2. Рельєфоутворювальне значення рифтогенного процесу

Рифтогенез виявляється тоді, коли діаметрально протилежні кон­векційні течії мантії спричинюють втягування певних ділянок земної кори у горизонтальний рух. Наслідком такого руху є розрив кори й утворення первісної тріщини-розколини (рифту).

Рис. 5. Принципова схема розвитку геосинклінальної системи упродовж одного тектонічного циклу (за В. Хаїним, 1964):

^а~~д — послідовні стадії розвитку геосинкліналі; 1 — фундамент, 2 конгломер' ти; 3 — пісковики та алевроліти; 4 — глини; 5 —■ вапняки; 6 — фліш, 7 розривні порушення; 8 — виливи і пластові інтрузії основних порід, 9 — граніти і плапогра ніти; 10 - вулканічні утворення (стрілками вказано напрям і відносну інтенсивність винесення матеріалу)

Розколина, що виникає внаслідок розривних деформацій, глибоке проникає у земну кору і досягає мантії Землі (рис. 6). Така розряд ка напруження (будь-який розрив або розлом є наслідком розрядки поступового тектонічного напруження) зумовлює значне зменшення тиску у мантії, що стримував перетворення її склоподібної речовини на розплав. На глибинному кінці рифту приблизно на межі мантії і земної кори утворюється потужний осередок магми, з якого вона по­чинає рухатися вгору, тобто у бік найменшого опору.

Поступова поява магми на поверхні земної кори (на суходолі чи під водою) зумовлює її охолодження, внаслідок чого створюються

Грубоуламкові осадки і вулкани

Ш?'-

-\V.-r А. ч V \ \ ■ ^ х

/- /х

Активні дайки

Континентальна кора\(

[Лохо

пітгтіТіТТП

Мантія

І І 11 11 І І І М І •

Океанічна

Рис. 6. Послідовні стадії розколювання континенту (а-г), розширення рифту та утворення океану (за Дж. Дьюї та Дж. Бердом, 1974)

сприятливі умови для її кристалізації. Якщо висока температура магми перешкоджала утворенню сполук з окремих хімічних елементів, то иі і, час охолодження формуються мінерали, що у сукупності утворю­ють певні, переважно ультраосновні, магматичні гірські породи. Вна- , іідок ц_Ього процесу розколина заповнюється твердою речовиною Гірських порід.

Однак процес розширення рифтової тріщини триває й водночас відбувається її «заліковування» гірськими породами. Так, у процесі розширення (спредингу), що триває десятки й сотні мільйонів років, формується виразна знижена поверхня (майбутня океанічна запади­на), в осьовій частині якої височить серединно-океанічний хребет — результат постійного виливання на підводну поверхню магматичних мас та їх подальшої кристалізації.

Завдяки внутрішнім напруженням різної сили, зумовленим спіль­ним впливом конвекційних течій і сил ротації планети, розсування земної кори у процесі рифтогенезу відбувається нерівномірно на різних широтах. Унаслідок цього виникають розломні порушення компен­саційного характеру, перпендикулярні до рифтових тріщин. Такі ком­пенсуючі розломи називають трансформними. Уздовж трансформ- них розломів горизонтальні переміщення земної кори сягають знач­них розмірів, що ускладнює спрединг.

Материкові ділянки земної кори, що зазнали розсування і пере­творилися на материкові виступи, складені з кристалічних (переваж­но граніту) та осадових гірських порід. У процесі розсування мантійна речовина, що перетворилися на магму і вийшла на земну поверхню, має переважно ультраосновний склад (базальти) і згодом вкриваєть­ся осадовим чохлом. Тому внаслідок процесу рифтогенезу виника­ють двочленна структура земної кори (осадовий і базальтовий шари) У межах океанів та тричленна (осадовий, гранітний і базальтовий ша­ри) — у межах материків.

Ложе океанів, що залягає зазвичай на глибинах 2,5 — 6 км, усклад­нене в осьових частинах океанів серединно-океанічними хребтами, їх висота сягає майже 6 км, довжина — десятки тисяч кілометрів, а ^щирина біля підніжжя —1—2 тис. км. Такі вражаючі морфологічні ознаки та глобальний характер тектонічно-магматичних процесів, що ^ГУ^Т відбуваються, дають змогу стверджувати, що серединно-океанічні ^хребти належать до категорії планетарних форм рельєфу Землі по­ряд із, власне, океанічними западинами, материковими виступами та геосинклінальними поясами.