Коралові береги й острови

В екваторіальних і тропічних районах у формуванні берегів ак­тивну участь беруть морські організми, переважно рифоутворювальні мадрепорові корали та вапнякові водорості. Корали мають зовнішній вапняковий скелет, утворюють великі колонії, розмножуються брунь­куванням. Завдяки тому що молоді організми ростуть па відмерлих, вони збільшують площу та висоту коралової споруди й відбувається формування специфічного рельєфу. Однак корали мешкають на не­значних глибинах, що не перевищують 100 м, із високою середньоріч­ною температурою близько 20 °С (оптимальна 25 — 30 °С). Вони до­сить вибагливі до кисневого режиму, тому оптимальними для них є умови прибережного хвилювання. Вапнякові корали потребують до­статнього освітлення, що також притаманне прибережній зоні. Крім того, коралові споруди, роміщені на значній відстані від екватора, зна­ходяться біля берегів, які омиваються теплими течіями, тобто східних берегів материків.

У створенні рифів із рослинних організмів важливу роль відігра­ють багатоклітинні водорості Lithothamnian, які належать до черво­них (багряних) водоростей. їхні клітини вкриті зовнішнім чохлом із кальциту та магнезиту, який не перешкоджає гнучкості та рухомості гілок водоростей. Це дає їм змогу, не ламаючись, витримувати значні переміщення води в зоні прибою.

Кораловий риф складається з колоній численних видів коралів, які мають форму компактних кулеподібних чи подібних на корж (Porites, Pavonia) або кущоподібних (численні види Madrepora) мас, гілки яких сплітаються між собою.

Риф, що піднімається із дна моря біля самого берега або на деякій відстані від нього, має внутрішній бік, звернений до суходолу, та зовніш­ній — звернений до відкритого моря. На останньому спостерігається особливо сильний прибій, і тут риф зазнає значного руйнування. Відмерлі фрагменти його обламуються прибоєм у вигляді вапняко­вого щебеню або піску, викидаються на поверхню рифу, заповнюють порожнини й западини пухкою масою, яка швидко цементується во­дою, що проникає до неї. Тому риф, який мав спочатку порожнисту та губчасту будову, перетворюється на щільну й компактну масу.

Водночас відбувається підвищення поверхні рифу і вона з’являєть­ся над рівнем моря. Детритовий (уламки коралів) матеріал, який відкладається прибоєм із зовнішнього боку на поверхню рифу, посту­пово утворює вал. Такі уламки зазвичай є джерелом коралового піску, з якого вітер формує дюни позаду валу. У вологих умовах дюни досить швидко закріплюються. Згодом завдяки принесенню насіння рослин водою під час припливів з’являється рослинність, наприклад кокосова пальма та ін. На дюнах утворюється грунтовий покрив.

За розміщенням у плані розрізняють три основних тини берего­вих коралових споруд залежно від глибини прибережної частини та ухилів підводного схилу: 1) оконтурювальні рифи; 2) бар’єрні рифи;

рифи, тіла яких подібні на кірки (рис. 130).

Оконтурювальні рифи утворюються у разі крутого і глибокого підводного схилу, коли корали можуть розвиватися лише біля самого берега. Риф ніби нарощує береговий схил, прилягаючи до корінного берега впритул і формуючи своїм зовнішнім краєм берегову лінію. Іноді оконтурювальний риф не щільно прилягає до корінного берега, а відокремлюється від нього неглибоким (0,3—1,5 м) каналом із днищем, укритим піском і гравієм.

Бар’єрний риф — це вал, що піднімається з дна моря і формуєть­ся паралельно до берега, відокремлюючись від нього каналом або _іагуиою. У Великого Бар’єрного рифа, який простягається майже на 2000 км уздовж східного узбережжя Австралії, ширина лагуни у се­редньому становить 30 — 50 км: в одних місцях вона зменшується до 7 км, в інших — розширюється до 100 і навіть 180 км. Глибина рифо­вого каналу зазвичай не перевищує 50 м. Такі рифи не утворюють суцільного масиву: вони складаються з великої кількості рифових масивів, що розміщуються ланцюжком на межі з відкритим океаном. Деякі з таких споруд є підводними скелями, які утворюються на гли­бині 10— 15 м.

У мілководних лагунах деякі підвищення поверхні дна стають місцем для оселення коралів, які вкривають дно суцільним чохлом у вигляді кірки. Такі лагунові рифи є звичайними для епіконтинен- тальних морів Індонезії, Південно-Китайського моря, Антильських островів, іноді трапляються у Червоному морі. Деякі види коралів, які є усередині лагун, формують споруди, що нагадують колони, гігантські тумби, хаотично розкидані — так звані pinnacles (від англ. pinnacle — шпиль, гостроверха башта).

167. 

168. ⁺ + +

169. Рис. 130. Типи коралових рифових споруд (за О. Леонтьєвим): а — співвідношення облямівного (/), бар’єрного (//) і внутрішньолагунного (.III) рифів на поперечному профілі коралового берега; б — оконтурювальний (/) і бар'єр­ний (II) рифи на одній з ділянок берега на островах Фіджі; в — один з атолів Маль­дівського архіпелагу; 1 — кораловий риф; 2 — піщаний острів; З — внутрішньо- лагуновий риф

Рис. 131. Стадії розвитку атолу піс­ля занурення вулканічного острова (за Ч. Дарвіном):

а — початок занурення острова; б — формування у прибережній зоні кільця рифтових споруд; в — остаточне за­нурення острова і прояв рифтових спо­руд у вигляді типового атолу

Атоли. На відміну від ко­ралових споруд, які лише уск­ладнюють будову узбереж, ато­ли — це неглибоко розміщена підводна височина, віддалена від берегів. Часто це — підвод­ний вулканічний конус, схили якого різко обриваються до значних глибин. На цій висо­чині розміщені коралові спо­руди, які здіймаються над рів­нем моря у вигляді суцільного кільцеподібного валу або ланцюжка низьких коралових островів. Таке кільце зазвичай замкнене або має неширокий вхід до атолової лагуни (рис. 131).

Розміри і форми атолів досить різноманітні: діаметр варіює від

—3 до кількох десятків кілометрів. У найменших атолів лагуна іноді відсутня, ЇЇ замінює суха западина у формі блюдця. Якщо лагуна велика, то її глибина становить 70 —80 м, а в невеликих атолів — кілька метрів.