7. Морфокліматична зона постійно вологих і сезонно-вологих тропіків

За І. Щукіним (1974), вологі тропіки у межах Західної півкулі поширені у приатлантичній частині Центральної Америки, на півночі Куби та Великих Антільських островів, на території басейнів річок Амазонки й Оріноко та на атлантичному узбережжі Бразилії. В Африці вони займають значну частину басейну середньої течії річки Конго, північне узбережжя Гвінейської затоки, частину басейну річки Зам­безі, всю східну частину Мадагаскару. До цієї зони належать також майже вся Південна Азія та Індонезія і північно-східна частина Австра-1 лії по обидва боки затоки Карпентарія.

Кліматичні феномени зони полягають у тому, що середні темпера-1 тури найтеплішого місяця становлять 27 — 28 °С. Такий порівняно) низький температурний фон зумовлений значною хмарністю та ви-І тратами тепла на випаровування. Тут простежується тенденція до і бурхливого перебігу конвекційних висхідних рухів повітряних мас і 1 зливового характеру опадів. Украй низькою є річна амплітуда коли-1 вання температур. Проте ця зона є рекордсменом серед інших за , річною кількістю опадів (понад 2500 мм/рік). Ці кліматичні особ- | ливості є ідеальними для бурхливого розвитку флори. Зокрема, рос- 1 линний покрив представлений багатоярусними вічнозеленими лісами, і а в підзоні сезонно вологих тропіків, якій притаманне чергування і вологого й сухого періодів (останній має два розділені в часі підпе- ] ріоди), — напівлистопадними лісами.

Для прояву функціонування сучасних екзогенних геоморфологіч- ,] них процесів у цій морфокліматичній зоні, чинником, який зумовлює специфіку перебігу низки процесів, є хімічне вивітрювання. Воно домінує над фізичним завдяки значній кількості тепла і вологи. Взає- ] мозумовленість цих двох понять — це найвиразніша ознака цієї зони. , Завдяки хімічному вивітрюванню потужність кори вивітрювання ста­новить десятки метрів, що спричинює виразну специфіку функціо­нування інших екзогенних геоморфологічних процесів. Однією з характерних ознак кори вивітрювання у тропічних країнах є утво- _іЄІшя у поверхневих горизонтах щільних, збагачених залізом кі­рок, потужність яких може досягати кількох метрів (Ю. Селіверстов,

1986).

Серед геоморфологічних процесів чільне місце посідають флюві- а_іьііі (через достатню кількість опадів), проте їхнє функціонування досить специфічне. Визначною азональною ознакою є те, що більшість території зони належить до областей поширення давніх кристаліч­них щитів та інших геологічних структур, складених стійкими проти денудації петрографічними відмінами. Тому характерними для цієї зони умовами перебігу інших екзогенних процесів є наявність різно­го субстрату: з одного боку, азональне поширення міцного субстрату, що складає рельєф, з іншого — наявність великої кількості зонально­го пухкого продукту, який укриває міцні петрографічні відміни, тобто кори вивітрювання.

Специфічність флювіальних, берегових і карстових процесів, пе­реважання суфозії над глибинною ерозією, криволінійні або концен­тричні діаклази, інтенсивна недиментація поверхонь схилів у райо­нах сезонно вологих тропіків зумовлюють поширення морфоскульп- тур, які дослідники розглядають як виразно специфічні (Блюме, Дєдков, Тимофєєв, 1995). Тут домінують У-подібні річкові долини, зокрема заплавні, а також поверхні вирівнювання, в утворенні яких важливу роль відіграють педиментаційні процеси, масові рухи субстрату на поверхнях схилів, зсуви та дефлюкційні форми на схилах.

Ю. Селіверстов (1986) зазначає, що специфічний вплив зовнішніх природних чинників середовища на гірські породи, які постійно за­знають дії вивітрювання, руйнування та внутрішньої перебудови, фор­мує спільні закономірності прояву екзогенних процесів та утворюва­них ними оригінальних форм рельєфу в умовах інтенсивних гіпер­генних процесів. Специфічним є перебіг універсального агента дену­дації — площинних стоку та змивання, ударна крапельна ерозія. У по­верхневому шарі відбувається інтенсивна суфозія внаслідок водона- сиченості вивітрілих літологічних відмін, що відображується у рельєфі наявністю сплощених безруслових лінійних знижень, добре помітних на аерофотознімках. За значного розвитку просідання поверхні над каналами поверхневого суфозійного стоку відбувається вихід підзем­ного стоку на поверхню і формування у певній послідовності суфо- зійно-флювіальних форм — деллі, борозни, вибоїни, долини, улогови­ни, лощини.

Зведену характеристику морфокліматичних зон представлено у

табл. 7.

Т

408

аблиця 7. Схема співвідношення зональних й азональних чинників у формуванні морфокліматичної зональності