3. (На прикладі території україни)

Оцінка естетики рельєфу земної поверхні на теренах України.

Аналіз рельєфу як екологічної умови середовища життя людини не­можливий без естетичного погляду на нього, без урахування впливу рельєфу на духовні потреби, без розгляду рельєфу як природно-есте­тичного ресурсу. Тому естетична геоморфологія досліджує рельєф земної поверхні та визначає, класифікує й оцінює естетичні його вла­стивості, встановлює вплив морфологічних властивостей ландшафтів на культуру й здоров’я людини через її емоційний дух і творчість.

Перебуваючи у реальному довкіллі, свідомо чи підсвідомо людина насолоджується спогляданням навколишніх ландшафтно-пейзажних картин, оцінює привабливість ландшафту, в якому перебуває, виріз­няючи із нього певні особливості, зокрема геоморфологічні.

Вплив естетичних властивостей рельєфу земної поверхні є на­стільки сильним, що знаходить відображення в художній літературі, у розміщенні культових споруд і садиб, чимало геоморфологічних феноменів є об’єктами поклоніння, глибокої пошани паломників та пілігримів, наприклад Гімалайські вершини.

Динаміка та естетика рельєфу значною мірою пов’язані між со­бою. Так, символом руйнівних геоморфологічних процесів для етніч­ного українця стала боротьба текучої води і каменю — Дніпровські пороги — природне явище, унікальне для рівнини, яке може ідентифі­куватися як боротьба вогню і води. У трактуванні прихильників індо- арійських джерел ця боротьба, зокрема, відображена поєднанням си­нього і жовтого кольорів.

Загальний перелік критеріїв оцінки естетики рельєфу земної по­верхні сформулювали Е. Лихачова та Д. Тимофєєв (2002). Щодо те­ренів України критеріями оцінки можна вважати такі.

Унікальність форм рельєфу (за генезисом). В Україні це Канів­ські гори — наслідок сукупного впливу тектонічних, олістостромо- вих, гляціальних, зсувних, ерозійних та інших геоморфологічних про­цесів, Словечансько-Овруцький кряж — результат унікальної як для платформних областей геологічної будови, незавершеного формуван­ня рифтової тектонічної западини і неотектонічної інверсії розвитку геологічної структури, Подільські Товтри — відпрепаровані та виве­дені на денну поверхню, поховані у геологічному минулому рифові споруди епіконтииентальних сарматських морів, Карадаг — розріза­на навпіл і частково схована у чорноморських глибинах вулканічна споруда, перекинута набік горотворчими геосинклінальними проце­сами і відпрепарована екзогенними геоморфологічними процесами. Унікальними є відшарування стовпчастої окремості та вигляд базальтів на північно-західній частині Українського щита (Янова долина), гранітні каньйони Південного Бугу, утворені дією текучої води.

Унікальність зовнішнього вигляду форми. В Україні це фанта­стичні сюжети застиглої лави Карадагу, відпрепаровані селективною денудацією, неземний вигляд вапнякових останців гори Демерджі у Долині Привидів, де в процесі вивітрювання юрські конгломерати набули вигляду рельєфних колон, башт, камінних грибів та нагадують фігури людей і тварин, скелі Сфінкса в долині р. Чуруксу, скелі Ко­раблі, розміщені південніше від гори Опук, урочище Шпиці та подіб­них до біологічних і архітектурних об’єктів — Ведмідь-гора (Аюдаг — майже ідеальний лаколіт, гармонійно відпрепарований денудаційни­ми процесами).

Архітектоніка — композиція — поєднання частин в одному струн­кому цілому, різноманітність форм та пропорційність їхніх розмірів. Такою є Карпатська гірська країна з гармонійними плавними обри­сами полонин і вершин хребтів, які змінюють один одного в перспективі спостереження. Таким є гармонійне поєднання мисів і бухт морського узбережжя на фоні різкої межі суходолу та акваторії, струнка низка рифових споруд Подільських Товтрів, оконтуреиих пагорбами товтр, чергування округлих пагорбів і знижень правого берега канівського Придніпров’я, сформоване ритмічними складками і насувами осадових товщ у виді риб’ячої луски. Врізані меандри Дністра, які вражають стрункою послідовністю майже ідеально круглих звивин на фоні ве­летенської долини завдяки підпорядкованості форм і розмірів.

Оглядовість — здатність спостерігати лише здалеку або із певної точки. Наприклад, із автошляху Коростень — Овруч ніби грозовий фронт на горизонті видніється далека смуга Словечансько-Овруць- кого кряжа. Досить ефектно виглядає хвилясте пасмо Канівських гір із правого корінного схилу р. Рось, коли прямуєш автошляхом від Миронівки у бік Канева. Здалеку гордо і неприступно височать численні галицькі та закарпатські замки на денудаційних урвищах- останцях або на верхівках давніх вулканічних споруд. Привабливи­ми видаються гірські вершини та екзотичні скелі Кримських гір із боку моря, але невиразними вони є з боку Степового Криму. Вража­ючий вигляд Великого каньйону Криму можна оцінити лише перебу­ваючи на його дні, коли над головою нависає химера урвистих схилів із численними карнизами, де прозора вода нуртує в котлах і великих ваннах, утворених унаслідок ерозії та вилуговування.

Ефекти супроводження — звуки — тиша (шум водоспаду, при­бою, луна; тепло — прохолода; яскравість, колір, освітленість за пев­них умов (вранішня зоря, захід Сонця, місячне сяйво). Так, сприйнят­тя мальовничого краєвиду Синевірського озера змінюється, коли влітку сонячним світлом вихоплюються найменші деталі рельєфу його схилів і густо-синя поверхня акваторії. І невиразно виглядає цей краєвид похмурої або зимової днини.

Глибокі тіні падають на землю від урвистих скель за місячного світла, а місячна стежина на поверхні моря, яка починається майже від самого піщаного пляжу, стає улюбленим об’єктом живопису.

Значно посилюється враження від феномену різкого перепаду по­здовжнього профілю гірського потоку (водоспаду), коли не лише ба­чиш, а й чуєш його могутню силу.

Поєднання з іншими елементами ландшафту — з рослинністю, водними й біологічними та архітектурними феноменами.

Хто вперше пропливає Дніпром повз Канівські гори, той ніколи не здогадається, що їхні зарослі схили ховають могутні та глибокі ерозійні урвища, відшарування значного діапазону гірських порід, зім’ятих у складки і розірваних розломами. Натомість піщані дюни між Прохо- рівкою і Келебердою мають певну привабливість завдяки урвистому положенню над водною поверхнею дніпровської протоки. При цьому гармонійно із навколишніми геоморфологічними ландшафтами на схилі видно монумент на могилі Кобзаря і його музей.

Однак «місто на семи пагорбах» (будь то Київ, Москва, Бухарест, Рим, Белград, Кишинів або Львів) потребують надто обережного пово­дження із перетворенням рельєфу і формуванням свого архітектур­ного силуету, оскільки, наприклад, вишукані у своїй пейзажній мальовничості схили Дніпра й Либіді, численні київські яри та балки все більше забудовуються урбаністичними витворами ізольованого житла, вертикальні контури і масивна основа якого аж ніяк не пасу­ють історичним обрисам київських храмів і неповторного природного силуету міста.

Стабільність або рухомість (динаміка геоморфологічного ланд­шафту). Так, рельєф правого корінного схилу столиці України, нави­саючи над днищем долини Дніпра, різко змінився за останні два-три століття. Голі, часто урвисті схили, всіяні зсувними тілами з різко окресленими стінками зриву, порізані ярами й узвозами, змальовані Тарасом Шевченком та іншими художниками, мають нині у сучасному

краєвиді лагідні округлі форми, вкриті могутньою деревною рослин­ністю київських парків. На фоні рельєфу, який став значно естетич- нішим у своїх морфологічних ознаках, височать бані київських храмів, які перебувають в ідеальній гармонії з обрисами рельєфу.

Образність — фотогенічність. Який пейзаж може обійтися без гармонійного розміщення рельєфу земної поверхні чи не по всій площі полотна? Вибір теми майбутнього пейзажного полотна визначається тривалими пошуками образу, який вимальовується в уяві митця на підставі спостереження навколишніх краєвидів, де визначальними є особливості морфології рельєфу. Наприклад, бровка схилу, з якої відкривається загадкова і багата на відтінки перспектива далечини, днище річкової долини чи яру, де тальвег формує вісь майбутнього полотна, обрамлену схилами з їхньою морфологією вертикалі, підніжжя схилу тощо.

Візуальний ефект (враження), грандіозність видовища. Цей

критерій оцінки естетики рельєфу формується в дитинстві, коли впер­ше дитячий погляд охоплює видовище панорами річкової долини, та розвивається під час мандрівок і набуває особливого значення, тоб­то чим більші контрасти висот фіксує людське око, то крутішими виглядають схили, тим сильнішим виявляється екстремальний роз­поділ висот і співвідношення певних частин рельєфу, наприклад, при­родні гроти і печери біля підніжжя схилів, морських кліфів, навислі карнизи тощо. Грандіозність візуального ефекту з часом посилюєть­ся і може створити емоційний стан естетичної геоморфологічної не­безпеки або ризику — одного із найважливіших предметів дослі­дження екологічної геоморфології.

Емоційне сприйняття — милування, відчуття злиття з природою. Подібно до того як «Слово ранить, слово лікує», руйнівні та цілющі естетичні властивості має також рельєф земної поверхні. Позитивне емоційне сприйняття властиве будь-якому природному рельєфу зем­ної поверхні. Від народження людина перебуває у мікрокосмосі до­вкілля свого регіону. На рівнинних теренах України — це подвір’я, в якому дитина перебуває під наглядом старших, луг, де пастушком пасе худобу, озеро чи ставок, вигін, де граються діти, — це спосіб розширення знань про навколишній світ. У гірських областях — це подвір’я (невеликий шматок вирівняного схилу), потічок із невелич­ким природним плесом перед водоспадом чи після, звивиста дорога на полонину, сама полонина, з якої відкриваються мальовничі крає­види навколишніх гірських вершин. Навіть мешканець великого міста, часто із приємним сумом згадує свої дитячі подорожі до природних форм міського рельєфу, які вражали дитячу уяву. «Ми знали Київ з дна його яруг до глиняних печер по жовтих схилах», — стверджує київська поетеса Світлана Йовенко.

Негативне емоційне сприйняття навколишнього рельєфу зазвичай пов’язане із суб’єктивним чинником (поганий настрій, утома від три­валого нездужання та ін.) або зі сприйняттям негативних наслідків господарської діяльності, що відображаються на рельєфі земної поверхні.

Критерій злиття із природою настільки сильний, що часто реалі­зується у виборі місцевостей для санаторно-курортних установ. Пе­редумовами для цього є родовища унікальних лікувальних вод, особ­ливості складу повітря, мікрокліматичні особливості, краєвиди, особ­ливості рельєфу та геологічної будови. Комплекс санаторного ліку­вання у такому разі містить вагому частку емоційного сприйняття краєвиду цього місця, милування і відчуття злиття із природою, поліп­шує стан пацієнтів і сприяє лікуванню.

Відчуття злиття із природою особливо притаманне місцям рельє­фу, які використовуються для забудови культових споруд у районах позитивної геофізичної енергії (розломи і вузли перетину тектоніч­них порушень, зони контакту різних петрографічних відмін, мета­морфічні комплекси та ін.). Зазначені та інші особливості геологіч­ної будови зазвичай мають своєрідний прояв у рельєфі земної по­верхні, зручному для спорудження культової споруди з погляду емо­ційного сприйняття.

Магнетизм — притягання. До цього критерію естетики рельєфу належить чимало геоморфологічних явищ. Різним об’єктам властиве неоднакове призначення щодо магнетизму. Когось ваблять гори, щоб випробовувати характер, здатність перемагати, комусь Карпати є роз­радою у час відпочинку, для когось — це єдине місце в Україні, де можна кататися на гірських лижах, хтось приїжджає сюди, вбачаючи символ національного духу, для когось вони є оберегом генофонду, а фахівця вони ваблять як носії природного різноманіття.

Досить подібною щодо притягання є функція карстових порож­нин, тому Кримські гори і Карпати, Поділля, Донбас, Причорномор’я та інші регіони ваблять фахівців та аматорів наявністю наслідків карстових процесів. Притягальна сила карстових печер виявляється для одних у спортивному зацікавленні, для інших — у милуванні химерами підземного рельєфу, формами та фарбами сталактитів і сталагмітів, а фахівець знаходить відповідь на питання, пов’язані з розвитком карстових процесів і режимом водоносних горизонтів.

Етнокультурна значущість геоморфологічного явища — міжна­родна, національна, регіональна тощо.

Чимало геоморфологічних об’єктів в Україні мають власні імена, живуть в етнічній пам’яті народу, відображають оцінку певних істо­ричних постатей, явищ або подій. Так, у долині р. Рось біля с. Стеблів химерно відшаровуються скелі богуславського граніту, що мають істо­ричні назви — Скеля Нечуя-Левицького, Бурлачка, Скеля Адама Міцкевича, Сфінкс, Козак-Камінь, про красу яких писав польський поет Адам Міцкевич. Із цією місцевістю пов’язані життя і творчість Івана Нечуя-Левицького, а назва Козак-Камінь — з іменем Богдана Хмельницького і Корсунською битвою в 1648 р. Скелі Чотири Брати, Скеля Чацького, Ольжині Купальні, Гігантські Котли та Баранячі Лоби — відшарування кристалічних порід Українського щита на Жи­томирщині, скелі Франка на Тернопільщині (сарматські рифові вап­няки), Гетьманська гора біля м. Чигирин, скеля Камінь Довбуша в Чернівецькій обл., Дніпровські пороги, Великий Луг, Хортиця, Любеч, Вишгород, Родень, Бузький Гард, Тарасова гора, Медобори та ін.

Рекреаційні властивості рельєфу України як складова форму­вання духовності українського етносу. Естетичні та рекреаційні властивості рельєфу земної поверхні гіарагенетично пов’язані між собою, оскільки однією з найголовніших властивостей рельєфу зем­ної поверхні, що сприяє рекреації, є його привабливість, яка, у свою чергу, представлена різноманітністю ландшафтних і пейзажних крає­видів, що моделюють особливості геологічних та геоморфологічних ознак певної території.

Рекреаційний аспект рельєфу України тісно пов’язаний із такими самими аспектами інших складових довкілля. Зазвичай при оціню­ванні можливостей використати геоморфологічні феномени у про­цесі розроблення туристичних маршрутів визначальним є їх унікаль­ність. Адже унікальні естетичні та рекреаційні ознаки геоморфоло­гічних явищ формуються на фоні взаємодії ендо- та екзогенних чин­ників формування рельєфу. Саме специфіка і переважання впливу чинників геологічного характеру створюють таємничість карстових порожнин, химерність екзотичних форм вулканічних утворень, відша­рування складок гірських порід в урвищах, загадкові комбінації роз­ломів тощо.

Аналіз співвідношення геологічної й геоморфологічної складових у рекреаційних ресурсах дає змогу встановити низку закономірнос­тей, які можуть стати підґрунтям для рекреаційно-геоморфологічно­го районування території України. Основними положеннями такого аналізу є традиційний для геоморфології поділ на ендо-, екзо- та ан­тропогенні генетичні різновиди рекреаційних геоморфологічних об’єктів. У такому поділі крім геоморфологічного змісту є, по-перше, зовнішня екзотичність самих термінів, а по-друге, інтерпретація пев­них форм рельєфу з погляду таємничості впливу невідомих для ши­рокого кола рекреантів причин — наслідків відомих лише фахівцям особливостей внутрішньої динаміки Землі та складності перетворен­ня, на перший погляд, звичайного сонячного тепла.

Ендогенні генетичні різновиди рекреаційних геоморфо­логічних об’єктів. Незважаючи на незначну інформацію про мож­ливі варіанти впливу ендогенних чинників формування рельєфу, які зумовлюють відповідний потенціал геоморфологічних рекреаційних об’єктів, кількість таких феноменів в Україні є досить значною. Навіть у межах платформиої частини теренів України, де годі було чекати будь-якого визначного впливу ендогенних чинників, відомі унікальні геоморфологічні явища, які тісно пов’язані із виливом внутрішньої енергії Землі. Рекреаційними об’єктами є такі.

Тектонічні гірські області — різні форми прояву в рельєфі склад­частих процесів, наприклад Карпати, де вздовж автошляхів і заліз­ниць можна милуватися різними типами складок у відшаруваннях, які є наслідками прокладання комунікацій; розривні порушення цілісності осадових і кристалічних гірських порід (можуть бути прямі, тобто порушення можна бачити у відшаруваннях, та опосередковані, тобто антиклінальні й синклінальні складки, ідентифіковані у рельєфі ділянками межиріч і долин, межі тектонічних блоків виглядають як виразні уступи поверхні та у вигляді, властивому тектонічним розло­мам, — Тополівський розлом та Нікітський скид у Криму).

Магматичні гірські області — переважно ефузивні явища, пев­ного мірою відпрепаровані екзогенними процесами і внаслідок знач­ної відмінності у складі та властивостях порід мають незвичні фор­ми. Інформацію про давні вулканічні процеси в Карпатах мають: стовп вулканічного туфу поблизу с. Невицьке (прояв неогенового вулканізму «Обавський камінь»), вулканічні останці біля міст Мука- чева й Хуста, кратер вулкану із озером Морське око та ін. Крім того, інтрузіями й ефузивними комплексами складені найвищі частини й вододільні гребені Вулканічного хребта — Анталівська Поляна, Вели­кий Діл, Малий Синяк, Мартинський Камінь.

Відомі інтрузивні геологічні утворення, які відшаровані на денній поверхні завдяки активній діяльності екзогенних геоморфологічних процесів у гірських областях: у Карпатах — це дайки андезитів і базальтів «Липовецькі скелі», відшарування андезитів «Ворочівські скелі», у Кримських горах — інтрузивний та ефузивний комплекс магматичних порід Карадагу, інтрузія Аюдагу, малі інтрузивні тіла Криму — це Кастель, Плака, Партенітські масиви.

Зазначимо, що чіткий поділ магматичних процесів на інтрузивні й ефузивні, за умови значної їх тривалості й відповідно тривалого впливу екзогенних денудаційних процесів, не може визначити такий самий статус геоморфологічного об’єкта. Тому майже для всіх форм рельє­фу, які є наслідками магматичних процесів, у рекреаційній географії користуються поняттями «давній вулкан», «згаслий вулкан» тощо.

Окремим геоморфологічним рекреаційним явищем є поняття «гря­зьовий вулканізм» — рідкісне і величне явище, що являє собою ран­тове гуркітливе виверження на поверхні невисоких конічних пагорбів грязі, гарячої нари, іноді вогняних язиків і диму. Спостерігається на Керченському півострові в Криму, розміщеному, згідно з тектонічним районуванням, у Керченському складчастому районі Кримських гір, що входять до Альпійської геосинклінальної зони.

Тектонічні прояви платформних областей умовно поділяють на такі, що безпосередньо відображені у рельєфі, та на такі, що мають відображення у вигляді певних індикаційних ознак. До перших на­лежать Канівські гори — комплексне утворення, де серед інших чин­ників важлива роль належить тектонічним рухам, Північно-Донець- кий насув у районі м. Лисичанська, тектонічне порушення шарів де­вонських відкладів у районі с. Повча (Рівненська обл.) та ін. Багато прикладів тектонічних порушень кристалічних порід і осадового комп­лексу в межах рівнинної частини України спостерігають у кар’єрах, в яких видно особливості геологічної та тектонічної структур.

Своєрідним проявом тектоніки платформних областей є так звана діапірова тектоніка — сольова й глиниста. Відомо, що вона властива районам поширення осадових порід значної потужності, серед яких часто у вигляді пластів трапляються поклади солей або відносно пластич­них глин. Пластичні властивості зазначених відмін за тривалого статич­ного навантаження стають причиною витискання їх догори у вигляді сольових або глинистих штоків, наприклад гора Пивиха, Ісачківський горб, Солотвинський шток, а прикладами глинистих діапірів є складки й штоки витискання в районі Керченського грязьового вулканізму.

Магматичні платформні області безпосередньо не відображені в рельєфі України, оскільки вкриті й знівельовані осадовим чохлом платформи і відбувалися у далекому минулому. Такими є Корсунь- Новомиргородський плутон (площа близько 5000 км², поширений у басейнах Гнилого і Сухого Ташликів, Вільшанки, пониззя Росі), Ко- ростенський плутон (площа понад 9000 км², північна частина Жито­мирщини) та інші давні магматичні інтрузії, відпрепаровані екзоген­ними геоморфологічними процесами. їхнє рекреаційне значення пере­важно геологічне, оскільки в межах їх поширення трапляються такі незвичайні магматичні породи, як лабрадорити та граніти рапаківі.

Унікальний рекреаційний ресурс притаманний деяким кільцевим структурам Українського щита (Бовтиська і Ротмистрівська запади­ни), що відображені у рельєфі лише індикаційними ознаками (малю­нок гідрографічної мережі та інших елементів ландшафту). Проте за належної інтерпретації вони можуть бути об’єктом значного зацікав­лення рекреантами.

Подібним наслідком впливу ендогенних чинників, тобто своєрід­ного петрографічного складу гірських порід, можна вважати особли­вості геологічної будови Словечансько-Овруцького кряжа, основою якого є залишок найдавнішого осадового покриву в межах Східно­європейської платформи. Осадово-метаморфічні породи перекрива­ють тут граніти Коростенського плутону, самі пронизані інтрузіями гранітів осницького типу.

Екзогенні генетичні різновиди рекреаційних геоморфо­логічних об’єктів. Перелік чинників формування рельєфу екзо­генного характеру свідчить про надзвичайну складність і значну три­валість формування цих різновидів рекреаційних геоморфологічних об’єктів. Зміни впливу чинників у часі, зумовлені палеогеографічни­ми подіями і режимом тектонічних рухів, зміни базисів денудації екзогенних геоморфологічних процесів, трансгресії й регресії та інші причини сформували значну різноманітність геоморфологічних оз­нак, які мають рекреаційне значення, тобто коло екзогенних генетич­них різновидів рекреаційних геоморфологічних об’єктів є значно ширшим і ймовірно визначається такими типами:

денудаційні (пов’язані із селективною денудацією — останці, гро­ти, карнизи тощо) і такі, що є свідками історичних етапів розвитку рельєфу — поверхні вирівнювання, структурні тераси тощо. Більшість із таких ознак мають вражаючий фантастичний вигляд, несуть на со­бі відбиток загадковості, тому здавна такі форми рельєфу мають вла­сні назви, наприклад Долина Привидів. Морфологічно виразними, хоча й невражаючими, є поверхні вирівнювання у Карпатах (полони­ни) і Криму (яйли), а ярусність денудаційних гірських поверхонь добре корелюється з акумулятивними аналогами рівнинної частини України;

гравітаційні (зсувні та обвалені тіла зі стінками та нішами зриву або дзеркалами ковзання). Рекреаційний інтерес мають давні, стабілі­зовані зсуви, які вже стали основою для певної господарської діяль­ності (наприклад, Паркова алея в Києві, де прокладено автошлях, стрілецький стадіон, заклади відпочинку тощо), та сучасні зсуви, які свідчать про значні масштаби природних процесів (наприклад, зсув біля с. Старунь в Івано-Франківській області, який стався навесні 1977 р. після сильного землетрусу в Румунії);

флювіальні (особливо врізані меандри Дністра, кримські й карпат­ські водоспади, найглибші канівські яри, каньйони рівнинних річкових долин Південного Бугу і Дніпра в кристалічних породах). Урвисті схили річкових долин можна поділити на такі, де відшаровуються різно­вікові осадові комплекси, які мають унікальне стратиграфічне значен­ня (наприклад, у долині Дністра), і такі, де поширена товща генетично однорідних осадових порід, які створюють надзвичайну мальовничість краєвиду (наприклад, Святі Гори в долині Сіверського Дінця);

узбережні (кліфи, хвилеприбійні ніші, гроти, зсувні тіла та нагро­мадження обвалених брил, акумулятивні коси, бари, острови, переси- пи). Рекреаційне значення такого рельєфу тісно поєднується із есте­тикою ландшафту узбережжя та значним геоморфологічним різно­маніттям;

суфозійні (феноменальні поди та численні блюдця в Степу й Лісо­степу) і карстові (зокрема, найдовші в світі системи підземних по­рожнин Поділля). Розміри подів на півдні України сягають кількох кілометрів у поперечнику і кількадесят метрів углиб, вони виразно простежуються в рельєфі уступами та монотонною поверхнею дни­ща. Рекреаційним ресурсом цих феноменальних форм рельєфу є за­гадковість (для пересічного рекреанта) та проблематичність (для фахівця) їх походження;

гляціальні (напірні моренні гряди та дислокації корінних порід, окремі брили корінних порід, відірваних тиском льодяних мас, водно- льодовикові рівнини з типовим еоловим рельєфом тощо). Найбільш репрезентативні феномени пристосовані до межі поширення дніпровсь­кого зледеніння — Волинь, Полісся, Придніпров’я, які є місцями зі значною кількістю історико-культурних об’єктів (с. Колодяжне, Шацькі озера, Берестечко, Почаїв, Остріг, Бердичів, Біла Церква, Канів та іи.), що зумовлює можливість ефективного рекреаційного викори­стання;

реліктові кріогенні (форми морозного вивітрювання, переважно у Карпатах). Давні льодовикові кари часто парагенетично пов’язані із моренними насипами, розміщеними нижче, і льодовиковими озера­

ми чи виразними перепадами поздовжнього профілю струмків. їхнє рекреаційне значення є винятковим унаслідок слабкого прояву в Карпатах гляціальних і кріогенних форм рельєфу;

еолові (дюни Олешківських пісків на Лівобережжі нижнього Дніпра, паралельні та параболічні дюни Житомирщини, берегові дюни морських кіс і пересипів). Вони виразно відображені у рельєфі не­звичними морфологічними особливостями, легко порівнюються із відо­мими еоловими формами інших регіонів Землі (пустелі, морські узбе­режжя), ототожнюються із ними. Проблеми пояснення їхнього гене­зису («викопні пустелі північної півкулі») є додатковим рекреацій­ним чинником. Тісно пов’язані із подіями у розвитку природи України в антропогені (параболічні дюни), з міграцією нижньої течії долини Дніпра та морськими трансгресіями і регресіями (Олешшя), динамі­кою вздовж берегових потоків Азовського і Чорного морів за істо­ричний час.

Запитання для контролю

1. Чим зумовлене розрізнення основних наукових напрямів геоморфології?

2. Як реалізувалася доцільність практичного застосування знань про рельєф земної поверхні?

3. Які положення характеризують суть пошукової геоморфології?

4. Назвіть основні складові структури інженерної геоморфології.

5. У чому полягає екологічна складова ролі рельєфу земної поверхні у житті довкілля?