Глава 1.

ю стиції СРСР від 15 листопада 1985 р.¹ № 22. Виконання рі­шення було покладено на судових виконавців, які працювали при народних судах.

1998 року було прийнято Закон України "Про державну ви­конавчу службу України"², який скасував інститут судових ви­конавців, поклавши завдання виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів на спеціально сформовану службу в структурі Міністерства юстиції України (Мінюсту) — Держав­ну виконавчу службу (ДВС).

Для успішного виконання завдань нової структури у 1999 році Верховна Рада України прийняла Закон України "Про виконавче провадження" , а Мінюст — Інструкцію про проведення виконавчих дій⁴. Ці акти стали базовими у діяль­ності ДВС. Зміни у законодавстві про організацію та здійснен­ня виконання вимагали, своєю чергою, змін до чинного зако­нодавства України, яке тією чи іншою мірою стосувалося ви­конавчого провадження. Це було зроблено вже у 2000 році⁵.

Однак і це не створило достатніх умов для успішної та ефективної роботи ДВС та зацікавленості державних виконав­ців у реалізації покладених на них завдань. Причинами цього були: недостатня матеріально-технічна база ДВС та грошове забезпечення державних виконавців, перевантаженість їх робо­ти, часом недостатня кваліфікація працівників ДВС, наявність великої кількості прогалин у законодавстві, що дозволяло ма­ніпулювати законом як з боку учасників виконавчого провад­ження, так і з боку працівників ДВС, брак координації діяль­ності ДВС з іншими правоохоронним органами тощо. Певний

І нструкція про виконавче провадження, затверджена наказом Міністра юстиції СРСР від 15 листопада 1985 р. № 22 // ЛІГА: Еліт 7.5.1. — ІАЦ "Ліга", ЛІГАБізнесінформ, 2003.

² Про державну виконавчу службу України: Закон України від 24 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1998. — № 36—37. — Ст. 243. (далі — Закон України "Про ДВС").

³ Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. // ВВР. — 1999. — №24. — Ст. 207.

Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Мінюс­ту від 15 грудня 1999 р. № 74/5, зареєстровано в Мінюсті 15 грудня 1999 р. за № 865/4158 // ОВУ. — 1999. — № 51. — Ст. 2563.

⁵ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про вико­навче провадження": Закон України від 19 жовтня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 50. — Ст. 436.

Виконавче провадження у системі юрисдикційної діяльності 7

в ихід із цієї ситуації було знайдено у 2002 році шляхом при­йняття низка актів Кабінету Міністрів України, а також узгод­жених рішень Мінюсту та інших правоохоронних органів що­до координації їх діяльності¹. Пошук оптимальних способів організації та забезпечення ефективності у діяльності органів ДВС, практика застосування законодавства про виконавче про­вадження зумовили внесення змін та доповнень до чинного за­конодавства, що й було зроблено Верховною Радою України законами від 28 листопада 2002 р. та 30 липня 2003 р.²

Цей процес триває і нині, зокрема у ході реформування процесуального законодавства, наприклад у зв'язку з прийнят­тям 18 березня 2004 р. нового Цивільного процесуального ко­дексу України³ (далі — ЦПК 2004 р.).

Хоча й надалі законодавство про виконавче провадження ви­знають складовою цивільного процесуального⁴, питання про міс­це виконавчого провадження у системі права завжди перебува­ли у центрі уваги юридичної науки. З часу виокремлення дер­жавних виконавців у самостійну структуру ці питання набули нового звучання. Деякі автори розглядали виконання судових рішень саме як стадію процесу (П. П. Заворотько, В. В. Кома-ров, В. В. Баранкова). Окремі науковці вважають, що виконан­ня рішень — це окремий вид провадження (В. М. Шерстюк,

¹ Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності органів державної виконавчої служби: постанова Кабінету Міністрів України від 29 липня 2002 р. // ОВУ. — 2002. — № 31. — Ст. 1479; Інструкція про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадо­ вих осіб), затверджена наказом МВС, Мінюсту від 25 червня 2002 р. № 607/56/5, зареєстровано в Мінюсті 27 червня 2002 р. за № 541/6829 // ОВУ. — 2002. — № 27. — Ст. 1298; Про затвердження Порядку передачі митними органами майна, конфіскованого за рішеннями судів, органам дер­ жавної виконавчої служби: наказ Мінюсту, Державної митної служби України від 17 серпня 2001 р. № 46/5/571, зареєстровано в Мінюсті 17 серпня 2001 р. за № 720/5911 // ОВУ. — 2001. — № 34. — Ст. 1619 та ін.

² Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження": Закон України від 28 листопада 2002 р. // ВВР. — 2003. — № 5. — Ст. 46; Про внесення змін до законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження": Закон України від 10 липня 2003 р. // ОВУ. — 2003. — № 33. — Ст. 1775.

Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий 18 березня 2004 р. // ОВУ. — 2004. — № 16. — Ст. 1088.

Див., напр.: Класифікатор галузей законодавства України, затверджений наказом Мінюсту від 2 червня 2004 р. № 43/5 // Юридичний вісник Ук­раїни. — 2004. — 28 липня.

Ви*

Глава 1.

конавче провадження у системі юрисдикціПної діяльності

В. І. Тертишніков); хоча висловлювали і висловлюють думки про існування окремої галузі права — виконавчого права (М. К. Юков). Останнім часом в Україні є тенденція щодо ви­знання адміністративно-процесуальної природи виконавчих правовідносин (М. Й. Штефан, С. Я. Фурса, С. В. Щербак), хоча збільшується й кількість прихильників визнання за вико­навчим провадженням статусу самостійної галузі права, під назвою „цивільне виконавче право".