2. Зона нівальної морфоскульптури

Термін нівальна (від лат. nivalis — сніжний) є дещо умовним, коли йдеться про назву морфокліматичної зони. Під нівальними про­цесами розуміють переважно процеси морозного вивітрювання, що в обмеженому районі на Землі — у зоні снігової лінії, де ритмічно (відповідно до зміни дня й ночі) відбувається танення незначної час­тини снігового покриву і наступне замерзання талої води у тріщи­нах гірських порід. Як відомо, у подальшому це спричинює альти­планацію.

Проте у ширшому розумінні під цим терміном розуміють значно більше коло фазових перетворень води та її рельєфоутворювальну дію. Адже з часом на межі снігової лінії відбувається процес за схе­мою: сніг—фірн —глетчерний лід і надалі на формування рельєфу впливають, власне, гляціальні процеси.

Ця зона охоплює значні за площею території сучасних полярних пустель: майже всю територію Антарктиди, Гренландії, островів Канад­ського архіпелагу, Шпіцбергену, Землі Франца Йосифа, північного острова Нової Землі та інших островів Північного Льодовитого оке­ану. Кількість опадів у цій зоні ледве сягає 100 мм за рік, панують переважно мінусові температури, тому опади з року в рік нагрома­джуються, утворюючи за тривалий (у геологічному розумінні) час потужні снігові товщі. У міру утворення достатньої маси снігу відбу­вається процес перетворення його на фірн, а згодом — на глетчерний „ід. За достатньої маси глетчерного льоду під час тривалих наванта­жень формуються його пластичні деформації, маса глетчерного льо­ду ночинає рухатися, що спричинює льодовикове вирівнювання.

Такі процеси домінують у нівальній морфокліматичній зоні, спри­яють переважно вирівнюванню земної поверхні, а в місцях селек­тивної денудації формують значні заглиблення — льодовикові екза- раційні ванни виорювання. Завдяки поширеності в нівальній мор­фокліматичній зоні потужних льодових покривів, важко виявити нідльодовий рельєф, проте можна припустити, що він є значно ви­рівняним, згладженим потужною екзараційною дією льодових товщ, ускладнений локальними від’ємними нерівностями — ваннами вио­рювання. Такі моделі похованого під льодовими товщами рельєфу можна спостерігати у місцях давнього материкового зледеніння, особ­ливо у межах поширення кристалічних щитів (Балтійського, Канадсь­кого), де міцність гірських порід сприяє збереженню слідів давнього льодовикового морфогенезу. Очевидно, що нідльодовий рельєф Ан­тарктиди, яка зазнає впливу подібних процесів, має ідентичні харак­терні ознаки.

3. Геокріолітозона - зона кріогенної морфоскульптури

Геокріолітозона поширена насамперед на Євразійському конти­ненті, оскільки він є найбільшим на Землі, та на Північноамерикансь­кому. Ця зона значною мірою збігається із зоною поширення багато­річних мерзлих порід, хоча у місцях поширення острівної та локаль­ної мерзлоти виразність морфологічних ознак рельєфу виявляється не так чітко.

До цієї морфокліматичної зони належать тундра і лісотундра. Зо­нальні кліматичні характеристики, які значною мірою впливають на прояв і розвиток екзогенних геоморфологічних процесів, такі.

1. Літній період, хоча і нетривалий, проте зі стійкими плюсовими температурами, зумовлює замерзання і танення сезонноталого шару, широкий спектр кріогенних геоморфологічних процесів: морозобійно- го розтріскування, морозного сортування пухкого матеріалу, со- ліфлюкції, утворення поліїв і горбів спучування, альтипланації та термокарсту, що функціонують зазвичай у взаємодії, проте за умови Домінування одного з них.

2. Відповідно до балансу тепла і вологи кількість опадів у зазна­ченій морфокліматичній зоні зростає до 250 — 300 мм/рік, проте навіть незначна їх кількість унаслідок наявності мерзлоти призводить до значного перезволоження поверхні. Це зумовлює утворення специ­фічного субстрату для формування ландшафтів (озер, торфовищ, боліт), у межах якого виявляються специфічні ознаки сучасного екзогенно­го формування рельєфу.

3. Важливими чинниками, які також впливають на морфоге- нез рельєфу цієї зони, є сума і сезонний розподіл температур, харак­тер випадання опадів, географічна близькість холодних полярних океанічних басейнів.

Сучасні кріогенні геоморфологічні процеси зумовлюються певни­ми орографічними ознаками — наявністю як рівнинних, так і гірських територій, численних поверхонь схилів. Ці процеси утворюють спе­цифічні геоморфологічні ландшафти. Величезні простори тундри виглядають як химерні, вкриті гігантськими тріщинами рівнинні по­верхні, де межі окремих полігонів залежно від їхнього віку є майже прямолінійними або заокругленими, часто представлені лінійними смужками води (наслідок домінування морозобійного розтріскуван­ня). Рівнинні поверхні здебільшого вкриті чітко вираженими пляма­ми відсортованих уламкових гірських порід, що створює неповтор­ний ландшафт «медальйонних тундр» (наслідок морозного сорту­вання уламкового матеріалу). Наявність округлих озер різного роз­міру, світло-зелених плям на місці колишніх спущених озер — «ха- сиреїв» — створює враження місячного ландшафту, але насправді це є наслідком термокарстового просідання поверхні.

Характерними ознаками морфоскульптури є горби спучування (булгуньяхи, гідролаколіти, пінго), потужні товщі річкового льоду (полії).

Схилові поверхні вкриті соліфлюкційними терасами, язиками, ва­лами, покривами тощо, зумовленими спливанням розмерзлого сезон­ного талого шару. Останці морозного вивітрювання (топи) та залиш­ки поверхні, що зазнала дії потужних термокарстових процесів (бай- джерахи) також зумовлюють певну неповторність кріолітозони. Річко­во-долинна мережа зони значно вирізняється насамперед своєю пла­новою конфігурацією, оскільки в її формуванні використані не лише неоднорідності геологічної будови верхньої частини розрізу, а й нерівномірності поширення багаторічної мерзлої товщі.