Питання для самоконтролю

1. Наведіть суттєво–змістову схему реструктуризації підприємств.

2. Назвіть основні форми і види реструктуризації підприємств.

3. Яким чином відбувається оцінка техніко–економічної і фінансової ситуації в процесі обгрунтування форм і видів реструктуризації підприємств?

4. Наведіть приклади ефективної реструктуризації і структурної перебудови окремих галузей і підприємств в Україні.

5. Дайте визначення сутності санації (фінансового оздоровлення) підприємств.

6. Оарактеризуйте класичну модель процесу санації підприємств.

7. Які Ви знаєте програми і проекти санації підприємств?

8. Назвіть основні типові розділи бізнес-плану санації (фінансового оздоровлення) підприємства.

9. Як виглядає структура техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) санації підприємства?

10. У чому полягає економічна ефективність здійснення санаційних програм розвитку підприємства?

Глава 22. Банкрутство та ліквідація підприємства

22.1. Сутність банкрутства та характеристика чинників, які його спричиняють

Банкрутство підприємств – нове явище у вітчизняній економіці, яка засвоює ринкові відносини. Економічна криза призвела багато підприємств у стан неплатоспроможності. Якщо в умовах нормально функціонуючої економіки більшість банкрутств є наслідком помилок у поточному управлінні підприємством і тоді вся відповідальність лягає на керівника, то у кризових ситуаціях неплатоспроможність підприємств у більшості випадків обумовлена невирішеністю задач загальноекономічного характера і важкою економічною ситуацією. Світова практика свідчить, що в умовах кризи кількість банкрутств підприємств збільшується у 10 разів. Характеристика основних факторів, які обумовлюють кризовий стан підприємств в ринкових умовах, наведена у табл. 22.1.

Таблиця 22.1

Основні фактори, що обумовлюють кризовий стан підприємства

I. Зовнішні (екзогенні) фактори			II. Внутрішні (ендогенні) фактори
1. Загаль-ноекономічні фактори	2. Ринко-ві фактори	3. Інші факто-ри	1. Вироб-ничі фактори	2. Інвести-ційні фактори	3. Фінан-сові фактори
1	2	3	4	5	6
а) обсяг національного доходу	а) зниження місткості внут-рішнього ринку	а) політична неста-більність	а) неефективний маркетинг	а) неефективний фондовий портфель	а) неефективна фінансова стратегія
б) ріст інф-ляції	б) посилен-ня моно полізму на ринку	б) негативні демографічні тенденції	б) недостатній техніко-технологічний рівень виробництва	б) недос-татність інвестиційних ресурсів	б) нее-фективна структура активів (низька їх ліквідність)

Продовження табл. 22.1

1	2	3	4	5	6
в) уповільнення платіжного обігу	в) істотне зниження попиту на продукцію, яку виробляє підприємство	в) стихійні лиха	в) неефек-тивна структура поточних витрат (висока част-ка постійних витрат)	в) тривалий строк окуп-ності інвес-тиційних проектів	в) надмір-на частка позикового капіталу в загальному обсязі фінансових ресурсів
г) нестабільність податкової системи	г) ріст пропозиції товарів-субс-титів	г) погір-шення криміногенної ситуації	г) низький рівень використання основних фондів	г) недосягнення запланованих обсягів прибутку по реалізованих реальних проектах	г) висока частка короткострокових джерел залучення позикового капіталу
д) нестабільність регулюючого законодавства	д) нестабільність фінансового ринку		д) високий розмір наднормативних обігових фондів		д) ріст дебіторської заборгованості
є) зниження рівня реальних прибутків населення	є) зниження активності фондового ринку		є) недостатньо ди- версифікований асортимент продукції		є) висока тривалість операційного та фінансового циклів
ж) зростання безробіття	ж) нестабільність валютного ринку		ж) низька якість вироблюваної продукції, не відповідність її діючим міжнародним стан-дартам		ж) перевищення припустимих меж фінансових ризиків
			з) неефективний виробничий менеджмент

У вітчизняній фармацевтичній промисловості ситуація ускладнюється тим, що тут окрім загальних для всіх галузей деструктивних факторів, діють і специфічні фактори, які пов’язані з особливостями функціонування цієї галузі:

- наявність на більшості підприємств високої питомої ваги застарілого, практично амортизованого обладнання, яке залишилося у «спадщину» від залишкового принципу фінансування фармацевтичного виробництва в умовах адміністративно-командної економіки;

• відсутність власної сировинної бази і виробництва субстанцій, що значно знижує конкурентні позиції українських фармацевтичних підприємств у виробництві якісної продукції;

• недосконалість діючого законодавства у сфері виробництва та реалізації лікарських засобів, спрямованого на захист вітчизняного виробника;

• висока соціальна значущість продукції, яку виробляють фармацевтичні підприємства, і в наслідок цього – необхідність проведення зваженої цінової політики та підтримки рентабельності препаратів на «розумному» рівні;

• особлива привабливість вітчизняного ринку лікарських засобів для зарубіжних фірм і гостра, в наслідок цього, конкурентна боротьба, що розгорнулася на вітчизняному фармацевтичному ринку.

Конституційне та законодавче закріплення всіх форм власності та організаційно-правових способів здійснення підприємницької діяльності, обмеження державного втручання у діяльність суб’єктів підприємництва та сплата податків, ряд інших ринкових методів впливу на економічні відносини вимагали введення більш дійових методів захисту порушених майнових прав та інтересів учасників господарської діяльності та відшкодування спричиненого ними матеріального збитку. Впровадження ринкових принципів регулювання господарської діяльності не могло не відродити у господарсько-правовій практиці такий тривало не використовуваний інститут права, як банкрутство, або визнання неплатоспроможності підприємства. Існуючі раніше методи враховували державну монополію на кошти виробництва і дозволяли запобігати застосування процедури визнання підприємств неплатоспроможними із всіма існуючими наслідками. Борги юридичних осіб (як державних, так і недержавних), як правило, гасилися у позасудовому порядку за рахунок бюджетних або інших коштів, які виділялися з централізованих фондів міністерств і відомств, або ж списувалися на збитки підприємств – кредиторів. У нових економічних умовах продовження подібної практики стало неможливим.

З прийняттям у 1992 р. Закону України “Про банкрутство” питання про стягнення боргів підприємств не тільки за рахунок належних ним грошових коштів у принципі був вирішений. При відсутності у підпри-ємства – боржника грошових активів задовольняння вимог його кредиторів стало можливим за допомогою продажу майна підприємства, визнаного судом неспроможним. Впровадження такого законодавчого положення в певній мірі сприяло скороченню загальної маси боргів, оскільки загроза опинитися у числі банкрутів змушувала керівників підприємств шукати можливості для погашення заборгованості.

У подальшому умови та показники відновлення платоспроможності підприємства – боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури були визначені у Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30 червня 2000 р.

Банкрутство - визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як шляхом застосування ліквідаційної процедури.

Банкрутство завжди зачіпає інтереси дуже багатьох осіб:

• підприємств–кредиторів, які повинні встигнути заявити свої вимоги і претензії для того, щоб вони були враховані при погашенні боргів за рахунок майна банкрута;

• найманих працівників, з якими у першу чергу мають бути здійснені розрахунки, а також яким забезпечені певні гарантії при звільненні;

• підприємств, які можуть виступити в ролі санаторів і тому зацікавлені у створенні досконалого механізму банкрутства.

На рис. 22.1 наведено схему учасників системи банкрутства.

Рис. 22.1. Учасники системи банкрутства

Практика ринкової економіки в розвинених країнах протягом багатьох десятиріч відпрацювала систему контролю, діагностики, та по можливості, захисту підприємств від повного фінансового краху та їх підтримки. Структура цієї системи наведена на рис. 22.2 .Достатня універсальність цієї системи робить її припустимою і для запровадження в умовах України з урахуванням національних особливостей.

Як видно з рис. 22.2, система банкрутства та підтримки неплатоспроможних підприємств включає цілий ряд організаційних структур, законодавчо оформлених процедур і механізмів. Вихідним пунктом цієї системи є визначення принципів і цілей, які повинні бути досягнуті в результаті її функціонування.

Основною метою створення цивілізованої системи банкрутства є об’єктивна необхідність приведення структури виробництва у відповідність до реального платоспроможного попиту, який формується ринком.

Досягнення цієї мети можливе тільки при дотриманні таких основних принципів (рис. 22.3):

Рис. 22.2. Система банкрутства підприємств в ринковій економіці

західних країн

• встановлення єдиної стабільної і надійної для всіх господарських суб’єктів системи комерційних взаємовідносин, прав і обов’язків в ситуації неспроможності або банкрутства підприємств;

• надання можливості боржникам, які виконують свої зобов’язання, відновити власну діяльність;

• введення системи безпечних мір при банкрутстві та економічному спаді;

• створення умов для відродження бізнесу;

• формування припустимої процедури вирішення фінансових суперечок;

• збереження в тих випадках, де це можливо, економічно доцільно та соціально необхідно, перспективних підприємств, які мають фінансові ускладнення;

• р озробка відповідних механізмів, які створюють умови для надійного захисту всіх учасників системи банкрутства, в випадках ліквідації збанкрутілого підприємства, і дозволяють справедливо розподіляти активи (конкурсну масу) боржника.

Рис. 22.3. Цілі та принципи системи банкрутства

Наведений перелік принципів системи банкрутства забезпечує її зберігаючий, не спрямований на розвал економіки та ліквідацію підприємств, характер відносно тих підприємств, які мають хоча б які шанси на виживання та пристосування до вимог ринку.

Банкрутство підприємств слід розглядати як оздоровчу процедуру, від якої можуть виграти якщо не всі, то більшість її учасників. Річ у тому, що проведення оздоровчої технічної, маркетингової, кадрової політики дозволить підприємствам одержати перспективи розвитку своєї справи. Кредитори отримають шанс врятувати свої кошти, суспільство – одержати структуру виробництва, пристосовану до потреб ринку, персонал – необхідну роботу.

Система соціального захисту повинна забезпечити звільнений персонал роботою, перепідготовкою його кваліфікації, а при необхідності – допомогою по безробіттю.