1.2. Сутність категорій “управління” та “менеджмент”

Світ, що оточує нас, складається з трьох компонентів: неживої та живої природи і людського суспільства, де процеси управління поділяються наступним чином:

1. в неживій природі – технічні системи;

2. жива частина природи – біологічні системи:

3. в суспільстві – соціальні системи.

Процеси управління в технічних та біологічних системах є досить простими. Найбільш складні процеси управління відбуваються в суспільстві, оскільки вони потребують управління діяльністю людей, об’єднаних у групи, колективи, класи з їх різноманітними інтересами.

В останні роки в Україні досить широко використовується термін “менеджмент”, який по суті є аналогом терміна “управління”, його синонімом.

Що спільного та відмінного у цих двох поняттях?

Термін “управління” значно ширшого значення, оскільки має відношення:

а) до різних видів людської діяльності (приклад управління космічним кораблем, управління термоядерною реакцією);

б) до різних сфер діяльності – управління державою;

в) до органів управління – державні і громадські організації, підприємства та їх об’єднання.

Термін “менеджмент” походить від англійського manage – управління, керування і має американське походження та не переводиться дослівно на іншу мову. В англомовних країнах цей термін застосовується в різних значеннях, але завжди стосовно управління господарською діяльністю.

Менеджмент – це уміння досягти поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент – функція, вид діяльності по керівництву людьми в самих різноманітних організаціях.

Український економіст Валерій Терещенко підкреслює, що менеджмент базується на соціології, суспільних відносинах, психології. Олег Білоус та Євген Панченко вказують на те, що менеджмент забезпечує реалізацію мети організації – задоволення соціальних потреб через ринок, тобто виробництво товарів та надання послуг.

Або, менеджмент – це система організації колективної праці, ефективного використання ресурсів, концентрації зусиль на безперервному підвищенні якості роботи персоналу організації.

Отже, застосування терміну “управління” правомірне щодо загальної характеристики будь-якого виду людської діяльності, а “менеджмент” – щодо змісту, форм і методів конкретного управлінського впливу суб’єкта на об’єкт управління в умовах ринкових відносин.

До основних завдань менеджменту відносяться:

1. менеджмент існує заради результатів, яких організація досягає у зовнішньому середовищі;

2. менеджмент повинен визначати, яких результатів необхідно досягти: менеджмент зобов’язаний мобілізувати ресурси організації на досягнення цих результатів;

3. менеджмент призначений для того, щоб люба організація мала можливість досягти запланованих результатів у зовнішньому середовищі, за межами організації;

4. у сферу відповідальності менеджменту входить усе, що впливає на продуктивність організації і результативність її діяльності.

Рис 1.1. Підходи до вивчення менеджменту

3. Менеджмент як наука і мистецтво управління

Під науковою базою менеджменту слід розуміти систему наукових знань, яка складає теоретичну основу практики управління, забезпечує практику менеджменту науковими рекомендаціями.

Основа будь-якої науки – це можливість об’єктивно виміряти явища, які вивчаються. Багато процесів в управлінській практиці важко піддаються вимірюванню внаслідок того, що відсутній механізм їх описання й аналізу. Це дає можливість керівникам – практикам стверджувати, що управління є швидше мистецтвом, якому можна навчитися тільки через досвід і яким досконало можуть володіти лише люди, які мають до цього талант.

Про те, що управління – це складна наука, говорить головний аргумент науковості – наявність його загальних принципів, які визначають різні аспекти управління системами, а також власна методологія та конкретні методики здійснення процесу управління.

Суттєвий вклад у розвиток теорії управління внесли математика, статистика, інженерні науки, які допомогли змоделювати, оптимізувати або кількісно обґрунтувати управлінські явища, які раніше не підлягали вимірюванню.

З появою економіко-математичних методів і ЕОМ настала ера переходу від якісного описання управлінських ситуацій, які виникають, до кількісного їх аналізу та обґрунтування. Нині в науці управління йде заміна словесних міркувань і описового аналізу моделями, символами та кількісними значеннями. Це доводить, що управління – це наука, хоча й достатньо молода.

Результативний менеджмент – це поєднання науки і мистецтва.

Наука менеджменту. Багато проблем і суперечних питань менеджменту можна вирішити раціональним, логічним, об’єктивним і систематизованим способами. Менеджери можуть збирати дані, факти та об’єктивну інформацію; використовувати математичні моделі і технічні прийоми ухвалення рішень для досягнення мети.

Таблиця 1.1

Основні теоретики, що формували менеджмент як науку на початку XX століття

№ п/п	Вітчизняні вчені	№ п/п	Зарубіжні вчені
1	2	1	2
	Михайло Вольський (1834 - 1876)		Фредерік Тейлор (1856-1915)
			продовження табл. 1.1
	2	1	2
	Михайло Драгоманов (1841 - 1895)		Генрі Гантт (1861 - 1919)
	Сергій Подолинський (1850 - 1891)		Генрі Форд (1863-1947)
	Михайло Туган-Барановський (1865 – 1919)		Френк Гілбрет (1868 - 1924) і Ліліан Гілбрет (1878-1972)
	Едвін Гаусвальд (1868 - 1942)		Мері Паркер Фоллет (1868- 1933)
	Олександр Богданов (1873 - 1928)		Елтон Мейо (1880-1949)
	Євген Слуцький (1880 - 1948)		Ліндал Урвік (1891 - 1983)
	Валерій Терещенко		Дуглас МакГрегор (1906- 1964)
			Абрахам Маслоу (1908 - 1970)
			Фредерік Герцберг (1923 р.н.)
			Кріс Арджиріс (1925 р.н.)

В менеджменті, як і будь-якому виді людської діяльності, є щось таке, що не піддається кількісному аналізу. Оце “щось таке” відноситься до мистецтва управління. Обґрунтування мистецтва управління, яким володіють лише окремі люди, є частиною науки управління. З іншої сторони, оволодіти мистецтвом будь-якої професії, в тому числі й професії управлінця – менеджера, можна тільки за допомогою пізнання науки управління.

Мистецтво менеджменту. Хоча менеджери мусять намагатися, наскільки це можливо, бути науковцями, вони часто повинні вирішувати проблеми на підставі інтуїції, досвіду, інстинкту та особистої проникливості. Покладаючись на концептуальні, міжособові і комунікаційні навики, менеджер змушений вибирати між різними варіантами дій, що виглядають однаково привабливо.