7.4. Сутність, зміст і завдання матеріально–технічного забезпечення підприємства

Матеріально–технічне забезпечення є найважливішою умовою безперебійної діяльності кожного підприємства.

Під матеріально-технічним забезпеченням підприємства розуміється процес забезпечення підприємства усіма видами матеріально-технічних ресурсів у необхідний термін і в обсягах, необхідних для здійснення його виробничо-господарської діяльності.

Від організації постачання, своєчасності надходження матеріальних ресурсів у виробництво в необхідному асортименті, кількості та належної якості в кінцевому підсумку залежить рівномірний, ритмічний випуск продукції, її якість і ефективність діяльності колективу. Тому, основним завданням підприємства з організації та управління матеріально-технічним забезпеченням є своєчасне, безперебійне і комплексне постачання всіх необхідних матеріальних ресурсів для здійснення виробничого процесу в точній відповідності з затвердженими плановими завданнями. При цьому сам процес постачання повинен здійснюватися при мінімальних транспортно-складських витратах і найкращому використанні матеріальних ресурсів у виробництві. Останнє для матеріаломісткої фармацевтичної промисловості, де витрати на сировину складають у середньому 60-70% від собівартості продукції, має особливо важливе значення.

У загальному вигляді завдання матеріально–технічного забезпечення підприємства можна визначити так:

1. Дотримування обґрунтованих термінів закупівлі субстанцій і матеріалів.

2. Забезпечення точної відповідності між обсягом закупівлі та потребами в матеріальних ресурсах (надлишок або недолік кількості поставлених матеріальних ресурсів також негативно впливає на баланс оборотних фондів і стійкість випуску продукції, і, крім того, викликає додаткові витрати при відновленні балансового оптимуму).

3. Дотримання вимог виробництва, що висуваються до сировини та матеріалів.

Основними критеріями, які визначають закупівельну політику фармацевтичного підприємства, є економічні фактори.

Матеріально–технічне забезпечення (МТЗ) фармацевтичного підприємства повинне забезпечувати виробництво усім, що потрібно, коли це потрібно, де це потрібно, причому потрібної якості і за цінами, що дозволять випускати якісні і доступні за цінами лікарські засоби.

У західній практиці закупівельної діяльності розроблено ряд «загальних правил» чи рекомендацій, які не тільки істотно полегшують взаємини з постачальниками і банківською сферою, але й упорядковують положення виробника, створюють умови для виживання в конкурентній боротьбі. Вони можуть бути сформульовані таким чином: в основу успішної підготовки і виробництва продукції, за інших рівних умов, повинні бути покладені добрі відносини між підприємствами з одного боку, і кредиторами та постачальниками, з іншого боку.

Таким чином, на оптимізацію ланки процесу постачання впливають не тільки зовнішні фактори, але і внутрішні пріоритети, пов'язані з різним розумінням оптимальної діяльності і цілями інших ланок, що викликає необхідність пошуку економічних компромісів між різними структурними підрозділами фармацевтичного підприємства. Співвідношення витрат на матеріально–технічне забезпечення у різних його сферах відрізняється в залежності від виду товару і країни (табл. 7.4.).

Національна рада управління фізичним розподілом продукції США провела аналіз розбивки витрат матеріально–технічного забезпечення по різних галузях промисловості. У деяких галузях рівень витрат на МТЗ дуже близький: так, у харчовій промисловості він складає 13,4% товарообігу, а в експортному машинобудуванні – 13,3%. Однак, питома вага окремих статей витрат суттєво відрізняється: так, на облік замовлень у харчовій промисловості приходитися лише 0,2% обороту, а в електронному машинобудуванні – 1,2%, тоді як витрати на утримання запасів складають 0,3%. (табл. 7.5).

Таблиця 7.4

Співставлення витрат на матеріально–технічне забезпечення фармацевтичних підприємств по різних країнах

Країна	Витрати на утримання запасів і облік замовлень, %	Витрати на складування, %	Витрати на транспорту–вання, %
Франція	31	24	45
Німеччина	30	33	37
Італія	28	34	38
Великобританія	24	28	48
Країни Середньої Європи	32	28	40
США	35	20	45
Канада	30	25	45

На підставі даних таблиці 7.5. можна зробити висновки, що витрати МТЗ суттєво коливаються: більш високі показники характерні для товарів, що мають відношення до будівельної індустрії. Витрати на фізичний розподіл продукції, як правило, удвічі перевершують витрати по постачанню підприємства, і коливаються між 2,8% і 15,3%. Питома вага витрат на постачання сировиною (крім витрат на закупівлю) коливається в діапазоні 1,5–9%, як правило, коливання значень у витратах на постачання значно ширше, ніж по витратах, пов'язаних з реалізацією продукції. Питома вага транспортних витрат коливається від по галузях 1,65 до 8,98%.

Витрати на збереження відрізняються меншими розбіжності: їхня частка коливається в межах від 2,12% до 3,7%.

У промислово розвинутих країнах склався певний структурний механізм матеріально–технічного забезпечення. Наприклад, матеріально–технічне забезпечення виробничого процесу більшості галузей у Німеччині засновано на системі складів підприємств–постачальників, центральних складів і складів підприємств. Традиційна система організації матеріального постачання у цій країні заснована на принципі збереження запасів. Це потребує оформлення документа про одержання необхідного для виробництва матеріалу з запасів власного складу. На складі підбираються необхідні матеріали і передаються за допомогою системи транспортування одержувачу або безпосередньо на робоче місце.

У випадку, якщо необхідний матеріал відсутній на складі підприємства, дається запит у підрозділ, який займається постачанням. На основі запиту відділ формує замовлення і посилає його постачальнику. Постачальник приймає замовлення і забезпечує відправку матеріалів. Замовлені вантажі по надходженню приймаються на центральному приймальному пункті фірми, на якому перевіряють якість матеріалів, їх відповідність заявці з кількості та номенклатурі. Після оформлення відповідних документів матеріали доставляються на робочі місця. Типові шляхи проходження матеріалів і документів показані на рис. 7.2.

Оформлення й обробка балансів постачань займає багато часу, що приносить значний збиток усім сторонам, які беруть участь у цьому процесі. При цьому тривалість циклу організації постачань обумовлює певні помилки у виконанні замовлень. Обробка численної інформації припускає наявність відповідного штату робітників і спричиняє додаткові витрати.

Головний недолік традиційної системи закупівлі – це потреба в наявності комплексу складів, утримання і обслуговування яких призводить до додаткових адміністративних витрат і витрат праці. Крім розглянутої вище існує також система договорів з фірмами-постачальниками, яка добре зарекомендувала себе в багатьох країнах. ЇЇ перевагами є, насамперед, скорочення діловодства, а, отже, і адміністративних витрат. Особливо важливим моментом у матеріально–технічному забезпеченні підприємства є можливість термінового постачання. Необхідний матеріал може бути поставлений замовнику протягом 24 годин, що особливо актуально в умовах ринкової економіки.

Останнім часом розроблено ряд методів постачання, які орієнтовані на конкретну потребу виробництва:

1. метод «Канбан». Цей метод розроблено у Японії з метою управління постачальниками в умовах потокового виробництва. Він враховує потребу в матеріальних ресурсах, виходячи з кінцевої стадії процесу виробництва і забезпечує оперативне регулювання кількості виготовленої продукції на кожній стадії процесу виробництва;

2. система планування матеріальних потреб (MRP). Існує декілька модифікацій системи MRP: MRP – 1 і MRP – 2, причому, MRP – 1 є стандартним модулем для побудови системи MRP – 2. Систему MRP відносять до систем “штовхаючого” типу. У штовхаючій системі формується перелік необхідних матеріалів для виробництва визначеної кількості готової продукції відповідно до прогнозу ринкової кон’єктури, потім здійснюється формування замовлень постачальникам. Дослідження показали, що використання системи MRP дозволяє скоротити в середньому на 17% товарно-матеріальні витрати, підвищити рентабельність на 10%, зменшити закупівлю сировини на 7%, при цьому на 16% збільшується обсяг наданих споживачам послуг.

Однак система MRP вимагає значних витрат на підготовку первинних даних і висуває підвищені вимоги до їх точності (рис. 7.3);

3) метод “Точно в строк”, за допомогою якого в результаті частих перевезень різко скорочуються запаси і тривалість виробничого циклу.

4) система запитів, відповідно якої постачальниками укладаються типові контракти на тривалий період існування потреб.

Для вірної орієнтації політики постачання використовується ряд заходів, які установлюють взаємозв'язок між виробничою програмою, збутом і потребою в матеріальних ресурсах.

Таблиця 7.5