- •Економіка підприємства
- •Під редакцією
- •Модуль 1. Підприємство та підприємництво
- •Глава 1. Підприємство як основа ринкової економіки
- •1. 1. Підприємство, його основні ознаки та принципи функціонування
- •1.2. Правові основи функціонування підприємства в Україні
- •1.3. Класифікація підприємств
- •7. Кількістю працюючих та обсягом валового доходу від реалізації продукції протягом фінансового року:
- •1.4. Структура підприємства
- •1.5. Характеристика основних типів об’єднань підприємств
- •Питання для самоконтролю
- •Глава 2. Підприємницька діяльність
- •2.1. Сутність підприємницької діяльності
- •2.2. Характеристика організаційно–правових форм підприємницької діяльності
- •Корпорації (акціонерні товариства).
- •Характеристика видів підприємницької діяльності: види та їх сутність
- •Порівняльна характеристика організаційно–правових форм підприємницької діяльності
- •2.3. Договори і форми забезпечення договірних зобов’язань
- •Класифікація підприємницьких договорів
- •Питання до самоконтролю
- •Глава 3. Управління підприємством
- •3.1. Сутність, функції і принципи процесу управління підприємством
- •3.2. Методи управління діяльністю підприємства
- •3.3. Організаційні структури управління підприємством
- •3.4. Вищі органи державного управління підприємствами та організаціями в Україні
- •3.5. Організаційна побудова фармацевтичної галузі
- •3.6. Шляхи удосконалення управління підприємством
- •Питання для самоконтролю
- •Глава 4. Організація виробництва
- •4.1. Сутність, завдання, методи та принципи організації виробництва
- •4.2. Характеристика виробничої системи
- •Взаємозв’язок “вхід – перетворення – вихід” у типових виробничих системах
- •4.3. Виробнича структура підприємства
- •4.4. Типи виробництва
- •Порівняльна характеристика типів виробництва
- •4.5. Організація виробничого процесу
- •Питання для самоконтролю
- •Модуль 2. Ресурси забезпечення підприємства
- •Глава 5. Основні фонди підприємства
- •5.1. Поняття, класифікація та структура основних виробничих фондів
- •Класифікація основних фондів
- •5.2. Форми обліку та методи оцінки основних фондів підприємства
- •Середньорічна вартість основних фондів
- •5.3 Знос та амортизація основних фондів
- •5.4. Показники використання основних фондів та шляхи їх покращення
- •Динаміка показників оновлення основних фондів
- •5.5. Резерви підвищення ефективності використання основних фондів
- •Питання для самоконтролю
- •Глава 6. Оборотні засоби підприємства
- •6.1. Економічна сутність і структура оборотних засобів підприємства
- •Класифікація оборотних засобів підприємства
- •6.2. Нормування оборотних засобів
- •6.3. Показники обігу оборотних засобів підприємства
- •6.4. Шляхи підвищення ефективності використання оборотних засобів
- •Питання для самоконтролю
- •Глава 7. Матеріально-технічне забезпечення діяльності підприємства
- •7.1 Матеріальні ресурси та їх економічне значення
- •Структура собівартості лікарських засобів
- •Розрахунок забезпеченості підприємства субстанцією новокаїну
- •7.2. Визначення потреби в матеріально–технічних ресурсах
- •7.3. Показники витрат та ефективності використання матеріальних ресурсів
- •Розрахунок впливу зміни структури випуску продукції на матеріалоємність
- •7.4. Сутність, зміст і завдання матеріально–технічного забезпечення підприємства
- •Питома вага витрат матеріально–технічного забезпечення (на прикладі компаній сша)
- •7.5. Контроль за використанням матеріальних ресурсів
- •7.6. Резерви економії матеріальних ресурсів
- •Питання до самоконтролю
- •Глава 8. Нематеріальні ресурси і активи підприємства
- •8.1. Сутність і об’єкти нематеріальних ресурсів
- •1. Об’єкти промислової власності:
- •8.2. Механізм оцінки нематеріальних активів
- •8.3. Методи оцінки вартості нематеріальних активів
- •8.4. Актуальність і сутність процесів комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності у фармації
- •Ефективність форм комерціалізації технологій у відповідності з механізмом їх реалізації
- •Питання для самоконтролю
- •Глава 9. Праця та заробітна плата
- •9.1. Значення трудових ресурсів у підвищенні ефективності виробництва
- •9.2. Склад і структура промислово–виробничих кадрів на підприємстві
- •Робітники
- •9.3. Облік кадрів на підприємстві
- •9.4. Продуктивність праці та методи її вимірювання
- •9.5. Трудомісткість продукції та методи її визначення
- •9.6. Резерви та шляхи підвищення продуктивності праці
- •9.7. Заробітна плата на підприємстві та принципи її організації
- •9.8. Форми та системи заробітної плати
- •9.9. Розрахунок фонду оплати праці
- •9.10. Участь працівників у розподілі прибутку підприємства
- •9.11. Державне та договірне регулювання заробітної плати
- •Глава 10. Фінанси підприємства
- •Сутність і функції фінансів підприємств
- •Фінансові ресурси підприємства
- •10.3. Фінансове планування
- •Питання для самоконтролю
- •Глава 11. Інвестиційні ресурси підприємства
- •11.1. Сутність інвестицій, їх класифікація та структура
- •Види інвестицій прийнято поділяти на:
- •За об’єктами вкладання інвестиції розподіляють:
- •8. За ступенем ризику інвестиції поділяють на такі види:
- •9. Відтворення може здійснюватися в одній з таких форм інвестицій:
- •11. 2. Інвестиційна діяльність підприємства
- •11.3. Інвестиційні проекти
- •Зміст циклу інвестиційного проекту
- •11.4. Методи оцінки інвестиційних проектів
- •11.5. Система комплексної оцінки інвестиційних проектів у фармацевтичному виробництві
- •Проекту у фармацевтичному виробництві
- •Питання для самоконтролю
- •Модуль 3. Результати та ефективність виробництва
- •Глава 12. Витрати і собівартість продукції
- •12.1 Поняття витрат та собівартості продукції, їх класифікація та структура
- •Групування витрат за класифікаційними ознаками
- •Типова структура витрат на виробництво лікарських засобів на фармацевтичних підприємствах України
- •12.2 Собівартість продукції
- •12.3. Методи врахування витрат і калькування собівартості продукції
- •Підсумкування попередньо визначеної собівартості окремих виробів:
- •Типовий перелік статей калькуляції собівартості одиниці продукції на виробничому підприємстві
- •12.4. Резерви зниження собівартості продукції
- •12.5. Економічна політика підприємства у сфері формування витрат
- •Модель господарського механізму підприємства щодо формування витрат та доходів за методикою визначення фінансових результатів за звітом про фінансові результати
- •Адміністративні витрати – Витрати на збут
- •Питання для самоконтролю
- •Глава 13. Ціни і ціноутіворення в ринкових умовах
- •Сутність ціни в ринкових умовах та її структура. Види цін
- •3Мл №10 різних виробників
- •Калькуляція собівартості тіаміну хлориду (в1) 5 %, (тис. Амп. Калькуляція планова
- •Структура відпускних цін на лікарські засоби в Германії
- •Структура відпускних цін на лікарські засоби в Марокко
- •13.2. Методи ціноутворення
- •13.3. Сутність і види цінової політики підприємств
- •Етапи формування цінової політики
- •Види еластичності попиту
- •Методологічні основи ціноутворення на лікарські засоби із врахуванням фармакоекономічних підходів
- •Дані параметричної оцінки нових лікарських засобів і препаратів порівняння
- •Питання для самоконтролю
- •Глава 14. Фінансово-економічні результати діяльності підприємства
- •14.1. Економічна сутність доходу підприємства
- •Класифікація доходів підприємства
- •14.2. Прибуток як узагальнюючий показник діяльності підприємства. Механізм його утворення і розподілу
- •14.3. Формування прибутку на фармацевтичному підприємстві
- •14.4. Розподілення і використання прибутку на підприємствах
- •14.5. Показники рентабельності
- •14.6 Показники прибутковості акціонерних товариств
- •Питання для самоконтролю
- •Глава 15. Економічна та соціальна ефективність виробництва
- •15.1. Сутність економічної ефективності виробництва
- •15.2. Соціальна ефективність виробництва
- •15.3. Загальний методологічний підхід до вимірювання ефективності виробництва
- •15.4. Система показників оцінки економічної ефективності виробництва
- •15.5. Напрямки підвищення ефективності виробництва
- •Питання для самоконтролю
- •Глава 16. Якість продукції та економічна ефективність її підвищення
- •16.1. Актуальність проблеми якості і міжнародний досвід управління якістю
- •16.2. Особливості управління якістю у фармацевтичній галузі
- •16.3. Міжнародні стандарти якості
- •16.4. Показники якості продукції
- •Одиничні показники якості продукції
- •Показники надійності
- •16.5. Сертифікація продукції, послуг та систем якості
- •Питання для самоконтролю
- •Глава 17. Планування діяльності підприємства
- •17.1. Сутність планування діяльності підприємства
- •17.2. Етапи та технологія планування діяльності підприємства
- •Основні показники за видами планування діяльності
- •17.3. Інформаційні аспекти планування діяльності підприємства
- •Інформаційна характеристика внутрішнього середовища підприємства
- •Питання для самоконтролю
- •Глава 18. Інноваційна діяльність підприємства
- •18.1. Сутність і класифікація інновацій
- •18.2. Актуальність активізації інноваційної діяльності фармацевтичних підприємств у сучасних умовах
- •Порівняльні дані щодо наукомісткості провідних галузей промисловості
- •Витрати на нддкр у провідних фармацевтичних фірмах
- •Порівняльний аналіз інноваційної і традиційної моделей розвитку фармацевтичного виробництва
- •18.3. Основні етапи та стадії інноваційного процесу
- •18.4. Державне регулювання інноваційної діяльності
- •18.5. Характеристика організаційних форм інноваційної діяльності
- •Стратегічні альянси фармацевтичних фірм для впровадження наукових проектів
- •Питання для самоконтролю
- •Глава 19. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства
- •19.1. Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності підприємства
- •19.2. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності
- •19.3. Джерела правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності
- •19.4. Поняття та особливості зовнішньоекономічної угоди (контракту)
- •19.5 Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
- •Питання для самоконтролю
- •Глава 20. Система економічної безпеки підприємства
- •20.1. Сутність та основні напрямки економічної безпеки підприємства
- •20.2. Методи оцінки потенціалу і системи економічної безпеки підприємства
- •20.3. Аналіз виробничого потенціалу підприємства
- •20.4. Аналіз інтелектуального та кадрового потенціалу підприємства
- •Фінансова, правова та інформаційна складові економічної безпеки підприємства
- •Питання для самоконтролю
- •Глава 21. Реструктуризація і санація підприємств та організацій
- •21.1. Сутність, характеристика і можливі форми реструктуризації підприємств
- •21.2. Вітчизняний та зарубіжний досвід реструктуризації різних суб'єктів господарювання
- •21.3. Сутність механізму санації
- •21.4 Особливості державної підтримки проведення санації потенційно конкурентноспроможних підприємств
- •Питання для самоконтролю
- •Глава 22. Банкрутство та ліквідація підприємства
- •22.1. Сутність банкрутства та характеристика чинників, які його спричиняють
- •22.2. Процедура визнання підприємства банкрутом
- •22.3. Контроль за ознаками загрози банкрутства
- •Питання для самоконтролю
- •Література
- •Навчальне видання
- •Економіка підприємства
- •Підручник
- •Для студентів фармацевтичних вузів і факультетів
- •Під редакцією
- •Професора Посилкіної о.В.
18.5. Характеристика організаційних форм інноваційної діяльності
Організаційні структури інноваційного типу – це організації, що зай-маються інноваційною діяльністю, науковими дослідженнями та розробками.
Наукова організація – організація (установа, підприємство, фірма), для котрої наукові дослідження та розробки складають основний вид діяльності. Вони можуть бути основною діяльністю також для підрозділів, які знаходяться у складі організації (установи, підприємства, фірми). Наявність таких підрозділів не залежить від приналежності організації до тієї чи іншої галузі економіки, від організаційно-правової форми власності.
Суб’єктами інноваційної діяльності є різнорідні, різноелементні та різнорозмірні фірми, компанії, асоціації, вузи, наукові інститути, технополіси, технопарки і т.п. Всі ці організації є головними носіями і господарюючими суб’єктами, які здійснюють реальне оновлення виробництва. Віянням часу є поява спеціального інноваційного бізнесу, тісно пов’язаного із “своєю” стадією життєвого циклу.
Закордонний і вітчизняний досвід роботи наукових та інноваційних організацій дає можливість класифікувати їх в залежності від характеру сфери діяльності на:
державне управління (міністерства; відомства; місцеві органи влади і самоуправління; некомерційні, організації які фінансуються і конт-ролюються урядом і займаються дослідницькою діяльністю соціальних і адміністративних функцій держави);
підприємницька сфера діяльності – організації, підприємства, фірми, діяльність яких пов’язана з виробництвом продукції і наданням пос-луг з метою продажу (в тому числі підприємства державної форми власності);
вища освіта і наука – всі вузи незалежно від джерел фінансування або правового статусу; науково-дослідні інститути, експериментальні станції і клініки, які асоційовані з вузами або ними управ-ляються; організації, що обслуговують вузи, які входять до системи вищої і середньої освіти;
приватна некомерційна (безприбуткова) сфера діяльності – професійні спілки і товариства, асоціації, громадські і благодійні організації, фонди (крім фондів, які більше ніж на 50 % фінансуються державою); приватні та індивідуальні організації.
З погляду на наведені сфери, випливають особливості організаційних форм інноваційної діяльності: одні фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, інші – за рахунок коштів окремих підприємств – результатів їх підприємницької діяльності.
Інноваційні підприємства та організації можуть спеціалізуватися на фундаментальних дослідженнях (академічний і вузівський сектор), на НДР (прикладних наукових дослідженнях і розробках). Зі стадією впровадження і створення дослідних зразків пов’язані як підприємницькі структури, так і фірми, інститути та корпорації, що мають розвинену базу НДДКР. На базі прикладних НДДКР і ДКР фірми новатори-послідовники створюють базові технологічні, науково-технічні та продуктові нововведення.
Впровадженням і виробництвом науково-технічних і продуктових нововведень займаються, як правило, крупні фірми, що мають розвинену ресурсну базу, кваліфіковані кадри і визначені позиції на ринках. Але на стадії наукових розробок головну роль, як правило, відіграють академічний та вузівський сектори й малі фірми.
Відповідно до типу економічного розподілу праці, що зумовлений інноваційною діяльністю, багато підприємств малого та середнього розміру є субпідрядниками крупних фірм, які спеціалізуються на виробництві напівфабрикатів, комплектуючих, а також виконують функції забезпечення й обслуговування основного бізнесу.
До найбільш ефективних методів прискорення інноваційних процесів відносяться “ризикові” форми іхньої організації на рівні корпорацій. Основними з них є внутрішні венчури і пограми “свояків”.
Венчур у перекладі з англійської означає ризиковане підприємство, починання.
Внутрішні венчури формуються як спеціальні підрозділи для пошуку і розробки новацій виробничого характеру усередені корпорації і фінансуються ними.
Програми “свояків” виникли в США на початку 80 – років. У межах таких програм засновують спеціальні грошові фонди, засоби з яких виділяють “своякам” – представникам внутрікорпоративного ризикового капіталу.
Будь-який працівник корпорації, що запропонував ідею нового продукту чи зробив іншу серйозну пропозицію, може звернутися до “свояка” за фінансовою підтримкою. Якщо пропозиція зацікавить “свояка”, то виділяються відповідні засоби (кілька сотень тисяч доларів) на розробку і реалізацію інноваційного проекту.
“Свояки” можуть одержувати грошові винагороди за результати нововведень і беруть участь у розподілі прибутків (доходу) своєї корпорації.
Власне венчурні фірми – це, як правило, малі підприємства в науко-містких галузях економіки, що спеціалізуються в галузі наукових досліджень, інженерних розробок, створення і впровадження нововведень.
Ці фірми найбільш просунуті до технічного прогресу і часто бувають не прибуткові, тому що самі не зайимаються виробництвом продукції, а передають іншим, нижченазваним фірмам.
Малі інноваційні форми засновують учені, інженери, винахідники, що прагнуть з розрахунком на матеріальну вигоду втілити в життя новітні досягнення науки і техніки. Первісним капіталом такіх фірм можуть служити особисті заощадження засновника, але їх звичайно недостатньо для реалізації наявних ідей. У таких ситуаціях приходиться звертатися в одну чи кілька спеціалізованих фінансових компаній.
Передумовами створення венчурних фірм повинні бути наступні компоненти:
інноваційні ідеї – нової технології, нового виробу;
суспільні потреби і потреби підприємця, спроможного на основі ідеї організувати фірму;
ризиковий капітал для фінансування діяльності з дослідження даної ідеї.
Венчурний капітал, як правило, у своїй структурі має дві складові: інноваційну науково – дослідну і впроваджену фірми й фонд венчурного фінансування.
Фонди венчурного фінансування створюються з наступних джерел:
капіталу корпорацій;
банківських кредитів;
пенсійних фондів;
особистих заощаджень громадян.
Венчурні фонди скуповують в інноваційної фірми контрольний пакет акцій чи частку в статутному капіталі, що забезпечує можливість дієво впливати на науково – дослідну, виробничу, збутову і фінансово – господарську діяльність фірми. За умови високоефективної діяльності інноваційної фірми венчурний фонд дістає високий прибуток і гарантію повернення вкладеного капіталу. Нижчим рівнем рентабельності інноваційної фірми важається десятикратне збільшення капіталу за пять років у порівнянні з первісною інвестицією.
На відміну від інших така форма інвестування має специфічні умови:
пряма участь інвестора в капіталі фірми у безпосередній (прямій) і посередній формі;
надання коштів на тривалий період;
активна роль інвестора в управлінні фірмою, яку він інвестує.
Перевагами венчурних фірм є вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних і фінансових ресурсів за обраним напрямком досліджень; можливість швидкої переорієнтації на інші напрямки.
Як правило, венчурні фірми передають свої результати фірмам-експлерентам, патіентам, віолентам і комутантам.
Фірми - експлеренти – це фірми, які просувають новації на ринок. Їх ще називають фірмами – піонерами. Вони працюють на етапі максимуму циклу винахідницької активності, тобто з самого початку випуску продукції крупної компанії.
Фірми – патієнти – орієнтуються на невеликий сегмент ринку. Вони задовольняють потреби, які сформувалися під впливом моди, реклами або інших засобів стимулювання попиту і проявляють свою активність на етапах збільшення випуску продукції.
Фірми – віоленти – це фірми, які діють у сфері крупного традиційного (стандартного) бізнесу, володіють крупним капіталом і високим рівнем технологій. Ці фірми розробляють “наступальну стратегію”, займаються масовим випуском продукції для широкого кола споживачів, яких задовольняє середній рівень цін і які висувають “середні” вимоги до якості продукції. Науково-технічна політика фірми – віолента вимагає прийняття ряду важливих рішень: про запуск продукції у виробництво і її зняття з виробництва, інвестиції і розширення виробництва, заміну парку машин і обладнання, придбання ліцензій. Ці фірми прибуткові і функціонують у складі транснаціональних корпорацій.
Фірми – комутанти – це фірми, які діють у сфері середнього і дрібного бізнесу, їх діяльність спрямовується на задоволення потреб національних і місцевих споживачів на етапі падіння випуску продукції. Їх науково-технічна політика полягає в тому, щоб забезпечити своєчасний запуск продукції у виробництво, прийняття рішення про технологічні особливості виробів, які виготовляються фірмами – віолентами.
Фірми – експлеренти вступають у партнерські відносини з фірмами – патієнтами, віолентами і комутантами.
Венчурні фірми в Україні в теперішній час тільки народжуються і потенційно великі банки можуть відіграти значну роль у їх фінансуванні. Великі підприємства також повинні бути зацікавлені у венчурному фінансуванні.
Крім венчурних фірм, сьогоднішній низький рівень забезпеченості державної науки, з одного боку, та розвиток ринкових економічних відносин в країні – з іншого, викликають необхідність створення нових форм науково-виробничої діяльності, що побудовані на комерційній основі, тобто техно-парків, технополісів та інших.
Технопарк – це територіально відокремлений комплекс, заснований на базі провідного університету, що включає в себе наукові установи, промислові підприємства, інформаційні, сервісні та виставкові комплекси, комфортні житлово-побутові умови. Мета технопарків – комерціалізація науково-технічної діяльності, забезпечення швидкого просування наукових досягнень у виробничу сферу. Це дозволяє навіть в умовах кризової ситуації у вузівській науці в Україні забезпечити науковців творчою роботою, достатньо високою заробітною платою.
Технопарки вирішують такі питання:
прискорення процесів передачі результатів фундаментальних та прик-ладних наукових досліджень у виробництво;
забезпечення розвитку інноваційного підприємництва;
сприяння залученню промислових та банківських ресурсів в інноваційну сферу.
Фірми, що діють у межах технопарку, в головному, є самостійними юридичними особами. Діяльність технопарку фінансується за рахунок коштів відрахувань фірм – складових технопарку, а також за рахунок державних та регіональних субсидій, банківських кредитів, спонсорської допомоги тощо.
Технополіс – структура, яка за своєю діяльністю подібна до технопарку, але вона знаходиться в межах конкретного невеликого міста (населеного пункту), розвиток якого і забезпечується через технополіс.
Орієнтацію на створення технополісів сьогодні обрали США, Японія, Голландія, Велика Британія. На території наукових парків по всіх країнах світу сьогодні знаходиться 11115 інноваційних компаній. У наукових технопарках світу зайнято 433537 фахівців.
Крім технопарків і технополісів на ринку діють так звані бізнес – інкубатори, які займаються реалізацією будь-якого проекту, за якими є можливість отримати прибуток.
Фірма - інкубатор – це організаційна структура, мета якої – створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм, які реалізують нові наукові ідеї. Вона може надавати таким фірмам приміщення та необхідне обладнання на певний період, забезпечуючи їх консультаціями з економічних та юридичних питань на пільгових засадах, організовувати інформаційне та рекламне забезпечення. Інкубатор проводить також експертизу інноваційних проектів (науково-технічну, економічну, комерційну), веде пошук інвесторів та надає їм певні гарантії та можливість скористатися своїм дослідним виробництвом і цим допомагає інноваційним малим підприємствам легше виживати в межах інкубаторів, ніж поза ними.
Розвиток фірми – інкубатора не потребує бюджетних асигнувань, вона забезпечує себе на засадах самофінансування.
Тривалість перебування новоутвореної фірми в інкубатори в більшості випадків обмежується терміном у три роки. Це достатній термін для того, щоб фірма стала спроможною і самостійно вирішувала власні господарські проблеми.
У США підтверджено високу дієздатність науково-технічних інноваційних інкубаторів. Успішно функціонують бізнес-інкубатори у Німеччині, Польщі, Словаччині, Чехії, Словенії.
За рубежем, де поширені інкубатори, вони бувають трьох типів: 1) безприбуткові – ті, що працюють із залученням коштів місцевих органів влади; 2) прибуткові – ті, що не надають пільг при здачі в оренду власного майна; 3) філії вищих навчальних закладів, які надають ефективну підтримку підприємствам, що збираються опанувати високотехнологічну продукцію; необхідні консультації науковців, дослідну та лабораторну базу, обчислювальну техніку, можливість підвищити рівень своїх знань шляхом спілкування з викладачами та користування бібліотекою.
В Україні сьогодні вже створені бізнес-інкубатори при вищих навчальних закладах та в регіонах (при підтримці урядових програм іноземних країн), а саме: Київський інноваційний бізнес-інкубатор (КІБІА) при Львівській радіотехніці; у Дніпропетровському та Київському технічних університетах. Організовуються такі інкубатори і при інших навчальних закладах, що є перспективним напрямком активізації інноваційного підприємництва.
Слово “кластер” з’явилося в українських словниках зовсім недавно і має багато тлумачень, але характерною ознакою його сутності є об’єднання окремих елементів в єдине ціле для виконання певної функції або досягнення мети. Кластери охоплюють велику кількість різного роду підприємницьких структур, важливих для конкурентної боротьби – постачальників спеціального обладнання, нових технологій, послуг, інфраструктури, сировини, супутніх продуктів тощо. На заході, крім цього, вони також включають у себе урядові установи, університети, центри стандартизації, різноманітні асоціації, що забезпечують спеціалізоване навчання, освіту, інформацію, дослідження і технічну підтримку.
У широкому розумінні, кластер – це сукупність фірм та їх постачальників, що дозволяє створити локально сконцентрований ринок праці.
Головними передумовами утворення кластерів є близькість до ринків, забезпечення спеціалізованою робочою силою, наявність постачальників капіталу й устаткування, доступ до специфічних природних ресурсів, наявність підприємств, орієнтованих на підвищення продуктивності за рахунок збільшення масштабів виробництва.
Перший досвід створення кластерів в Україні – це Програма “Поділля Перший”, яка розпочала свою діяльність у 1998 році у Хмельницькому з ініціативи відомого американського економіста Вольфганга Прайса.
У межах кластеру, до якого входило тридцять підприємств, які виробляли абсолютну більшість складових для будівництва, з’явилася можливість залишати гроші і податки в своєму регіоні.
Тісна співпраця всіх учасників виробничого процесу від постачальників сировини до споживачів кінцевого продукту забезпечує планування роботи кластеру на перспективу, дає постійне завантаження, знижує собівартість продукції та послуг, створює єдиний інформаційний та економічний простір.
На сьогоднішній день за сприяння асоціації “Поділля Перший” створені та активно розвиваються шість кластерів: будівельний, швейний, продовольчий у Хмельницькому регіоні, харчовий та туристичний у Кам’янець – Подільському, кластер сільського туризму у Шепетівці.
В Україні загальний порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів, їх правовий статус, основи взаємовідносин учасників цих структур визначаються “Положенням про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів” (затверджене Постановою від 22 травня 1996 р. № 549).
Широкі можливості щодо максимального використання креативного потенціалу і надання прискорення науково – технічному і соціальному прогресу відкривають і такі нові організаційні форми, які забезпечують сполучення активної конкуренції з відносинами партнерства та індивідуальної творчості: асоціації, консорціуми, стратегічні альянси та ін.
В країнах ринкової економіки з сильним державним впливом асоціації відіграють важливу роль у визначенні основних напрямків довгострокового економічного розвитку. Такі асоціації часто мають угоду із профспілками та державою, що й визначає їх успіх.
Науково-дослідницькі центри у рамках таких асоціацій вирішують проблеми принципово нового інноваційного розвитку, пов’язаного з формуванням нових технологічних укладів.
У процесах впровадження, засвоєння та дифузії промислових інновацій особливу роль відіграють галузеві асоціації. Так, наприклад, у фармацевтичній галузі України створені Фармацевтична асоціація України, Всеукраїнська аптечна асоціація, 8 місцевих асоціацій підприємств фармацевтичної промисловості.
Однією з важливих форм “м’яких метаструктур” інноваційного типу виступають стратегічні альянси. Їх мета – активізація діяльності щодо удосконалення виробництва й передача нових технологій, а також здійснення взаємодоповнюючих функцій при проведенні наукових досліджень і впровадженні їх результатів. Особливе значення мають стратегічні альянси у формі спільної науково - дослідної і виробничої діяльності на основі передачі технологій, а також у формі консорціумів.
Стратегічні альянси у науковомістких галузях (у виробництві роботів, автоматизованих поточних ліній, мікроелектроніки) охоплюють декілька або всі стадії відтворювального циклу НДДКР. Це не заважає широкому різномаїттю видів коопераційних угод про спільну наукову діяльність у межах окремих стадій життєвого циклу. Ще однією особливістю стратегічних альянсів є особлива увага, яка приділяється технологічній підготовці виробництва та освоєнню нововведень. Річ у тому, що великі компанії часто стикаються з низьким сприйняттям існуючого виробничого апарату до нововведень. Найбільш вузьким місцем стає стадія впровадження і виробництва першого промислового зразка. Внаслідок вище означених причин великі компанії охоче використовують форму альянсу з малим спеціалізованим впровадницьким бізнесом.
Перед стратегічними альянсами постають завдання щодо проведення комплексу наукових досліджень, пошуку та підготовки відповідних спеціалістів, пошуку фінансових ресурсів, організації лабораторій, впровадницьких центрів, підрозділів для дослідів і контролю якості продукції. З посиленням вимог ринку та різномаїття попиту поле діяльності альянсу може розширюватися на суміжні та споріднені виробництва. Диверсифіковані альянси мають велику перевагу перед іншими фінансово – промисловими групами, оскільки засновані на селективній здатності утримувати конкурентну перевагу на ринку, з одно боку, і на успішному освоєнні перспективних галузей вкладення капіталу – з іншого.
Слід відзначити, що у світовій фармацевтичній практиці створення стратегічних альянсів з метою реалізації великих наукових проектів, укладання домовленостей щодо спільного просування продуктів і використання збутових мереж знайшло сьогодні широке розповсюдження (табл. 18.4).
Перспективним типом міжфірмової інтеграції є консорціуми. Призначені для інтегрування всіх стадій інноваційного циклу, вони, як правило, створюються для проведення активної науково - дослідної, промислової та зовнішньоекономічної діяльності.
Таблиця 18.4