13.4. Сутність оптимізації управлінських рішень у менеджменті
Ефективність та якість управлінських рішень досягається лише у тому випадку, коли дотримується технологія прийняття, реалізації управлінських рішень і процес здійснюється у визначеній послідовності. У практиці управління прийнято виділяти два основних блоки: блок прийняття і блок реалізації рішення.
Реалізація рішень включає:
організацію та виконання робіт як єдиного комплексу з виділенням індивідуальних виконавців;
підбиття результатів діяльності, аналіз отриманих результатів і стимулювання виконавців.
Співвідношення витрат ресурсів на прийняття і реалізацію рішень звичайно оцінюється як 1:9.
Послідовність прийняття і реалізації рішень може бути подано блок-схемою (рис. 13.3).
Рис. 13.3. Блок – схема процесу прийняття і реалізації управлінських рішень
Основними методами прийняття рішень є:
а) неформальні, що базуються на інтуїції менеджера;
б) колективні, що базуються на використанні “мозкового штурму” колективу;
в) кількісні методи, в основі яких лежить науково – практичний підхід, що передбачає вибір оптимальних рішень шляхом обробки інформації на ПЕОМ.
Аналіз цілі й аналіз ситуації дозволяють виявити проблему і проаналізувати її. Проблеми можуть бути класифіковані в такий спосіб:
стандартні проблеми, що мають чітку структуру, причинно – наслідкові зв’язки, аналоги;
добре структуровані проблеми, що можуть бути розчленовані на підпроблеми, блоки питань, для кожного з яких звичайно є набір рішень;
слабко структуровані проблеми, у яких далеко не завжди проглядаються напрямки причинно – наслідкових зв’язків; самі проблеми не окреслюються достатньо чітко;
структуровані проблеми, що звичайно не мають аналогів, причинно – наслідкові зв’язки не завжди ясні, засоби рішення не визначені. Класичний приклад – катастрофи природні і техногенні з великими соціальними наслідками.
До методів аналізу і вирішення проблем можуть бути віднесені:
інструкції і посібники, чітко та ясно обгрунтовуючі послідовність аналізу системи і вирішення проблем;
економіко – математичні моделі і методи, що формалізують взаємозв’язки процесів і явищ;
системний аналіз, що дозволяє виявити напрямки взаємодії підсистем, стратегію їхнього розвитку;
експертні оцінки і судження, що дозволяють авторитетним спеціалістам оцінити питому вагу подій, явищ, чинників, прогнози розвитку систем і підсистем, співвідношення детермінованих і ймовірних чинників.
13.5. Методи і моделі пошуку та прийняття управлінських рішень
Вибір управлінського рішення має проводитись на основі інформації, одержаної в процесі управлінської діяльності.
Класична модель ухвалення рішення – це сукупність підходів, якими керується менеджер у процесі ухвалення рішення. Вони ґрунтуються на припущенні, що менеджери повинні діяти логічно й раціонально та ухвалювати рішення, що дадуть користь організації.
Рис. 13.4. Класична модель ухвалення рішення
Однією з моделей ухвалення рішення є адміністративна, яка ґрунтується на тому, що: по-перше, менеджери мають неповну і недосконалу інформацію; по-друге, обмежені вимушеною раціональністю; по-третє, задовольняються першим – ліпшим рішенням.
Вимушена раціональність означає, що менеджери мають певні обмеження, такі як власні цінності, підсвідомі рефлекси, навики та звички. Їх обмежують також недостатня поінформованість та відсутність потрібних знань.
Групи взаємодії – це форма групового ухвалення рішення, за якої новоствореній групі ставиться завдання розробити та ухвалити рішення. Наявною групою може бути функціональний відділ, постійна робоча група або постійний комітет. Перевага цього методу полягає в тому, що взаємодія працівників часто приводить до появи нових ідей та сприяє порозумінню. Головний недолік той, що чиїсь інтереси можуть відігравати у цьому процесі надто важливу роль.
Групи “дельфі”. Таку групу деколи створюють для досягнення консенсусу в експертних оцінках. Метод “дельфі” передбачає надання можливості висловити свої думки групі експертів, що працюють індивідуально в різних місцях, результати яких усереднюються.
Номінальні групи – це створення групи, члени якої працюють разом, однак вони не обмінюються інформацією, як члени групи взаємодії. Номінальну групу використовують для розробки творчих, інноваційних альтернативних ідей. Спочатку менеджер збирає групу спеціалістів необхідного напрямку та ставить їм завдання, після чого, члени групи описують якомога більше альтернативних варіантів рішень. Рішення, запропоновані кожним, оголошуються усій групі, їх обговорюють та голосують щодо кожного з них. Рішення чи ідея, яка має найвищий рейтинг, є рішенням, що його пропонує група. Звичайно, негативним є те, що менеджер може скористатися своїм авторитетом і підтримати або відхилити конкретне рішення.
На рис. 13.5 наведено розгорнуту класифікацію методів прийняття управлінських рішень.
Рис. 13.5. Класифікація методів прийняття управлінських рішень