4. Зона флювіальної морфоскульптури

На Землі ця зона поширена найбільше. З фізико-географічного погляду вона майже повністю збігається з територією лісової зони, її планова конфігурація порушується лише у місцях вертикальної по­ясності. Особливо виразним є її поширення у Північній півкулі, що зумовлюється наявністю значних рівнинних просторів і домінуван­ням суходолу.

До особливостей кліматичного характеру, що спричинюють до­мінування специфічних екзогенних геоморфологічних процесів, належать: триваліший теплий період року, який зумовлює збіль­шення вологості атмосфери та зростання кількості опадів (800 — 1200 мм/рік), що, в свою чергу, за незначного випаровування і непов­ної інфільтрації створює надлишок поверхневих вод. Унаслідок цьо­го виникає поверхневий стік і змивання, а згодом й ерозійно-акуму- лятивні процеси, які за наявності відповідних умов сприяють роз­виткові генетичного ряду флювіальних форм рельєфу. Кінцевим елементом такого ряду є, як відомо, річкові долини зі специфічними особливостями морфоскульптури. Навіть побіжний аналіз щільності річкової мережі у флювіальній морфокліматичній зоні доводить про домінування річково-долинних форм рельєфу. На поверхнях схи­лів значно поширені гравітаційні процеси, у товщах осадових по­рід, притаманних рівнинам, відбуваються карстові процеси та суфо- зія, тимчасові водні потоки здійснюють ерозійно-акумулятивну діяльність, а в умовах значного господарського освоєння територій спостерігається площинне змивання, суфозія тощо. Проте основним процесом, який зумовив морфологічні ознаки цієї морфокліматичної зони (наявність річкових долин і межиріч), є флювіальна діяльність. Домінування флювіального рельєфу в лісовій природній зоні (гумідні області помірно прохолодного клімату, за Блюме, Дєдковим, Тимо- фєєвим, 1995) упродовж тривалого часу сприяє розвитку інших екзо­генних процесів формування рельєфу, сукупна діяльність яких зу­мовлює вирівнювання рельєфу, утворення давніх поверхонь ви­рівнювання, широких річкових долин з комплексом надзаплавних терас.

5. Ерозійна морфокліматична зона

Територіально збігається із зоною степів (прерій, пампасів та їхніх аналогів). її просторове розміщення — це центральні частини ма­териків Північної півкулі, зокрема перигляціальні зони четвертин­них зледенінь. Так, у межах Євразійського материка степова зона, починаючись у Західному Причорномор’ї, простягається у субширот- ному напрямі до передгір’їв Алтаю, потім на схід фрагментарно по­ширена у міжгірських котловинах Тянь-Шаню, Саян, у Забайкаллі, і на території Монголії і Китаю. Відсутність степів на узбережжях Атлантики й Тихого океану зумовлена впливом вологих повітряних мас.

До особливостей клімату, що зумовлюють специфічність екзоген­ного морфогенезу в степовій фізико-географічній зоні, належать такі: кількість опадів (250 — 350 мм/рік), інтенсивні конвекційні перемі­щення повітряних мас, які значною мірою зумовлюють зливовий ха­рактер літніх опадів. Тут часто відсутній сніговий покрив, що вод­ночас зі зниженнями температури призводить до промерзання верх­нього шару грунтів. Тому в разі випадання взимку незначних опа­дів це спричинює інтенсивне площинне (делювіальне) змивання, яке надалі змінюється струминною (лінійною) ерозією. Значне прогрі­вання поверхні степової зони влітку, а також її розміщення між таки­ми зонами атмосферного тиску, як гумідна і полярна, з одного боку, аридна і волого-тропічна — з другого, сприяють періодичному ви­никненню тут сильних вітрів, що спричинює еолові процеси (пилові бурі).

Такі особливості кліматичних умов ерозійної морфокліматичної зони зумовлюють поширення процесу вивітрювання, який має зональ­ний характер. Для цієї зони характерні такі його різновиди: темпе­ратурне (холодні зими та спекотні літні періоди); хімічне (внаслі­док наближення до верхньої частини геологічного розрізу підзем­них вод зони аерації та солей); періодичне намокання і висихання гірських порід; біохімічне вивітрювання, зумовлене багатством орга­нічної речовини у чорноземах звичайних і південних та каштанових ґрунтах.

Своєрідні ознаки як орографічного, так і літологічного характеру земної поверхні водночас з кліматичними особливостями створюють умови для екзогенного рельєфоутворення та формування специфіч­них геоморфологічних ландшафтів. Це, по-перше, унікальний лесо- _вий покрив пухких макропористих пилуватих гірських осадових порід, утворення яких здебільшого спричинене перигляціальними умовами палеогеографічного антропогену. По-друге, існування значних оро­графічних відмін земної поверхні переважно тектонічного походження (височини, низовини, кряжі, ували, пасма, плато тощо), тобто морфо- структурних особливостей, які зумовлюють активну пластику рельє­фу та інтенсивність перебігу екзогенних процесів.

Ці оролітокліматичні передумови ерозійної морфокліматичної зони спричинюють існування та постійні зміни рельєфу суфозійними про­цесами, що виникають унаслідок існування макропористих лесових порід, а в поєднанні з високою сухістю атмосфери й періодичним аномальним перезволоженням (зливові опади) мають ознаки зональ­ного процесу і формують відповідну морфоскульптуру.

Зазначені вище особливості вітрового режиму хоча і меншою мірою, проте впливають також на переформування земної поверхні, знижу­ючи, насамперед, родючість грунтів унаслідок видування гумусового шару.

Геоморфологічним наслідком функціонування сучасних екзоген­них геоморфологічних процесів в ерозійній морфокліматичній зоні є утворення специфічного рельєфу, визначальною морфологічною оз­накою якого є розгалужена яружно-балкова мережа. Саме її первин­не формування призвело до появи численних поверхонь схилів і роз­витку на них екзогенних процесів. Такі процеси, як площинне зми­вання, вторинне яроутворення, суфозія тощо зумовлені розчленуван­ням поверхні степової зони та її нинішньою пластикою. Всі зазначені процеси відбувалися і продовжують відбуватися в комплексі, допов­нюючи один одного і змінюючи з часом свій вплив.