19.2. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність являє собою сукупність економічних, організаційно-правових операцій і угод національних господарюючих суб’єктів із суб’єктами господарських зв’язків закордонних країн з метою досягнення максимальної ефективності, в умовах коли, за рахунок операцій на внутрішньому ринку це не є можливим. Для проведення всього циклу операцій, які є складовими частинами механізму виходу на світовий ринок, необхідні знання у сфері організаційно-економічних умов зовнішньоекономічної діяльності, системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, специфіки договірних відносин під час підготовки і реалізації зовнішньоторгових контрактів всередині країни (в тому числі при залученні національних або іноземних посередників) і з закордонними контрагентами, а також конкурентно-цінової роботи.

Головним заохочувальним мотивом активізації і розширення участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість розширення масштабів і ефективності підприємства за рахунок інтернаціоналізації відповідних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел необхідних матеріальних (інвестиційних) ресурсів, диверсифікації виробничо-господарської діяльності.

Суб’єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які можуть ефективно працювати, щоб реалізувати особисті ділові інтереси. Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність” суб’єктами такої діяльності є:

• фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, які мають діє – і право спроможність;

• юридичні особи, які зареєстровані в Україні і постійно перебувають на її території;

• структурні одиниці суб’єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філіали, відділення, представництва);

• спільні підприємства, які мають постійне місцезнаходження в Україні.

У відповідності до названих суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності існують чотири рівня її інтернаціоналізації:

• перший - найнижчий рівень інтернаціоналізації підприємницької діяльності пов’язаний із здійсненням окремих зовнішньоекономічних операцій (експортно-імпортних, лізингових, посередницьких, а також консультаційних і маркетингових послуг);

• другий - невисокий рівень інтернаціоналізації являє собою таку форму підприємницької діяльності, яка обіймає науково-технічну, виробничу і сервісну кооперацію;

• третій (високий рівень) – третя форма підприємницької діяльності являє собою спільне підприємництво, яке здійснюється шляхом створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування і управління по контракту;

• четвертий (надвисокий рівень) – це четверта форма міжнародної підприємницької діяльності суб’єктів господарювання, яка обіймає територіально-виробничі і багатосторонні міжнародні зв’язки, (прикордонна і приберегова торгівля, формування консорціумів, реалізація концесійних договорів тощо). Міжнародна підприємницька діяльність на практиці реалізує названі форми двома способами: без створення нової юридичної особи, тобто тільки на основі економічної угоди (контракту) і створення нового спільного підприємства або закордонного філіалу (представництва) як суб’єкта міжнародного бізнесу.

Необхідність створення міжнародних спільних підприємств, як форми реалізації стратегії виходу на внутрішній і зовнішній ринки, пов’язана з метою зниження питомих інвестиційних ресурсів і підприємницького ризику; розвитком підприємницького потенціалу певного суб’єкта господарювання; реалізацією переваг меншої вартості основних факторів виробництва і можливістю активізації маркетингу і використання нових каналів збуту товарів, а також проникнення на новий територіальний сегмент вітчизняного і світового ринку.

В Україні один із напрямків виходу із економічної кризи пов’язаний з можливостями створення міжнародних спільних підприємств. За останні роки проявились тенденції значно більшої зацікавленості іноземних партнерів по створенню і розвитку спільних підприємств. Ці тенденції проявляються у вигляді активізації кількісного розвитку різнопрофільних спільних підприємств із частковим або повним іноземним капіталом. Проявляється відносна перевага партнерів із промислово розвинутих країн, що пояснюється їх стратегічною орієнтацією, наявністю і мобільністю їх капіталу експортного призначення; створення міжнародних спільних підприємств переважно на двохсторонній основі і для здійснення промислової діяльності; відносно більш активна участь у створенні міжнародних спільних підприємств малих закордонних фірм (компаній), які надають перевагу швидкому поверненню невеликих по розміру інвестицій або незначним комерційним ризиком від одноразових операцій. Економічна криза і політична нестабільність в Україні викликають занадто обережне відношення іноземних партнерів відносно вкладення великих по розміру інвестицій в спільне підприємництво через відсутність надійних гарантій їх правового захисту. Просліджується також тенденція концентрації міжнародних спільних підприємств переважно у науково - технічних і виробничо - промислових центрах України. Створення міжнародних спільних підприємств дає змогу суб’єктам підприємницької діяльності значно підвищити ефективність виробництва за рахунок залучення і використання іноземного капіталу і новітнього виробничого обладнання і технологічних процесів, зарубіжного досвіду управління підприємством в умовах ринкових відносин.