3. Генетична класифікація

Слід зазначити, що морфографічні й морфометричні класифікації, маючи важливе наукове і прикладне значення, не дають повної кар­тини причин, унаслідок яких на земній поверхні існує різноманітність форм рельєфу.

В основу генетичних класифікацій форм рельєфу покладено з’я­сування походження певних форм та їх зв’язки, що часто дає змогу встановити їх спорідненість й об’єднати у групи, тобто класифікува­ти. Значення генетичних класифікацій полягає у тому, що кожній формі рельєфу відведено певне місце у тому чи іншому генетичному ряду. Кожний із таких рядів розвивається за індивідуальними зако­нами. Таким чином, можна визначити подальший розвиток форми рельєфу, тобто з’являється можливість передбачити розвиток його у майбутньому.

Генетична різноманітність форм рельєфу під час дослідження потребує певних узагальнень. При вивченні рельєфу досліджують не кожну з його форм окремо, а певні їх типи, що розрізняють за відповід­ними ознаками. Нині у геоморфології визнаною є генетична класи­фікація рельєфу, яка оперує поняттям «генетичний тип рельєфу Це поняття означає комплекс форм рельєфу, що мають спільне похо­дження і закономірно складають поверхню певної території. Всі типи рельєфу зазвичай формуються під впливом кількох ендо- та екзогенних, а часто ще й антропогенних чинників. їх сукупний вплив

на рельєф настільки складний і неоднозначний, що розрізнення гене­тичних типів рельєфу іноді має умовний характер.

Основний постулат сучасної геоморфології про те, що рельєф — результат взаємодії ендо- та екзогенних чинників, є водночас і найза- гальнішим визначенням генезису рельєфу. У взаємодії ендо- та екзо­генних чинників зазвичай сильніше виявляється вплив одного із чин­ників формування рельєфу, тому загальний вигляд походження рельє­фу визначається термінами -«ендогенний рельєф» або «екзогенний рельєф». Упродовж останньої чверті XX ст., коли людина стала усві­домлювати наслідки своєї діяльності щодо навколишнього середови­ща загалом і рельєфу зокрема, в науці почали використовувати термін «антропогенний рельєф».

Ендогенний рельєф властивий переважно областям з інтенсивною гороутворювальною діяльністю. Процесами, які утворюють нерівності земної поверхні, є інтенсивні тектонічні рухи (тому широковжива­ною є назва тектонічний рельєф), що призводять до порушення пер­винного залягання гірських порід та утворення складок, флексур, антикліноріїв і синкліноріїв, розривних порушень і деформацій у вигляді горстів і грабенів та інших, чітко виражених, тектонічних форм рельєфу. В орогенних областях представлені майже всі види тектонічних рухів: вертикальні й горизонтальні, давні, новітні й су­часні, епейрогенічні й диференційовані локальні, поступові й катастро­фічні (останні зумовлюють землетруси). Крім того, що тектонічні рухи у рельєфі безпосередньо виявляються і формують виразні текто­нічні форми, вони спричинюють також екзогенні геоморфологічні процеси, особливо гравітаційні — обвали, обсипання, снігові лавини, зсуви, осідання схилів та їх комбінації.

До рельєфу, створеного ендогенними процесами, належить також рельєф, утворений процесами магматизму. Розрізняють інтрузивний та ефузивний магматизм. Проявом ефузивного магматизму є форми рельєфу, сформовані вулканічною діяльністю, — це центральні вул­канічні утворення. Значно поширені нерівності земної поверхні, утво­рені лінійним чи площинним магматизмом, що відбувався у давні геологічні часи. Такі, переважно значні за розмірами, форми рельєфу •збереглися у Середньому Сибіру (сибірські базальтові трапи), на пів­острові Індостан (базальтові виливи плоскогір’я Декан), Гвіанському та Бразильському нагір’ях, а також у деяких інших куточках плане-

111. Нині магматичні ефузії поширені лише у межах ложа океану, де земна кора має незначну товщу і може зазнати впливу протяжних Розломних порушень, які є причиною масових виливів магми на по-

верхню океанічного дна. Крім того, поширені форми рельєфу, зумов­лені впливом інтрузивного магматизму. Це — численні батоліти, ла­коліти, штоки, дайки та інші форми залягання інтрузивних тіл, що з’явилися на поверхні з глибини землі завдяки процесам тривалої денудації й відшаровані на поверхні та відпрепаровані (химерно об­роблені) різними сучасними екзогенними процесами — дією текучих вод, льодовиків, вивітрюванням тощо.

Рельєфом ендогенного походження також вважають рельєф, що сформувався на гірських породах, дислокованих різними способами, проте без участі тектонічних чи магматичних процесів. Його назива­ють рельєфом пасивної тектоніки. Такі породи утворені й деформо­вані у давні геологічні часи. Гірські породи, зім’яті у складки, або із горизонтальним, моноклінальним, вертикальним, периклінальним за­ляганням, або порушені диз’юнктивними дислокаціями чи деформо­вані будь-яким іншим способом за участю ендогенних чинників, у подальшому не зазнали впливу ендогенних процесів. Проте сліди впливу давніх ендогенних процесів відображені у зовнішньому виг­ляді таких форм рельєфу, як антиклінальні межиріччя, синклінальні річкові долини, столові височини, плато, куестові гряди тощо, що є наслідком тривалого екзогенного оброблення гірських порід, заля­гання яких було порушене в минулому.

Збереження форм рельєфу, створених ендогенними процесами, в первісному стані є дуже рідкісним явищем у природі. Зазвичай фор­мування ендогенного рельєфу триває довго і це зумовлює те, що екзо­генні процеси здатні істотно змінити первісний вигляд ендогенних форм. Лише «свіжі» тектонічні порушення, катастрофічні сейсмо- дислокації, виливи магми в областях вулканічної діяльності та деякі інші ендогенні форми рельєфу здатні нетривалий час зберегти свою природу й бути еталоном прояву ендогенних процесів у нерівностях земної поверхні.

Водночас форми рельєфу тектонічного походження на дні океану змінюються слабко, оскільки спектр екзогенних процесів та їх ак­тивність є дуже незначною для того, щоб у процесі взаємодії ендо- та екзогенних чинників утворився рельєф, подібний до рельєфу суходолу.

Останнім часом значну увагу приділяють так званим морфо- структурам центрального типу, специфічним результатам вияву ендогенних процесів. Це різні за розмірами форми рельєфу земної поверхні, переважно кільцевих планових обрисів, які є наслідком імпульсного впливу ендогенних процесів (тектонічних, магматичних, метаморфічних) на різні рівні літосфери. Вони зазвичай мають ви- , ія д концентричних розломів земної кори, нахилених до центра Землі, внаслідок чого утворюються структури у вигляді конуса. Вважають, що глибини закладання морфоструктур центрального типу та їх «ко­рені» належать до поверхонь геофізичних поділів. Серед цих утво­рень розрізняють два головних типи: прямий, якщо рельєф відпові­дає кільцевій структурі і є виступом земної поверхні, та обернений, якщо рельєф і кільцева структура мають зворотне співвідношення й земна поверхня має вигляд кільцевого зниження.

Зауважимо, що класифікацію ендогенного рельєфу ще не розроб­лено. Значна та неоднакова тривалість ендогенних процесів за одно­часної раптовості, відсутність виразних закономірностей їх перебігу, екстремальний характер, з одного боку, і спокійний розвиток — з другого та інші причини значно ускладнюють розроблення детальної класифікації ендогенного рельєфу. Нині розрізняють такі типи рель­єфу: тектонічний і магматичний (вулканічний), пасивної тектоніки, зумовлений складом і властивостями гірських порід (останні часто є наслідком впливу ендогенних чинників).

Екзогенний рельєф формується за переважаючого впливу екзо­генних чинників рельєфоутворення та екзогенних процесів. Його природа і форми — досить різноманітні. Це зумовлюється тим, що середовищем перебігу екзогенного рельєфоутворення є не лише по­верхнева частина земної кори та існуючий рельєф земної поверхні, а й гідросфера та атмосфера. Незважаючи на існування численних гене­тичних типів екзогенного рельєфу, його класифікацію розроблено детально.

Залежно від домінуючого чинника рельєфоутворення (про що свід­чить переважання на певній території відповідного екзогенного про­цесу або групи процесів) розрізняють такі генетичні типи екзогенного

рельєфу.

1. Елювіальний — створений дією процесів вивітрювання.

2. Флювіальний — в утворенні провідну роль відіграє дія текучої води. її ерозійно-акумулятивна діяльність різна для тимчасових і постійних потоків (річок).

3. Гляціальний — наслідок дії на земну поверхню давніх і сучас­них гірсько-долинних та покривних зледенінь.

4. Кріогенний (мерзлотний) — характерний для районів по­ширення багаторічних мерзлих порід, створених численними мерзлот­ними процесами.

5. Аридний — поширений у тропічних пустелях, де переважають процеси температурного вивітрювання та еолові процеси.

6. Рельєф схилів — у його формуванні провідну роль відіграють процеси, що відбуваються на поверхнях схилів, де домінуючим чин­ником є сила гравітації (гравітаційні, соліфлюкція, зсувні, делювіальні та ін.).

7. Карстово-суфозійний — утворений процесами хімічного вилу­говування гірських порід або процесами механічного винесення дрібно- уламкових гірських порід підземними водами.

8. Рельєф морських, озерних узбереж та шельфу — сформова­ний переважно береговими процесами.

9. Біогенний — результат переважно процесів природного заро­стання озерних водойм або формування рифових споруд на морсько­му мілководді.

10. Антропогенний — наслідок активної господарської діяльно­сті людини на земній поверхні. Іноді ототожнюється з техногенним рельєфом.

Ендо- та екзогенний рельєфи мають певні особливості перебігу на різних ділянках земної кори, що представлені двома головними різно­видами — гірськими областями й рівнинами. Тому доцільно розріз­няти рельєф гірських країн і рівнин, оскільки, по-перше, різні харак­теристики внутрішньої динаміки Землі зумовлюють відмінності пере­бігу ендогенних процесів, а по-друге, широтна зональність та висотна поясність певним чином впливають на перебіг екзогенних геоморфо­логічних процесів.

Екзогенне формування рельєфу характеризується чітко вираже­ними закономірностями перебігу. Тому класифікація рельєфу, ство­реного екзогенними чинниками, детальніша. Такими закономірностя­ми є, зокрема, залежність впливу екзогенних чинників від законів широтної зональності та висотної поясності, певних ритмів поси­лення або послаблення екзогенного формування рельєфу, чинників навколишнього середовища (вода, лід, повітря, ґрунтово-рослинний покрив, існуючий рельєф, господарська діяльність людини тощо).

Іноді можна стверджувати, що певна форма рельєфу створена і розвивається нині під дією лише одного будь-якого процесу. Тому у разі визначення генезису рельєфу потрібно насамперед з’ясувати, який геоморфологічний процес найбільшою мірою його визначає. Пробле­ми генетичного аналізу рельєфу такі.

1. Рельєф Землі потребує конкретизації в кожному окремому ви­падку. На першому етапі такої конкретизації потрібно встановити, яка з груп процесів є домінуючою. Це — складне завдання, оскільки інтенсивність тектонічних та екзогенних процесів загалом збігається.

Швидкість тектонічних рухів та інтенсивність денудації чи акуму­ляції на земній поверхні вимірюється міліметрами або десятими час­тками міліметра.

2. Іноді можна спостерігати, іцо рельєф, створений у недавньому минулому під дією одних чинників, нині змінюється під дією інших.

3. Спостерігаються випадки, коли рельєф формується внаслідок сукупного впливу кількох процесів, що взаємодіють приблизно з од­наковою інтенсивністю і дають приблизно однакові результати.

4. Під час встановлення генезису форм рельєфу різного типу части­ми є випадки, коли формування великої форми рельєфу загалом зу­мовлюється впливом ендогенних процесів, а дрібні форми на її по­верхні — результат діяльності екзогенних процесів.

Отже, порівняно детальні морфологічні й генетичні класифікації рельєфу дають змогу оцінити повноту інформації щодо досліджува­ного рельєфу. Основним способом оцінювання є геоморфологічне картографування, тобто подання у графічній формі найважливішої та найдостовірнішої інформації про певні характеристики рельєфу — його морфологію, генезис, вік та динаміку. Однак, незважаючи на три­вале дослідження рельєфу Землі, до цього часу не створено універ­сальної легенди для геоморфологічного картографування, в якій були відображені відомості щодо зазначених властивостей рельєфу. Тому нині основним принципом геоморфологічного картографування є морфолого-генетичний.

Якщо такі характеристики рельєфу, як морфологія і генезис, до­сить детально вивчені, то вік рельєфу та його динаміка ще потребу­ють нових теоретичних і прикладних досліджень. Тому нині пере­важно проводиться теорегико-методологічне обґрунтування цих ка­тегорій.