінозйомки;

• здійснювати інші повноваження, передбачені Законом «Про виконавче провадження» й іншими нормативно-правовими актами.

При цьому відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги державного виконавця щодо виконання рішень господарських судів є обов’язковими для всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Чинним законодавством установлені такі заходи примусового виконання рішень господарських судів, як: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, в тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням, у тому числі стосовно виконання рішення у немайнових спорах (щодо обов’язку вчинити дії, звільнити приміщення, припинити протиправні дії тощо).

Грошові суми, стягнені з боржника, зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби. Стягувачам - юридичним особам стягнуті суми переказуються державним виконавцем у встановленому порядку на належні їм рахунки.

У разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, вони об’єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче провадження.

Згідно з нормами Закону України «Про виконавче провадження», якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець має право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення такого рішення чи змісту документа.

Господарський суд першої інстанції, який видав наказ, зобов’язаний розглянути заяву державного виконавця в десятиденний строк із дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз’яснення рішення чи змісту наказу. Роз’яснення рішення, ухвали здійснюється господарським судом за правилами ст. 89 ГПК. В ухвалі про роз’яснення судових рішень господарський суд не може визначати порядок та умови здійснення виконавчого провадження.