8. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.

Після завоювання влади в результаті перемоги у “Визвольній війні” китайські комуністи розпочали прискорене будівництво соціалістичного державно-політичного ладу воєнно-адміністративними методами. Під приводом боротьби з бандитизмом та залишками гомінданівських військ до 1951 р. було знищено бл. 2 млн. чол., репресій зазнали 75 % приватних промисловців і 45 % чиновників. Уряд націоналізував майже всі приватні підприємства, що відразу ж привело до суттєвого зменшення промислового виробництва. Оголошений 30 червня 1950 р. аграрний закон передавав землю селянам і скасовував орендну плату, але водночас влада приступила до створення аналогів радянських колгоспів - "груп трудової взаємодопомоги". До кінця 1956 р. колективізація остаточно завершилася, через скорочення посівних площ і безлад у сільському господарстві довелося запровадити карткову систему розподілу продуктів.

У 1952 р. КПК затвердила програму переходу до розгорнутого соціалістичного суспільства, розраховану на три п'ятирічки. Перша п'ятирічка (1953-1957 рр.) була орієнтована на розбудову важкої промисловості за допомогою СРСР. Загалом протягом 50-х рр. Радянський Союз спорудив на території КНР 250 промислових об'єктів, надав кредити на суму 1,8 млрд. рублів, безкоштовно передав значну кількість технічної та патентної інформації. Позичені Пекіном під 1-2 % річних кошти згодом були оплачені поставками китайських товарів, у СРСР навчалося понад 20 тис. громадян КНР.

Зважаючи на труднощі, які супроводжували форсоване будівництво соціалізму, а також хрущовську "відлигу" в СРСР, у травні 1956 р. КПК удалася до деякої лібералізації режиму. Після років цькування та переслідувань інтелігенції Мао Цзедун проголосив курс на розвиток вільного обміну думками та критику недоліків державного управління. Кампанія здійснювалася під гаслом "Нехай цвіте сто квітів, нехай сперечається сто шкіл" і спричинила різкий підйом авторитету КНР у світі, особливо в середовищі лівих західних інтелектуалів.

Для економічного мислення комуністичного керівництва Китаю й, насамперед, Мао Цзедуна була характерна стратегія "людського моря", тобто вирішення проблем шляхом використання величезних мас працездатного населення. Причому ця стратегія використовувалась як у внутрішній, так і у зовнішній політиці, коли Мао Цзедун висунув ідею суттєвого збільшення народонаселення країни, що мало забезпечити виживання у ядерний вік. При цьому тоталітарний режим активно використовував створені ним же, шляхом могутнього психологічного впливу, ентузіазм і віру народу в міфічні ідеали.

Яскравим прикладом такої політики став план прискореного проведення індустріалізації КНР, який увійшов в історію під назвою "великого стрибка". Рішеннями другої сесії VIII з'їзду КПК у травні 1958 р. передбачалося, що внаслідок реалізації другого п'ятирічного плану (1958-1962 рр.) у Китаї будуть створені підвалини комуністичного суспільства, яке в цілому вдасться побудувати до сер. 70-х рр. Офіційним гаслом кампанії стало: "Три роки напруженої праці - десять тисяч років благоденства". Щорічний приріст виробництва народного господарства повинен був становити 25 %, що на думку Мао Цзедуна дозволило б швидко наздогнати за рівнем економічного розвитку США.

Практичне втілення "великого стрибка" почалося зі створення по цілій країні тисяч примітивних доменних печей для виплавки чавуну "місцевим способом": у військових частинах, вузах, бібліотеках, на подвір'ях міських будинків. Під час реалізації проекту було відмінено оплату праці й запроваджено ненормований робочий день, але замість виплавки 100 млн. т сталі в 1962 р. країна опинилася на межі економічної катастрофи, вироблений кустарним способом чавун був надзвичайно низької якості й не міг використовуватися у промисловості.

У сільському господарстві політика "трьох червоних знамен" виявилася у створенні "народних комун" - великих воєнізованих колективних господарств із гранично усуспільненим життям їхніх членів, аж до домашньої птиці та посуду. Вранці селяни строєм ішли на роботу й так само організовано увечері поверталися до приміщень казарменого типу, якість роботи окремих працівників не впливала на норми безплатного отримання ними продуктів. Члени комун мали віддавати своїх дітей до спеціальних інтернатів, де їх виховували в комуністичному дусі.

Ентузіазм населення, який Мао Цзедун вважав “об’єктивною передумовою швидкого економічного розвитку", комуністичне керівництво Китаю підтримувало цілком сфальсифікованою пропагандою уявних досягнень країни. Реальні ж наслідки "великого стрибка" виявилися катастрофічними: 100 млрд. юанів збитків і 20 млн. чол., які загинули внаслідок голоду, виснажливої праці та політичних репресій. На партійній конференції у серпні 1959 р. з критикою політики "суб'єктивізму, фанатизму, авангардизму та великодержавності", щоправда, не називаючи імені Мао Цзедуна, виступив один із найвідоміших воєначальників, герой громадянської та Корейської воєн маршал Пен Дехуай (1898-1974 рр.).

Мао Цзедун тоді звернувся до самокритики й самоусунувся від управління економікою, проте залишився на посту лідера КПК, офіційним же керівником держави став Лю Шаоци (1898-1969 рр.). Бажаючи відвернути увагу співгромадян від економічної катастрофи, керівництво КПК удалося до агресивних кроків у зовнішній політиці: провокування Тайванської кризи 1958 р., уведення НВАК до Тібету в 1959 р., вторгнення на територію Індії у 1959-1962 рр., розриву співпраці з СРСР та висування в подальшому територіальних претензій до всіх суміжних країн.

Невдачі форсованого будівництва індустріалізованого суспільства (спад виробництва ледве вдалося подолати до кінця 1962 р.) призвели до низки внутрішньопартійних дискусій та виникнення опозиції режиму Мао Цзедуна. Шукаючи нові орієнтири для розчарованого провалом "великого стрибка" населення, КПК запропонувала у 1963 р. нову кампанію під гаслом: "Весь народ учиться у армії, весь народ - солдати ". Кампанія супроводжувалася запровадженням на підприємствах та в установах військових порядків, але загалом комуністичним лідерам не вдалося погасити настроїв невдоволення.

Тоді угруповання Мао Цзедуна вдалося до проведення так званої "культурної революції", що мала ліквідувати чотири пережитки минулого, які нібито гальмували розвиток Китаю: культури, звичаїв, поглядів і звичок. Це прикрило б відвертий геноцид колишніх соратників Мао, які насмілилися виступити із критикою режиму. Наприкінці травня 1966 р. у гімназії при Пекінському університеті було створено перші загони хунвейбінів ("червоногвардійців"), які взялися за практичне здійснення завдань "культурної революції", у грудні до них приєдналися молоді робітники - цзаофані ("бунтівники"). Убивства та знущання над "ворогами Мао" китайська молодь поєднувала з варварськими розгромами вузів, музеїв і бібліотек, знищенням культурних та матеріальних цінностей.

У січні 1967 р. розпочалася кампанія "захоплення влади" цзаофанями, країна занурювалася в хаос, тому наприкінці літа в Китаї фактично було введено військовий стан. Після великих кривавих зіткнень між хунвейбінами та цзаофанями в Ухані й Гуанчжоу армія стала арештовувати "бунтарів" і висилати їх на перевиховання в сільські табори, до кінця 1968 р. НВАК установила контроль над усіма галузями державного управління. "Культурна революція", що з перервами тривала до самої смерті Мао Цзедуна 9 вересня 1976 р., обійшлася китайському народові, за офіційними даними, в 500 млрд. юанів, від репресій постраждало більше 100 млн. чол., у тому числі загинув Голова КНР Лю Шаоци. Ці трагічні події відбили нездатність тоталітарного режиму цивілізованим способом вирішувати численні проблеми китайського суспільства. Соціально-економічні експерименти за правління Мао Цзедуна із дзеркальною точністю повторили відомі етапи розвитку СРСР і країн Центрально-Східної Європи, продемонструвавши, що репресії й переслідування є закономірними явищами антидемократичних режимів.