Теоретико-методологічне значення вивчення схилів і процесів, які там відбуваються
Дія майже всіх екзогенних процесів спрямована на руйнування тих нерівностей земної поверхні, які утворилися внаслідок впливу ендогенних чинників. Схилові процеси серед них набувають особливого значення. Адже сам розвиток процесів на схилах призводить до переміщення гірських порід від верхньої частини схилів до нижньої. З одного боку, внаслідок наявності днищ річкових долин, морських і озерних узбереж, безстічних западин та інших базисів денудації, дія процесів на схилах спричинює нагромадження осадових відкладів, що підвищує земну поверхню у таких місцях. З другого боку, процеси на схилах знижують рівень земної поверхні над цими зниженнями. Будь-яка ділянка земної поверхні, яка тривалий час перебуває у стані тектонічного спокою, внаслідок діяльності процесів на схилах зазнає поступового перетворення на невисоку слабохвилясту рівнину. У межах такої рівнини (пененлену) максимальні висоти знаходяться на ділянках межиріч, схили яких настільки спадисті, що подальший прояв процесів на схилах не спричинює істотних змін у морфології ленеплену.
Основна особливість пенеплену полягає у механізмі його утворення. За В. Дейвісом, вирівнювання відбувається у певній послідовності. У разі підняття гіпотетичної гірської країни насамперед активізується річкова ерозія. Чимало різних річок відповідно до темпів тектонічного підняття здійснюють врізання своїх русел доти, доки не буде вироблено поздовжній профіль рівноваги. Водночас із формуванням глибоко врізаних річкових долин інтенсивного розвитку набувають процеси на схилах, льодовикові (у разі розміщення поверхні
Рис. 112. Передгірна нахилена рівнина, що утворилася у корінних породах (пе- димент)
в
Напрям
Зниження межиріч
Послідовні стадії
б
Рис. 111. Моделі еволюції схилів:
а — пснепленізації (за В. Дейвісом); б — псдипленізації (за В. Пенком); 1 — 6 — послідовні стадії розвитку пенеплену та педиплену
ище за снігову лінію), карстові та інші, діяльність яких на початковому етані полягає в активній денудації. З утворенням річкових долин, процеси, які розвивалися лише на схилах, втягують у руйнування ділянки межиріч, що прилягають до схилів, а надалі — самі поверхні межиріч (рис. 111).У подальшому цей механізм розвитку рельєфу дістав назву «вирівнювання згори». Дійсно, у зазначеній моделі, на певному етапі розвитку річкових долин, коли схили стають досить спадистими, межиріччя поступово зазнають зниження «згори» і згодом уся територія перетворюється на пенеплен.
Принципово іншою є модель утворення схилів, запропонована В. Пенком. На його думку, схили, утворені внаслідок річкової ерозії
у відповідь на тектонічні підняття, під час свого розвитку «відступають» паралельно самим собі. Продукти руйнування, які нагромаджуються внаслідок різних процесів на схилах, видаляються річковою ерозією або іншими агентами, завдяки чому схили зберігають відносно постійний ухил. Зміщення схилів зумовлює розширення днища річкових долин, їх площа дедалі збільшується, однак площа межиріч поступово зменшується. Тому цей мехаїЯзм розвитку схилів називають вирівнюванням збоку. Це триває доти, доки схили сусідніх річкових долин (водозбірних басейнів) не перетнуться, а межиріччя, що мають вигляд вузьких (або гострих) гребенів, за подальшого відступу схилів відповідно знижуватимуться.
Тому, як тільки схили сусідніх річкових долин перетнуться між собою (до того часу процес розвитку схилів можна розглядати як процес вирівнювання збоку), розпочинається зниження межиріч та вирівнювання згори.
Оскільки під час відступу схилів біля їхнього підніжжя формуються похилі (ухил 3 — 4°) фрагменти рівнини (педименти) (рис. 112), то за подальшого розвитку схилів вони збільшують свою площу і стають разом із залишками колишніх межиріч педиплена- ми — денудаційно-акумулятивною слабохвилястою рівниною (рис. 113, 114).
Утворення педиментів, педиплеиів і пенепленів можливе лише за умови низхідного розвитку рельєфу, тобто коли екзогенні процеси виразно домінують над ендогенними. При цьому відбувається загальне зменшення відносних висот, а всі схили стають спадистими.
Рис. 113. Педимент з останцевими столовими горами у Лівійській пустелі (фото І. Ковальчука)
За висхідного розвитку рельєфу, тобто у разі переважання ендогенних процесів над екзогенними, схили знову стають стрімкими, а утворені вирівняні поверхні зазнають підняття й упродовж певного часу (його тривалість залежить від площі вирівняної поверхні та інтенсивності подальших денудаційних процесів) можуть зберігатися як реліктові форми рельєфу. Внаслідок частого чергування етапів низхідного та висхідного розвитку рельєфу в гірських країнах формуються денудаційні рівні, розміщені у вигляді сходинок або ярусів на різних висотах. Це — поверхні вирівнювання. Окрема поверхня вирівнювання може зазнати не тільки тектонічного підняття, а й деформацій складчастими чи розривними тектонічними рухами. Детальніше поверхні вирівнювання розглянуто у розд. 5.