3. Картографування

Геоморфологічні карти великого масштабу (1 : 100 000, 1 : 50 000, 1 : 25 000, 1:10 000) — це важливі документи, що містять інформа­цію, яку використовують у різних видах господарської діяльності в інтенсивно освоєних регіонах. Рівнинна частина України так густо забудована міськими та сільськими поселеннями, промисловими об’єк­тами, різними комунікаціями (авто- і залізничними шляхами, лініями зв’язку та електропередач), об’єктами водного господарства, гідро­енергетики, сільськогосподарськими угіддями тощо, що відстані між ними у середньому становлять кілька кілометрів. За таких умов для прийняття обґрунтованих проектних рішень різних видів господар­ської діяльності карта великого масштабу вкрай необхідна.

Для гірської частини України, на яку припадає лише 5 % загаль­ної площі, також використовують карти великого масштабу, оскільки, незважаючи на невелику заселеність гірських регіонів Криму і Кар­пат, складність будови їх земної поверхні та поширення несприятли­вих геоморфологічних процесів потребують детальної оцінки будови і стану земної поверхні.

Потреба створення геоморфологічних карт великого масштабу зу­мовлюється такими положеннями.

1. Карти відображають поширення на певній ділянці земної поверхні сукупності форм рельєфу, що перебувають у різному стані відносно своєї природної рівноваги і впливу інтенсивної господарської діяльності.

2. Карти відображають міграцію речовин та енергії по земній по­верхні, спричинену природним, природно-антропогенним та антропо­генним впливом, настільки детально, що урахування цих даних дає змогу уникати геодинамічних процесів, несприятливих для господар­ської діяльності.

3. Процеси міграції речовин та енергії на картах великого мас­штабу відображені сукупністю різних генетичних типів і генетичних комплексів форм рельєфу та іншими категоріями геоморфологічного картографування.

4. Карти великого масштабу завдяки своїй детальності найповні­ше відображають сукупність антропогенних форм рельєфу і геоморфо­логічних процесів, зумовлених господарською діяльністю, і тому дають змогу кількісно оцінити розміри антропогенно утвореного рельєфу.

Техніка складання навчальних геоморфологічних карт велико­го масштабу. Геоморфологічні карти масштабу 1 : 100 000, 1 : 50 000,

1 : 25 000, 1:10 000 детально відображають поширення на земній по­верхні основних категорій рельєфу, що зумовлюють міграцію різних мас, які утворюються під час його формування та енергії: поверхонь межиріч, найвищих ділянок інших форм рельєфу земної поверх­ні, схилів різних форм рельєфу та днищ річкових долин, ярів, балок, озерних і морських узбереж. Саме з верхніх ділянок нерівностей земної поверхні зруйновані мінеральні маси мігрують за допомогою різних агентів (визначальною умовою майже всіх екзогенних про­цесів є гравітація) до найнижчих для певної території рівнів земної поверхні (місцевих базисів денудації). Геоморфологічними наслідками міграції речовини та енергії по земній поверхні є існування різних нерівностей земної поверхні. Тому для складання геоморфологічної карти великого масштабу першочергове завдання — розрізнення по­верхонь межиріч, схилів і днищ різного походження (рис. 136).

І етап. Проведення простих морфометричних вимірю­вань. Для розрізнення зазначених морфологічних поверхонь доцільно використовувати певні градації ухилів земної поверхні, що добре за­рекомендували себе в практиці геоморфологічного картографування:

1. 0 — 2° — горизонтальні та субгоризонтальні поверхні межиріч та днищ, яким властиві переважно процеси ґрунто- та елювіоутворення;

2. спадисті схили з ухилами 2 — 5°, де зі значною мірою достовірності переважають процеси площинного змивання; 3) спадисті схили ухилом 5 — 15°, де переважно поширені процеси лінійної ерозії; 4) схили серед­нього ухилу (15 — 35°), де домінують процеси зсування; 5) дуже круті схили (ухили > 35°), де переважають процеси обвалення й обсипання.

Спочатку слід обмежити контурами ділянки поширення повер­хонь з ухилами 0 — 2°, позначити умовними позначками, з одного боку,

16 Основи геоморфології.

межиріччя та верхні частини інших позитивних форм рельєфу, з дру­гого — ділянки днищ річкових долин, ярів, балок, озерних і морських узбереж. Виокремлюють також акваторії морів, озер, ставків, заболо­чених знижень, що характеризуються найнижчими гіпсометричними позначками. Вся площа, яка не ввійшла до обмежених контурами ділянок, є сукупністю схилових поверхонь різного ухилу. За допомо­гою шкали горизонтальних закладень, що існує на будь-якій навчальній карті, схили розподіляють за градаціями 2—5°, 5—15°, 15 — 35° та понад 35° і обмежують контурами, застосовуючи умовні позначення.

Отже, на першому етапі картографування створюють спеціальні морфометричні карти (карти ухилів земної поверхні).

2. етап. Розрізнення певних генетичних типів і форм рельєфу. Це значно складніший процес, що потребує знань із за­гальної геоморфології для того, щоб інтерпретувати нерівності земної поверхні. Так, рельєфу поширення давнього зледеніння на топогра­фічній карті великого масштабу відповідає складний, часто хаотичний характер горизонталей, численні замкнені виступи та зниження круглої, овальної, лінійної і звивистої форми, що може означати поширення камів, озів, друмлінів, баранячих лобів, ванн виорювання, моренних гряд і валів, маргінальних каналів. Такий рельєф характерний для північних районів правобережної частини України (Волинська, Рів­ненська, Житомирська, Київська і Чернігівська області).

Тому, використовуючи знання з курсу загальної геоморфології з практичною навчальною метою, потрібно за керівництвом викла­дачів пояснити такі фізіономічні ознаки земної поверхні на карті великого масштабу щодо їх можливого походження. Викладачі зна­йомлять студентів із закономірностями зовнішнього вигляду рельєфу різного походження: льодовикового, флювіального, карстового, ерозій­ного, еолового тощо, на підставі чого з певною мірою умовності на карті розрізняють морфогенетичні комплекси типів рельєфу.

2. етап. Індикація за топографічною картою великого масштабу певних форм рельєфу та можливе пояснення їх ге­незису. Для цього використовують різні непрямі ознаки: а) чітко видимі на карті окремі нерівності (яри, балки, зсувні тіла, конуси виносу, ерозійні чи обвальні уступи, кургани, виїмки, кар’єри, насипи, поверхні надзаплавних терас, обмежені тиловими швами і брівками, піщані річкові пляжі, коси, осередки тощо); б) ландшафтні ознаки, що можуть свідчити про наявність певних форм рельєфу або про деякі особливості геологічної будови: позначки заболочування зни­жень на заплавах, позначки груп каміння, що можуть бути денудацій­ними останцями, позначки природних джерел, що є ознаками початку ерозійних форм, не відображеними в масштабі карти, тощо; в) прямі ознаки значного перетворення рельєфу, ділянки урбанізованих те­риторій, меліоративних заходів тощо.

Усі форми рельєфу, які з певного мірою умовності дешифровані за топографічною картою великого масштабу, заносять до окремого списку, аналізують і поділяють на групи за їх походженням.

2. етап. Розроблення легенди геоморфологічної карти великого масштабу. Розділи легенди формулюють у тому поряд­ку, в якому вивчають основні властивості рельєфу — морфологія, генезис, вік, динаміка.

На підставі отриманих відомостей про зовнішній вигляд земної поверхні та фактів відносно можливого походження певних її діля­нок розробляють розділ «Морфолого-генетичні комплекси типів ре­льєфу*, складовими якого є: а) денудаційно-акумулятивний рельєф межиріч; б) денудаційний рельєф схилів; в) акумулятивний рельєф днищ річкових долин, ярів і балок, озерних і морських узбережжів. Оскільки під час геоморфологічного картографування у камераль­них умовах без опрацювання геологічних даних про вік форм рельє­фу свідчать тільки поодинокі ознаки, то обмежуються загальним ви­сновком про давність рельєфу.

Наступний розділ легенди детально відображує уявлення авторів про морфологію і генезис рельєфу, що вивчають за каргою на рівні генетичних типів окремих форм рельєфу. На цьому етапі складання легенди до неї вводять морфометричні показники, обчислені раніше (наприклад, схили крутістю 2 — 5 з переважанням процесів площин­ного змивання тощо), морфологічну характеристику окремих форм (урвиста бровка тераси, нерівний схил, плоске межиріччя або днище та ін.), зазначають імовірний вік певних форм рельєфу (сучасний осипний схил, великий давній зсув).

2. заключному розділі легенди містяться ВИСНОВКИ 1[ро ймовірне походження та окремі форми рельєфу, де зазначено (за можливості) їх відносну динаміку за зовнішніми (індикаційними) ознаками, на­приклад, активні яри, стабілізовані конуси виносу чи зсуви тощо.

Наведемо приклад легенди геоморфологічної карти великого мас­штабу ключової ділянки центральної частини Придніпровської висо­чини (за Т. Ткаченко, 2004).

Морфогенетичні комплекси типів рельєфу (з індикаційними ознаками екзогенних процесів). Денудаційно акумулятивні межи­річчя: субгоризонтальні денудаційно-акумулятивні поверхні межи­

річ; виразно ізольовані центральні підвищені ділянки межиріч; структурні тераси на поверхні кристалічного фундаменту. Денуда­ційно-акумулятивні схили річкових долин і балок: ухили 2 —5° з переважанням процесів площинного змивання; ухили 5 —15° з пере­важанням процесів лінійної ерозії; урвисті схили з розвитком про­цесів обвалювання й обсипання. Акумулятивний рельєф днищ: річко­вих долин, великих ярів і балок, озерних і ставкових узбереж.

Форми рельєфу та деякі ознаки їх динаміки. Флювіальні: по­верхні й тилові шви І та II надзаплавних терас; заплави високого рівня: а) підтоплені; б) стійкі: русла річкових долин і струмків; ак­тивні конуси виносу; ерозійні останці у водно-льодовикових доли­нах; піщані прибережні пляжі, коси, осередки; уступи бокової ерозії; активні яри (донні й схилові). Водно-льодовикові: фрагменти про­хідних долин часу дніпровського зледеніння. Схилові: акумулятивні нагромадження підніж уступів кристалічних порід; карнизи обвалю­вання; активні зсувні та обвальні тіла; зсувні тіла, що стабілізували­ся; делювіальні шлейфи підніж; акумулятивні нагромадження біля підніжжя схилів. Суфозійні: окремі лійки просідання; амфітеатри просідання верхів’їв балок. Тектонічно зумовлені: зони регіональ­них розломів; достовірно встановлені розломи; ділянки гідрографіч­ної мережі, які фіксують розломи, тріщинуватість.

Індикаційні ознаки антропогенної трансформації рельєфу — ділянки підтоплених днищ річкових долин і балок; греблі й ставки; кар’єри; окремі кургани і комплекси давніх могильників; рельєф, змінений процесами давньої урбанізації (доісторична доба); перетво­рений рельєф сучасних поселень; меліоративні канали; насипи авто­шляхів та залізниць (на прикладі головних магістралей); виїмки ав­тошляхів і залізниць; смуга магістрального газопроводу Оренбург— Західна Європа.

Інші позначення: межі генетично однорідних поверхонь рельєфу та лінії геоморфологічних профілів.

Запитання для контролю