9.4. Продуктивність праці та методи її вимірювання

У будь-якому виробництві, якою б не була його суспільна форма і ступінь зрілості, особистий і матеріально-речовий чинник виступають необхідними його елементами. Їх поєднання є первісною передумовою усякого виробничого процесу. Жива праця є джерелом нової вартості, доходів власників засобів виробництва. Ефективність праці в буквальному розумінні характеризує її результативність. Оскільки в процесі праці витрачається робоча сила працівників, то виникає потреба зіставлення корисності створюваного продукту з витратами праці на його виробництво і на цій підставі виявлення доцільності трудової діяльності при виробництві того чи іншого продукту. Виробників цікавить продуктивна сила праці , яка визначається кількістю виробленої продукції в одиницю часу.

Підвищення продуктивності праці забезпечує економію живої і уречевленої праці, тобто скорочення суспільно необхідного часу, який потрібен на вироблення одиниці товарної продукції, зниження її собівартості. При цьому, частка живої праці зменшується, а частка минулої уречевленої праці відносно збільшується, але збільшується в таких розмірах, що загальна сума праці, що міститься в товарі, зменшується. В цій закономірності відбивається вирішальне значення прогресу техніки для зростання продуктивності праці.

Рівень і темпи зростання продуктивності праці залежать від багатьох факторів і, насамперед, від ступеня розвитку продуктивних сил. Продуктивність праці залежить від: середнього ступеня мистецтва робітника; ступеня розвитку науки і ступеня її технологічного використання; суспільного комбінування виробничого процесу; розмірів і ефективності засобів виробництва; природним умовам тощо. Використання досягнень науково-технічного прогресу у великій мірі підвищує можливості працюючих, підвищує ефективність їх діяльності, створює умови для досягнення максимального прибутку.

Рівень ефективності праці в ринковій економіці характеризується системою взаємопов'язаних і доповнюючих один одного натуральних і вартісних показників, кожний з яких відбиває результат праці з того чи іншого боку і може використовуватись у господарському механізмі у відповідності з його економічною природою і тією роллю, яку він здатний відігравати в тій чи іншій ланці виробництва.

На підприємстві підвищення продуктивності праці в значній ступені залежить від використання науково обґрунтованих норм і нормативів. Норма праці, якщо розглядати її як міру праці, розкриває свою змістовність як найважливіший елемент організації праці і виробництва на підприємствах, незалежно від зміни зовнішніх умов їх господарської діяльності. Норма праці виступає також як міра споживання матеріальних благ. Міра споживання працівника визначається загалом двома параметрами:

• оплачуваним робочим часом участі його у виробничому процесі (у годинах);

• ціною години праці.

Його оплачуваний робочий час залежить, у кінцевому підсумку, від норми праці (як суспільно-нормальної умови) і від індивідуальних особистостей її реалізації у певному процесі (ступенем кваліфікації робітника, його старанністю, фізичним станом тощо). Інший параметр обумовлюється вартістю відтворення робочої сили.

Одним із найважливіших аспектів вивчення використання трудових ресурсів на підприємстві є вимірювання рівня і динаміки продуктивності праці, вивчення і аналіз факторів її зростання.

Рівень продуктивності праці можна визначити двома показниками:

• кількістю продукції, виробленої за одиницю часу (цей показник називається середньою виробкою продукції за одиницю часу);

• витратами часу на виготовлення одиниці продукції (цей показник називається трудомісткістю одиниці продукції) .

Ці показники розраховуються з використанням таких формул:

1) W = ; 2) t = ,

де W – середній виробіток продукції в одиницю часу;

Q – кількість виробленої продукції;

T – витрати праці;

t – трудомісткість.

Показник середнього виробітку продукції виступає як прямий показник продуктивності праці. Чим більша величина цього показника, тим вище продуктивність праці. Показник трудомісткості є зворотнім, оскільки чим менша величина цього показника, тим вища продуктивність праці.

Це свідчить про те, що виробіток продукції в одиницю часу і трудомісткість продукції є оберненими величинами, тобто виконуються наступні співвідношення:

W = ; t =

У залежності від вибору одиниць вимірювання продукції відрізняють натуральний, трудовий і вартісний методи вимірювання продуктивності праці.

В основу натурального методу покладений розрахунок продукції в натуральних одиницях виміру (штуках, метрах, тонах тощо) і визначають за формулою:

W= ,

де Q – обсяг продукції в натуральних одиницях виміру.

Цей метод може бути застосований на підприємствах , на яких виробляється однорідна продукція або ведеться рахунок витрат робочого часу по кожному виду виробленої продукції. У разі виробництва різнорідної продукції використовуються умовно – натуральні одиниці виміру.

На відміну від натурального, трудовий метод дозволяє вимірювати рівень продуктивності праці працюючих, які виконують різні види робіт. Він використовується на рівні окремих ланок, бригад , ділянок виробництва , де розроблені і діють нормативи витрат робочого часу і , як правило, відсутні ціни на продукцію ( наприклад, у заготівельних цехах , які виробляють напіввироби для внутрішньозаводського використання).

Вартісний метод є найбільш універсальним. Він широко використовується для вимірювання рівня продуктивності праці. У його основу покладено співвідношення між об'ємом продукції в грошовому виразі і витратами живої праці :

N = ,

де Q –об'єм продукції в грошовому виразі.

Цей метод дозволяє здійснювати вимірювання продуктивності праці, при виробництві різнорідної продукції. Він дає можливість отримати зведені дані по галузях, територіях і економіці в цілому.

Продуктивність праці є одним із найважливіших узагальнюючих показників ефективності виробництва. Тому, планування продуктивності праці займає провідне місце в системі планування виробництва на підприємстві. Планування зростання продуктивності праці є важливим інструментом зниження витрат виробництва. Підвищення продуктивності праці і пов’язане з нею зростання ефективності діяльності підприємства веде до зниження трудомісткості продукції, забезпечує раціональне використання трудових ресурсів підприємства, цехів, ділянок, скорочення чисельності персоналу зайнятого на другорядних і підсобних роботах, сприяє покращенню використання фонду робочого часу, ліквідації непродуктивних витрат робочого часу, зниження плинності кадрів і покращення трудової дисципліни.

Підвищення продуктивності праці залежить від багатьох факторів і в першу чергу, від того, наскільки зважено, ретельно, ефективно використовуються на підприємстві досягнення науково-технічного прогресу в галузі механізації, автоматизації і передових методів організації виробництва, від рівня розвитку спеціалізації, комбінування, підвищення рівня технічної і технологічної підготовки виробництва і кваліфікації кадрів. Особливо важливе значення слід приділяти використанню науки, яка стала безпосередньою продуктивною силою, організації ритмічності виробничого процесу, максимальному використанню машин, обладнання і робочої сили, а також дотриманню принципу особистої матеріальної зацікавленості працюючих у результатах праці. Все це вказує на ту важливішу роль, яку відіграє підвищення продуктивності праці на сучасному етапі становлення і розвитку ринкової економіки.

Продуктивність праці показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

Розрізняти продуктивність індивідуальної праці, яка відображає затрати лише живої праці працівників і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої.

Розрахунок продуктивності суспільної (сукупної) праці є дуже складним. Відносно до всього народного господарства цей показник розраховується як національний доход, одержаний на одного зайнятого у галузях матеріального виробництва.

На підприємствах (фірмах) продуктивність праці визначається як ефективність витрат тільки живої праці і розраховується через показники виробітки (В) і трудомісткості (Тр) продукції між якими є зворотна пропорційна залежність.

Виробітка – це кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу або припадаючої на одного середньоспискового працюючого або робітника за певний період (годину, зміну, місяць, квартал, рік). Вона розраховується як відношення об’єма виробленої продукції (ОП) до витрат робочого часу на виробництво цієї продукції (Т) або до середньоспискової чисельності працюючих або робітників (Ч):

або

При визначенні величини виробітку використовують натуральний, вартісний і трудовий методи.

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та по факторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення главного рівня продуктивності праці (П_п.пл..) шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Q_пл. або N_пл.) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Ч_п.л.)

або

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів. На першому етапі здійснюється обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів. Так як на продуктивність праці впливає велика кількість різноманітних техніко-економічних факторів, то для обчислення економії робочої сили ці фактори групуються в певному порядку .

По-перше, групуються фактори, що впливають на підвищення технічного рівня виробництва (механізація і автоматизація виробництва, застосування прогресивних технологій, модернізація обладнання, використання економічних видів сировини і матеріалів). По-друге, групуються фактори, що впливають на структурні зрушення у виробництві (зміна питомої ваги окремих видів продукції у виробничій програмі, зміна питомої ваги кооперативних поставок).

Групуються окремо фактори, що впливають на удосконалення управління, організації виробництва і праці (вдосконалення організаційної структури управління підприємством, впровадження нових методів організації праці, підвищення трудової дисципліни, зміна режиму роботи підприємства та ін.).

Окрему групу факторів складають фактори, що впливають на зміну обсягу виробництва (відносне зменшення чисельності працюючих при збільшенні обсягу виробництва .

Виділяють групу галузевих факторів (збільшення робочого періоду у сезонних виробництвах, зміна геологічних умов видобутку корисних копалин у добувних галузях, зміна процентів вмісту компонентів у рудах).

Виділяють в окремі групи також фактори, що впливають на рівень продуктивності праці при введенні в дію й освоєнні нових об’єктів (цехів).

На другому етапі здійснюється визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді (Ч_вих ):

де К_о – темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %;

Ч_баз – чисельність промислово–виробничого персоналу у базовому році, чол.

На третьому етапі здійснюється визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної чисельності працюючих в плановому періоді (Ч_вих) загальної величини їх зменшення (Е_заг).

На четвертому етапі здійснюється розробка приросту продуктивності праці (ΔП_п.пл..) в плановому періоді:

,

Якщо підприємству є відома зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році обчислюють за формулою:

,

де ΔП_п – можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому році, %;

ΔТ_прогр – процент зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому році, який обчислюється за формулою:

,

де Е_{роб.часу} –економія (зростання) витрат робочого часу на виконання виробничої програми в плановому році, н-год.;

Т_{прогр.б.} – трудомісткість виробничої програми в базовому році, н-год.

Важливим елементом аналізу є розробка можливого приросту випуску продукції завдяки підвищення продуктивності праці. Цей розрахунок здійснюється за формулою:

де ΔQ_пп. – приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;

ΔЧ – приріст чисельності промислово-виробничого персоналу, %;

ΔQ – загальний приріст обсягу виробництва, %.