15.2. Соціальна ефективність виробництва
Економічна ефективність виробництва тісно пов’язана з соціальною ефективністю, в основу якої покладена оцінка задовільнення потреб людини і створення умов для її розвитку. Проблема підвищення ролі “людського фактора” на виробництві є однією з найважливіших у періоді переходу до ринку і змушує розглядати робочу силу як капітал.
Соціальна ефективність виробництва залежить від вирішення проблеми, суть якої полягає в тому, що інвестування в розвиток людей забеспечує підприємству додатковий прибуток, оскільки відбувається беззупинне підвищення інтелектуального, кваліфікаційного, професійного і морального рівня особистості. Це впливає не тільки на ефективну роботу окремого підприємства, а й на загальний прогрес у державі.
Ефективне управління не повинно мати на увазі лише споживчі аспекти стосовно працюючих на підприємстві, а одночасно спрямовуватися на “гармонічну прояву” кваліфікації і здібностей людини.
Слід пам’ятати, що система цілей і пріоритетів суспільного розвитку будується як механізм реалізації інтересів різних соціальних груп, обмежених економічними можливостями держави. Соціальна ефективність виробництва проявляється через показники економічної ефективності виробництва і її рівень залежить від ступеня суспільного розвитку країни. У зв’язку з цим, міжнародними організаціями були розроблені системи соціальних показників для виявлення зв’язків між напрямками суспільного розвитку в окремих країнах.
Розробка системи соціальних показників, що безпосередньо впливають на ефективність роботи підприємства, переслідувала мету вироблення деяких стандартів основних потреб людей, на які слід опиратися в процесі регулювання соціального життя. При цьому було визначено, що не існує чіткого розмежування між економічними і соціальними явищами і показниками, оскільки в кожній соціальній політиці є присутніми економічні основи і, навпаки, реалізація будь-якої економічної програми обов’язково супроводжується соціальними наслідками.
Схема зв’язку показників економічної та соціальної ефективності виробництва наведена на рис. 15.1.
Економічна ефективність виробництва в значній мірі залежить від соціального розвитку підприємства. Тому, при розробці та обгрунтуванні виробничої програми на підприємстві розробляється план його соціального розвитку як складова частина загального плану. Аналіз виконання виробничої програми передбачає і аналіз соціального розвитку підприємства, який включає:
оцінку рівня виконання плану соціального розвитку і соціальної захищеності працівників;
оцінку забезпеченості виконання плану фінансовими ресурсами;
вивчення динаміки показників соціального розвитку і соціальної захищеності;
виявлення і розробку заходів реалізації резервів підвищення соціальної захищеності та соціального розвитку.
При цьому вивчається соціально–кваліфікаційна структура персоналу; підвищення кваліфікації і загальноосвітнього рівня працівників; удосконалення умов їх праці і посилення охорони здоров’я; стан соціально–культурних і житлово–побутових умов.
Особлива увага приділяється аналізу умов праці, який здійснюється по кожному цеху, дільниці, робочому місцю. Це дає змогу виявити ділянки з несприятливими умовами праці, які характеризуються такими показниками:
забезпеченість робітників санітарно–побутовими приміщеннями;
рівень санітарно–гігієнічних умов праці, рівень освітлення, запиленості, загазованості, шуму, вібрації, температури тощо;
рівень частоти травматизму у розрахунку на 100 працюючих;
процент працівників, які мають професійні захворювання;
кількість випадків захворювання на 100 працюючих;
кількість днів тимчасової непрацездатності на 100 працюючих.
Умови праці вивчаються з точки зору відповідності до діючих норм і чинного законодавства.
Рис. 15.1 Система показників ефективності виробництва
Для оцінки заходів з укріплення здоров’я працівників використовується показник кількістю одержаних путівок в санаторії, профілакторії, будинки відпочинку і відсоток працівників, які отримали путівки. Оцінюється також соціально–психологічна атмосфера, яка склалася на підприємстві.
За результатом аналізу визначається мотиваційна поведінка окремих працівників, яка впливає на реалізацію цілей підприємства.
Значний вплив на економічну ефективність виробництва мають соціально–культурні і житлово–побутові умови працюючих, які визначаються: часткою працівників, забезпечених житлом за діючими нормами; кількістю посадочних місць в їдальні у розрахунку на 100 працівників; забезпеченістю дітей працівників дитячими садками, оздоровчими таборами тощо. Усі показники розглядаються в динаміці.
Для узагальненої характеристики рівня соціального розвитку колективу підприємства може використовуватися інтегральний показник, який розраховується як середня арифметична на базі локальних показників.
Соціальна ефективність міроприємств з удосконалення процесу виробництва не виключає виникнення негативних соціальних ефектів. Прикладом може служити такий випадок, коли надлишкове поглиблення розподілу праці може призвести до обіднення її змісту, підвищення монотонності роботи, а розвиток колективних форм організації праці – до зниження індивідуальної зацікавленості в роботі. Тому, ще на стадії проектування міроприємств, поряд з розрахунком економічного ефекту, необхідно передбачати і оцінювати їх соціальні наслідки.
Відомо, що в основу економічних інтересів покладені економічні відносини між учасниками виробництва щодо розподілу його результатів. Привласнення результатів виробництва відбувається у формі користування, розпорядження і володіння. Проява кожної із названих форм визначається відношенням власності на засоби виробництва. Сукупність відносин власності створюють систему економічних відносин як у суспільстві, так і на підприємстві, які на кожному із названих рівнів по різному проявляються і за формою, і за змістом.
На рівні макрорівні рушійним мотивом зростання ефективності є збільшення національного доходу суспільства, від величини якого залежить зростання життєвого рівня населення і економічна могутність держави. В цьому заінтересовані всі учасники суспільного виробництва.
На рівні підприємства рушійним мотивами підвищення ефективності є збільшення об’ємів продажів і одержання прибутку, який забезпечив би, з одного боку економічне зростання підприємства, а з другого – життєвий стандарт його працівників. Тому, дуже важливим аспектом в досягненні мети зростання ефективності виробництва є гармонізація інтересів працюючих, в основу якої покладений складний процес мотивації праці.
Мотивація – це процес стимулювання працівників до такої діяльності, яка дала б можливість підприємству досягнути бажаної мети через задоволення бажань і інтересів працівників. Ефективна мотивація працівників буде визначатися тим, наскільки повно підприємство забезпечує задоволення їх основних потреб, тобто наскільки повно поєднуються інтереси працівників зі стратегічними цілями підприємства. Ефективність мотивації включає два основних поняття: економічну ефективність мотивації і соціальну ефективність мотивації.
Економічна ефективність мотивації містить у собі вирішення задач, що стоять перед підприємством. Вона залежить від правильного та ефективного використання працівників на підприємстві. Неефективна система мотивації може викликати у працівників незадоволення, що завжди спричиняє до зниження продуктивності праці, падіння якості, порушення дисципліни.
Соціальна ефективність мотивації сприяє задоволенню потреб працівників, спрямовує їх діяльність у потрібне для підприємства русло. Мотивація має як економічний, так і соціальний характер. Тому, розраховуючи економічну ефективність підприємства необхідно передбачити і ефективність соціальну, тобто необхідно оцінювати, яким чином будуть впливати запропоновані міроприємства на:
зміст праці: складність робіт, різномаїтність функцій, які виконуються;
ступінь самостійності і відповідальності працівників, величину фізичних і нервових навантажень, наявність елементів творчості в процесі праці;
соціально-гігієнічні умови праці, її безпеку, виробничий травматизм;
професійно-кваліфікаційний і культурно-технічний рівень працівників;
взаємовідношення в колективі, його згуртованість і конфліктність, інформованість працівників;
стабільність колективу, його кадрового ядра, надізлишкову плинність кадрів, обумовлену незадоволеністю працівників певними умовами трудової діяльності;
гарантії зайнятості працівників;
рівень диференціації реальної заробітної плати, соціальних пільг і виплат, можливості підвищення трудових доходів;
умови для здійснення трудової кар’єри, реалізації трудового потенціалу працівника, його економічну і правову захищеність та ін.
Все сказане слід ураховувати, оскільки від суб’єктивного відношення працівників до іновацій взагалі буде залежати фактична економічна ефективність виробництва. Велику увагу соціальним проблемам приділяють на підприємствах в країнах з розвиненою ринковою економікою.
Міжнародна організація праці (МОП) розробила систему соціальних пріоритетів, яка включає такі розділи: здоров’я; розвиток особистості шляхом навчання; зайнятість і якість трудового життя; вільний час і відпочинок; економічний стан особистості; сприятливе навколишнє середовище; соціальне оточення; забезпечення безпеки діяльності; участь у суспільному житті.
Реалізація системи соціальних пріоритетів, на які повинно орієнтуватися підприємство, здійснюється за допомогою ефективного менеджменту персоналу в рамках реальної кадрової політики. Основне значення при цьому має місце і роль працівника підприємства, наскільки розвинута у нього мотивація привабливості до праці. Тому, одна із важливих задач планування соціального розвитку персоналу є вирішення проблеми скорочення і витискування важкої ручної праці на основі механізації і автоматизації виробничих процесів, персональної перепідготовки вивільнених працівників та їх професійно-кваліфікаційного просування на підприємстві. Це один із найважливіших напрямків удосконалення соціальної структури трудового колективу, який забезпечує високу економічну ефективність виробництва.
Підвищене значення соціальної політики на підприємстві, як складової частини менеджменту, пов’язаної з реалізацією цілей і заходів з надання працівникам додаткових пільг, послуг та виплат, забезпечує подальший розвиток персоналу.
Чим більше пільг і послуг надає підприємство, чим їх сума вища за передбачений чинним законодавством розмір, тим успішніше відбувається процес виробничої адаптації працівників і тим вища економічна ефективність праці.
До факторів, що впливають на розмір витрат на соціальні міроприємства, відносяться: розмір підприємства; його галузева приналежність рівень технічної оснащеності та технологій; наукоємність виробництва; кваліфікаційний і культурний рівень найманих працівників; фінансово-економічний стан підприємства; ефективність чинного законодавства стосовно стимулювання менеджменту персоналу та ін.
Отже, сьогодні безперечним є той факт, що чим більше роботодавці будуть вкладати коштів у розвиток соціальної сфери, тим більша буде економічна ефективність виробництва.