Типи флювіального рельєфу

Найпоширенішим типом флювіального рельєфу є долинний, сфор­мований сукупністю річок та їхніх приток різних порядків. Найвираз­нішим і типовим є рельєф у районах поширення гумідного типу клімату з ділянками рівнинного рельєфу (зазвичай на платформах), гори­зонтальним або близьким до нього заляганням поверхневих гірських порід та їхньою відносною однорідністю. Тут спостерігається чітке чергування річкових долин різних розмірів і межиріч, які мають плавні обриси у плані й профілі, що зумовлюється пластичністю самої теку­чої води, її плавною і поступовою рельєфоутворювальною дією.

дружно-балковий тип рельєфу переважно поширений у сухих сте­пах, де верхня частина геологічного розрізу представлена породами тесової формації, що легко руйнуються глибинною ерозією. Крім того, іля цих районів характерні опади у вигляді злив, іцо є причиною інтенсивного площинного і лінійного стоку. Тому у межах Азово- Причорноморської низовини на ерозійні ландшафти Припадає майже половина всієї території. У сухих степах пониззя Волги поширений сиртповий тип флювіального рельєфу, що найхарактерніший для ви­сочини Загальний Сирт. Тут рельєф складається з густої мережі тим­часових водних потоків, які повільно руйнують щільні глини, причо­му він виглядає як чергування спадистих пасом і широких знижень між ними.

У передгірних областях з аридним кліматом поширений флюві- альний тип рельєфу, який називають бедленд (від амср. «зіпсовані», або «погані», землі). Тимчасові водні потоки за відсутності значного ґрунтово-рослинного покриву створюють хаотичне поєднання чис­ленних ерозійних схилів, що робить неможливим будь-яке господарське використання території.

Поєднання широких зрілих річкових долин, що простягаються па­ралельно одна одній, з невисокими плоскими межиріччями створює так званий гривастий тип флювіального рельєфу, що значно пошире­ний на півдні Західного Сибіру в межиріччі Обі та Іртиша. Подеку­ди внаслідок сухого клімату на місці річок у плоских долинах сфор­мувалися ланцюжки солоних озер.

У передгірних областях часто спостерігається куестповий рельєф — поєднання паралельних хребтів або гряд з асиметричними схилами, які складені породами моноклінального залягання. Утворення куест відбувається завдяки прояву глибинної ерозії субсеквентних приток у річок, що протікають уздовж простягання хребтів або гряд. Пара­лельна система приток у моноклінальних структурах формує гли­бокі асиметричні долини, межиріччя між якими набувають вигляду високих гряд і гірських хребтів з асиметричним профілем.

Будова річкових долин у гирлах

У місцях, де великі ріки впадають у морський або озерний басейн, тобто у гирлах, створюються особливі умови для розвитку гирлових частин річкових долин. Тут трапляються текучі води суходолу і мор-

с ьких або озерних басейнів, що певним чином позначається на мор­фології гирлових ділянок річкових долин.

Алювій, який переноситься водними потоками, майже повністю осі­дає у гирлових частинах долин, де течія значно слабшає або зовсім припиняється, тому положення річкового ложа поступово підвищується і відбувається його висування у бік моря. Утворюється річкова дель­та, яка є конусом виносу великої ріки, відкладеним у її гирловій частині. Форма багатьох дельт річок нагадує контури грецької літе­ри «дельта», звідки й походить назва цього географічного явища.

Зазвичай дельта характеризується розгалуженням річкового річи­ща на окремі рукави, оскільки водний потік, відкладаючи алювій, по­ступово і неодноразово змінює с?ій напрям у різні боки, прокладає

собі новий шлях, утворюючи численні міжострівні (міжрукавні) про­стори-острови.

Виникнення дельт у гирлах річок зумовлюється різними причи­нами, зокрема переміщенням берегової лінії (внаслідок тектонічних або гідрократичних причин), наявністю або відсутністю берегових течій, кількістю алювію, який переноситься водним потоком, тощо. Залежно від переважання певних чинників ріки, розміщені поруч, мають у гир­лах або виразні дельти (в одних випадках вони висунуті далеко в акваторію морського басейну, в інших - заховані у виробленому ши­рокому днищі гирлової частини річкової долини), або значні розши­рення гирлової частини долини (губи, лимани або естуарії). Найти- повіші форми річкових дельт зображено на рис. 59.