стани пересувалися повільніше за центральну частину дюни. Під впливом постійних західних вітрів або денних бризів у прибережній зоні поліських озер, розміщених уздовж краю льодовика, влітку мож­ливе було пересування сухого піску на опуклих елементах піщаної поверхні. У такий спосіб виникала дуга зі спадистим внутрішнім і крутим зовнішнім схилами. Довжина параболічних дюн чи їхніх лан­цюжків сягає кількох кілометрів, а висота перевищує 10 — 15 м. У за­болочених районах Українського і Білоруського Полісся параболіч­ні дюни являли підвищення, що були придатними для будівництва і заселення. Нині внаслідок освоєння та вирубування лісів пара­болічні дюни руйнуються і зазнають вторинного вітрового перевію­вання.

Крім параболічних дюн досить поширені також поперечні вало­подібні дюни. Це відносно прямолінійні гряди, що простягаються перпендикулярно до напряму вітру, під дією якого вони утворилися: у Західній Європі вони орієнтовані з півночі на південь (відповідно напрям вітру — із заходу на схід); західний схил у цих дюн є спа­дистим, а східний — крутим. Іноді валоподібні дюни виявляють незнач­ну опуклість на східному схилі та утворюють форми, які розглядають як перехідні до параболічних.

Трапляються і поздовжні прямолінійні дюни — прямолінійні гря­ди, що простягаються у напрямі панівних вітрів (у Західній Європі відповідно — із заходу на схід). Дюни цього типу розвиваються з параболічних. Якщо заростання дюни відбувається повільно, а рух середньої частини параболічної дюни — швидко, то бічні гілки пара­боли витягуються у вигляді особливо довгих паралельних гряд, з’єдна­них вузькою перемичкою біля вершини параболи. Остання іноді може розірватися і тоді виникають дві паралельні одна одній та напряму вітру дюнні гряди — валоподібні поздовжні дюни.

Отже, для сучасних перигляціальних областей еолові відклади є досить типовими. Цьому сприяють кілька чинників, що зумовлюють здатність вітру перерозподіляти алевритові та піщані часточки. Пер­ший, надзвичайно поширений у полярних районах, — переважання вітрів з високими швидкостями. Впливаючи на поверхню з розрідже­ним рослинним покривом, вітер здатний до особливо інтенсивної де­фляції (видування). Другий чинник — наявність великої кількості уламкового матеріалу належного (тонкого) розміру. Джерелом тако­го матеріалу зазвичай є велетенські алювіальні та водно-льодовикові рівнини, які у деякі сезони ставали сухими, подібно до аридних обла­стей. Додаткове висушування поверхневого шару кори вивітрюван­ня, яке спостерігалося у перигляціальних областях, відбувалося під час утворення підземного льоду, тому в холодні пори року в поляр­них зонах сухі пилові поверхні зазнавали впливу дефляційних про­цесів. Щоправда, певну захисну роль міг відігравати сніговий покрив, однак і сам сніг завдяки хуртовинам захоплював і переносив значні маси пухких відкладів.

Перигляціальні еолові відклади досить сильно варіюють за скла­дом уламкових фракцій, проте для зручності Р. Дж. Райс (1980) розрізняє два великих класи — леси та еолові піски. Звичайний лес — це осад, позбавлений шаруватості, який переважно складається з квар­цових зерен алевритової розмірності від 0,015 до 0,05 мм.

Товщина плейстоценових лесів у деяких районах перевищує 50 м (зокрема на півдні України), хоча зазвичай вона становить не більше ніж 5 м. Розподіл лесів, на думку Р. Дж. Райса, дає дійти висновку, що основним джерелом їхнього матеріалу були водно-льодовикові відклади (цей висновок не стосується лесових відкладів аридних райо­нів). Максимальна товщина покриву лесів спостерігається на схід від плейстоценових річок, по яких скидалися особливо значні маси води, що утворилися після танення льоду або великих долинних льо­довиків (льодовикових язиків). Прикладом можуть бути долини та­ких річок, як Рейн, Дунай, Буг, Дніпро, Дон та Волга — у Європі та Міссісіпі — у Північній Америці.

Проте не всі леси світу утворилися таким чином. Ця проблема й досі повністю не розв’язана, потрібні нові детальні дані щодо різних аспектів характеристики лесових порід.

Наявні дані дають змогу констатувати, що нагромадження лесів відбувалося повільними темпами (1 м за багато століть). Потужні лесові товщі часто містять багато горизонтів похованих ґрунтів, які свідчать, що умови, сприятливі для нагромадження еолового пилу, складалися лише час від часу. Самі ґрунтові горизонти зазвичай по­в’язують з міжльодовиковими або міжстадійними періодами, під час яких акумуляція лесів практично припинялася. На основі цих даних побудовано хронологію плейстоцену таких областей, як Центральна Європа, південь Східноєвропейської рівнини та Середній Захід США. Розроблення теоретичних основ гіалеопедології — науки про давні ґрунтові комплекси, які надають інформацію щодо багатьох подій минулого, належить видатному українському вченому М. Векличу. Він реконструював пліоценові та плейстоценові ґрунтові покриви на теренах України та сусідніх держав і розробив новітню стратигра­фічну схему пліоцену та антропогену, яка стала основою для геоло­гічного картографування відкладів тих часів, розуміння головних подій, що відбувалися у навколишньому середовищі в антропогені та пліо­цені.

4.4.4. Значення вивчення

льодовикових процесів і форм рельєфу

Наукове значення. Як частина сучасного морфогенезу (сукуп­ності процесів, які змінюють земну поверхню) льодовикові процеси відіграють важливу роль у перетворенні земних ландшафтів. Нині вони поширені на великих площах земної поверхні, завдяки їхній діяльності постійно змінюється рельєф полярних і високогірних об­ластей. Отримані в результаті сучасних досліджень нові дані щодо діяльності льодовиків дають змогу глибше вивчити наслідки льодо­викових процесів у минулому, відтворити палеогеографічні умови тих часів, зрозуміти роль покривних зледенінь у змінах природи та ево­люції людини, реконструювати важливі космічні та астрономічні події, що зумовлювали ритмічність періодів похолодання і потепління на Землі в минулому.

Проте виникнення, функціонування і наслідки льодовикових про­цесів тісно пов’язані з іншими компонентами навколишнього середо­вища — атмосферою і гідросферою. За умов інтенсивної господар­ської діяльності стан різних складових довкілля зазнав істотних змін, що може значно вплинути на перебіг льодовикових процесів у сучас­ну епоху та в майбутньому. Тому науково обґрунтовані знання при­чин та механізмів сучасного і давніх зледенінь сприятимуть запобі­ганню розвитку небажаних подій. Прикладом можуть бути прогнози щодо танення льодовикових покривів Гренландії та Антарктиди, що призведе до істотного підвищення рівня океану й створення катастро­фічних ситуацій. Тому не випадково вже кілька десятків років учені багатьох країн світу на стаціонарних і пересувних арктичних та ан­тарктичних станціях проводять ґрунтовні дослідження всіх аспектів функціонування полярних регіонів.

Практичне значення. Льодовикові процеси і рельєф, утворений ними, відіграють важливу роль, здійснюючи значні перетворення зем­ної поверхні та впливаючи на функціонування інших складових на­вколишнього середовища.

По-перше, знання щодо льодовикових процесів і відповідної морфо- скульптури є підставою для пошуку деяких корисних копалин. І хоча

сама діяльність покривних льодовиків не створює розсипищ корис­них копалин промислового значення, а лише сприяє їхньому похо­ванню, проте руйнування або перевідкладання порід, які містять ко­рисні компоненти, можуть сформувати льодовикові чи водно-льодо- викові розсипища.

По-друге, геоморфологічні знання про гляціальний морфогенез і морфоскульптуру сприяють вирішенню низки завдань з інженерно­го використання рельєфу та відкладів льодовикового походження, зокрема щодо розміщення певних інженерних споруд (поселень, промислових об’єктів, комунікацій, гідроенергетики тощо), вивчення і прогнозування сучасних льодовикових процесів для запобігання їхньому несприятливому розвитку, а також щодо розроблення спе­ціальних захисних споруд для забезпечення нормальної роботи гірських автошляхів, рекреаційних зон (високогірних курортів, гірсько­лижних баз) тощо.

По-третє, льодовикові процеси та утворений ними рельєф земної поверхні є потужним екологічним чинником, і на це потрібно завжди зважати. Зростаючий вплив господарської діяльності людини із ча­сом призведе до зміни глобальних показників атмосфери, гідросфери, літосфери та біосфери, що неминуче вплине на перебіг льодовикових процесів. Тому розв’язувати актуальні екологічні проблеми, не воло­діючи знаннями про ці важливі геоморфологічні процеси і льодови­ковий рельєф, буде важко.

К

4.5