Псевдокарстові процеси і форми рельєфу

У геолого-географічній літературі існують наукові терміни, що містять слово «карст» — псевдокарст, глинистий карст, термокарсг. Підставою для цього є те, що у різних породах, за неоднакових при­родних умов відбуваються певні явища або існують специфічні фор­ми рельєфу (наземні та підземні), які своїм виглядом і деякими ха­рактеристиками процесів нагадують класичний карст.

Термокарст — це просідання поверхні в областях поширення багаторічної мерзлоти у разі її аномального відганення на певних площах і до певної глибини. Підставою для запровадження цього терміна є подібність зовнішнього виду лійок, утворених на земній поверхні, з лійками, що виникають за класичного карсту. Подібною є також ознака зменшення об’єму гірських порід, що відбувається за класичного карсту (зумовлене винесенням розчинених порід) і тер- мокарсту (зменшення об’єму внаслідок зміни агрегатного стану води, тобто танення льоду).

Наслідком термокарсту є утворення численних ізометричних чи лінійних (обриси термокарстових знижень залежать від того, як саме відбувається відтанення товщі багаторічної мерзлоти: у виді ареалу чи певної лінії) знижень, які під час відтанення мерзлих порід упро­довж кількох сезонів стають озерами. їхній розвиток у подальшому відбувається двома способами: а) у разі стабілізації процесу відта- нення озера починають заростати і перетворюються на торфовища; б) термокарстові западини розростаються тривалий час (сотні й тисячі років) і перетворюються на характерні для зони поширення багатор­ічної мерзлоти великі зниження поверхні — аласи.

Глинистий карст — це процеси механічного винесення підземни­ми водами (на відміну від винесення у розчиненому чи йонному стані) тонких глинистих або пилуватих фракцій осадових порід з певного масиву. Внаслідок цього зменшується також об’єм мінеральної маси порід, проте через низькі показники міцності глинистих або пилува­тих порід зазвичай відбувається негайне обвалення покрівлі утво­рених порожнин. На поверхні цей процес відображується у появі знижень, подібних до лійок або западин поверхневого класичного карсту.

Глинистий карст спостерігається на поверхнях, розміщених поблизу урвищ або крутих схилів, складених глинистими або пилуватими по­родами, тобто біля бровок ерозійних уступів, схилів ярів, балок, ко­рінних схилів річкових долин.

Під час глинистого карсту поверхневі води проникають у товщу глинистих порід крізь тріщини у земній поверхні, деякі борозни чи дрібні заглибини, нори тварин тощо. Вода, рухаючись у товщі порід, розвантажується разом з дрібними фракціями у підземних порожни­нах або поверхневих зниженнях — ярах, балках, долинах, кар’єрах, виїмках тощо. Вздовж руху підземних вод на поверхні внаслідок обвалення утворених порожнин спостерігаються ланцюжки провалів, ям, лійок, колодязів та інших знижень, які нагадують карстові.

Форми глинистого карсту недовговічні й руйнуються впродовж кількох чи десятків років, на відміну від порожнин і поверхневих форм класичного карсту, вік яких сотні тисяч і мільйони років.

Суфозія — комплексний процес, який полягає у частковому вилу­говуванні та механічному винесенні дрібних фракцій осадових порід пилуватого складу з верхніх горизонтів до нижчих. Найкращі умови для цього процесу — у лесових породах, що мають макропористу структуру, топкий дрібнодисперсний склад і містять деяку кількість карбонатів, придатних до вилуговування. Цей комплекс ознак за три­валого і багаторазового змочування лесових порід спричинює їхнє ущільнення, тобто часточки порід під впливом сил молекулярного натягу змінюють свою початкову орієнтацію і кількість пор у породі різко зменшується. Внаслідок цього зменшується загальний об’єм осадової товщі, а земна поверхня реагує на це характерними про­сіданнями. Тому утворюються плоскі замкнені зниження — степові блюдця. Якщо їхні розміри у поперечнику досягають кількох кіло­метрів, а в глибину — 10 —12 м, їх зазвичай називають подали. Зазна­чений процес досить поширений па півдні України, де земна поверх­ня до глибин від кількох до 40 — 60 м складена лесовими породами. Це явище відображено навіть у відповідних географічних назвах, наприклад, Великий Агайманський під, Зелений під, під Чорна Доли­на, Чаплинський під тощо.

Для всіх зазначених процесів і форм рельєфу, утворених ними, тобто явищ некласичного карсту, вживають загальні назви «нсевдо- карст», «псевдокарстовий».