3. Роль вулканічних процесів у формуванні рельєфу

Роль вулканічних процесів у формуванні рельєфу полягає у без­посередньому утворенні вулканічними процесами певних форм зем­ної поверхні та у їх опосередкованому впливі внаслідок взаємодії з різними складовими навколишнього середовища.

1. Відбуваються зміни берегової лінії морів і великих озер, оформ­лення вулканічних бухт, мисів і гряд, які виступають у море.

2. Руйнуються вулканічні конуси й утворюється своєрідний дену­даційний рельєф.

3. формуються просторі лавові плато, трапові покриви, які захи­щають давній рельєф.

4. Утворюються озера кальдерного типу, відбуваються зміни ре­жиму й морфології річкових долин після перегороджування їх лаво- ііііми потоками, зокрема формуються водоспади, наприклад водоспад Вікторія на р. Замбезі.

5. У місцях виходу газів і термальних джерел виникають скуп­чення особливих осадових порід — травертинів, гейзеритів різного хімічного складу, які утворюють своєрідні натічні форми, тераси, не­високі склепіння тощо.

Темпи і масштаби формування рельєфу внаслідок вулканічних процесів досить різні. В деяких випадках нові форми рельєфу земної поверхні вулканічного походження утворюються дуже швидко.

Прикладом може бути виникнення вулкана Парикутін у Мексиці, коли*на місці невеликої тріщини, з якої викидалися каміння і попіл, за одну ніч утворився конус твердих вулканічних продуктів заввиш­ки до 10 м. Виверження молодого вулкана тривало з перервами з 1943 по 1952 рр., висота конуса досягла 457 м від первісного рівня, а лава вкрила територію площею 24,8 км².

У разі площинних виливів лав і виливів із тріщин великі просто­ри заповнюються лавою. Такі виверження типові для Ісландії, де пе­реважна частина вулканів і лавових потоків знаходиться у місцях депресії, яка розтинає острів з південного заходу на північний схід (так званий Великий грабен Ісландії). Лавові покриви простягають­ся вздовж розломів. Трапляються зяючі тріщини, не заповнені лавою. Подібні прояви вулканізму характерні для Вірменського нагір’я. Порівняно недавно такі виверження відбувалися на Північному острові Нової Зеландії.

Об’єм лавових потоків, що вилилися з тріщин у Великому грабені Ісландії, становить 10—12 км³. Величезні площинні виверження відбу­валися у недавньому минулому у Британській Колумбії, на плато Декан, у Південній Патагонії, на Становому нагір’ї. Вилиті різнові­кові лавові потоки утворюють суцільні плато площею кілька десятків і сотень тисяч квадратних кілометрів. Лави заповнили всі нерівності земної поверхні, утворені до початку вивержень, зумовивши майже ідеальне її вирівнювання. Нині у поверхню цих плато врізаються Долини численних рік. На наймолодших лавових покривах зберігся мікрорельєф брил, шлакові конуси, лавові печери й жолоби.

Під час підводного вулканічного виверження поверхня магматич­них потоків швидко охолоджується, а великий гідростатичний тиск перешкоджає вибуховим процесам. Тому на океанічному дні фор-і мується своєрідний мікрорельєф кулеподібних або подушкоподібних лав.

Виливання лави не тільки утворює специфічні форми рельєфу, а й може істотно впливати на вже існуючий рельєф, зокрема на річкову мережу, зумовлюючи її перебудову. Перегороджуючи річкові долини, вони спричинюють катастрофічні повені або осушують місцевість, унаслідок чого втрачається гідрографічна мережа. Досягаючи берега моря і застигаючи, лавові потоки змінюють обриси берегової лінії, формують певний морфологічний тип морських узбереж.

Крім того, виливання лави та викидання пірокластичного матеріа­лу неминуче призводять до дефіциту мас у надрах Землі, що зумов­лює досить швидкі опускання деяких ділянок земної поверхні, іноді виверженню передує помітне підняття місцевості. Так, перед вивер­женням вулкана Усу на острові Хоккайдо утворився великий розлом, уздовж якого ділянка поверхні площею близько 3 км² за три місяці піднялася на 155 м, а після виверження відбулося її опускання на 95 м.

Щодо ролі ефузивного магматизму у формуванні рельєфу, то при вулканічних виверженнях можуть відбуватися раптові й швидкі зміни рельєфу та загального стану навколишнього середовища. Особливо великі зміни спостерігаються при виверженнях експлозивного типу.

Наприклад, під час виверження вулкана Кракатау у Зондській протоці в 1883 р., що мало характер серії вибухів, було зруйновано більшу частину острова, і на цьому місці утворилися морські глибини близько 270 м. Вибух вулкана спричинив утворення гігантської хви­лі — цунамі, яка обрушилася на острови Ява та Суматра. Вона завда­ла величезної шкоди прибережним районам островів, загинули десят­ки тисяч людей. Інший приклад — виверження вулкана Катмай у 1912 р. До виверження вулкан мав вигляд правильного конуса зав­вишки 2286 м. Під час виверження вся верхня частина конуса була зруйнована вибухами й утворилася кальдера діаметром близько 4 км і завглибшки 1100 м.

Вулкани змінюють переважно поверхню суходолу, проте найбіль­ше вони впливають на поверхню морського дна. Як уже зазначалося, найпоширенішим генетичним типом рельєфу на Землі є рельєф абі­сальних пагорбів («недорозвинених вулканів»), які вкривають дно океанічних котловин площею, що становить мільйони квадратних кіло­метрів. Важливою є також роль підводних вулканів — у Світовому океані відомо понад 10 тис. підводних вулканів і вулканічних остро­вів зокрема Гавайські, Азорські, Маскаренські тощо. Крім того, із вул­канічних порід складаються найбільші за протяжністю гори на пла- _неті __ серединно-океанічні хребти та найвищі точки багатьох конти­нентальних гірських систем.