5.8. Технологія виробництва свинини

5.8.1. Біологічні особливості свиней і їх роль у розвитку галузі

Свинарство – одна з провідних галузей тваринництва. Широке використання свиней в Україні і в більшості країн світу ґрунтується на наявності у свиней цілого ряду біологічних особливостей, притаманних цьому виду тварин, що суттєво відрізняють їх від інших видів сільськогосподарських тварин і визначають пріоритетний розвиток цієї галузі, у першу чергу, у плані загального збільшення виробництва мяса для задовольняння потреб людей у цьому важливому продукті харчування. До них відносять:

• багатоплідність (10-12 поросят за опорос);

• короткий період супоросності (середня її тривалість складає 114-116 днів, що дає можливість одержувати від кожної дорослої матки до 2,2 опоросу за рік);

• скоростиглість (у віці девять–десять місяців свині здатні до запліднення, а у два-чотири місяці можуть бути поставлені на відгодівлю), вік досягнення живої маси 100 кг – 170-180 днів;

• високий вихід мяса та сала під час забою (забійний вихід відгодівельних свиней 75-85%);

• високі технологічні якості свинини (свинина гарно консервується);

• усеядність свиней (вони поїдають не тільки корми, що згодовують іншим сільськогосподарським тваринам, але і споживають відходи столових, боєнь, рибоконсервних заводів; на пасовищі свині використовують коріння рослин, жолуді, личинки жуків і т. і.);

• висока економічна ефективність відгодівлі (на 1 кг приросту живої маси витрачається 4 к.од.).

Одним із шляхів збільшення виробництва свинини є застосування сучасних досягнень у селекції, годівлі, технології відтворення й утримання свиней. Вирішення цього питання можливе за умови відродження спеціалізованих свинарських підприємств племінного й товарного напряму та реконструкції існуючих ферм різних форм власності, упровадженням на них прогресивної технології, поточно-цехової організації праці, комплексної механізації, автоматизації виробничих процесів.

Важливе місце у виробництві свинини повинно займати присадибне свинарство, що базується на сучасних наукових доробках у селекції, годівлі на базі використання дешевих кормів, відходів кухні, кормів, що вирощуються на присадибних ділянках і т. ін. Це дає змогу виробляти значну кількість дешевої свинини високої якості.

5.8.2. Племінна робота у свинарстві

Важливою умовою підвищення ефективності виробництва свинини є раціональне використання генетичного потенціалу порід свиней, які розводять у господарствах країни. До них належать: велика біла, велика чорна, українська степова та миргородська, на долю яких припадає близько 98% усього поголівя в Україні, а також породи зарубіжної селекції – ландрас, уельська, дюрок та ін. В останній час поширюється використання свиней щойно виведених порід і породних типів української селекції.

Племінна робота в господарствах по виробництву свинини являє собою комплекс організаційно-зоотехнічних заходів, що включають добор та підбір, методи розведення, направлене вирощування молодняку, зоотехнічний облік, правильно організовану годівлю й утримання молодняку.

Відбирають тварин для відтворення в основне стадо за походженням, що потребує чіткого ведення генеалогії стад не менше, ніж до четвертого покоління. Чим більше у родоводі цінних тварин за основними господарсько-породними ознаками, тим більше надії на те, що цінні властивості предків проявляються у їх нащадків.

Важливими ознаками, що необхідно враховувати під час добору, є багатоплідність і, головне, вирівняність поросят за показниками розвитку в одному гнізді. Причому бажаним є значна їх жива маса в момент народження (не менше 1,1 кг). На наступний після народження період розвитку поросят особливий вплив має молочність свиноматок. Жива маса поросят одного гнізда в 21- денному віці (умовна молочність свиноматок) не повинна бути нижчою за 80-85 кг. Важливе місце у питаннях добору тварин є дані оцінки їх за якістю нащадків, а також за даними індивідуального розвитку та прижиттєвої оцінки їх мясосальних якостей із використанням спеціально розроблених ультразвукових приладів.

Племінна цінність свиней визначається на основі їх комплексної оцінки за походженням, конституцією, продуктивністю, ростом і розвитком, якістю нащадків, має загальну назву – бонітування тварин. Цей захід проводять у всіх племінних господарствах, репродукторах та в племінному ядрі товарних ферм (група основних свиноматок, які використовуються для власного ремонту стада, тобто поповнення цієї ж групи за рахунок одержаного від них молодняку).

Бонітування проводять щорічно до 1 жовтня. Йому підлягають усі кнури, свиноматки (основні та перевірені) і ремонтний молодняк (кнурці та свинки у віці старше чотирьох місяців).

Під час бонітування оцінюють належність до породи (породність), лінійну належність і належність до сімейств. Вони встановлюються за даними племінних журналів, племінних свідоцтв, атестатів тощо.

Розвиток тварин, що підлягають бонітуванню, оцінюють відповідно до вимог інструкції бонітування свиней на основі матеріалів по зважуванню та обмірюванню (довжина тулуба й обхват грудей). Причому зважування та обміри проводять у стані заводської вгодованості тварин, а маток – не менше, ніж на пятий день після опоросу. Оцінка трирічних кнурів і маток є завершальною й можлива тільки в напрямі підвищення класу.

Екстерєр тварин визначають окомірно за відповідною бальною шкалою на основі оцінки їх окремих статів (частин тіла). До класу еліта відносять кнурів і маток, які одержали не менше 90 балів. До першого класу відносять кнурів, які одержали не менше 85 балів і маток, які одержали не менше 80 балів, а до другого класу – відповідно 80 і 70 балів.

Продуктивність кнурів оцінюють за продуктивністю їх нащадків у віці двох–чотирьох місяців, одержаних від покритих ними не менше пяти свиноматок. Основним показником їх племінної цінності є оцінка за відгодівельними та мясними ознаками. Її проводять методом контрольного вирощування й відгодівлі одержаного молодняку.

Продуктивність свиноматок визначають за багатоплідністю (кількість живих поросят за опорос і середня кількість поросят за всі опороси), молочністю, загальною масою гнізда поросят у двомісячному віці.

За результатами бонітування кнурам і маткам присвоюють один з чотирьох класів – еліта-рекорд, еліта, перший або другий класи та складають план підбору. Він передбачає використання для відтворення стад найбільш цінних тварин, а тих, що не відповідають цільовим стандартам, вибраковують. За відсутності потрібної кількості тварин високого класу господарство закуповує їх у племінних або репродукторних господарств.

Ведення зоотехнічного обліку та племінної роботи не можливе без мічення тварин. У свинарстві використовують два основні види мічення – татуювання та вищипи на вухах. Татуювання наноситься на внутрішню поверхню вуха свині спеціальними щипцями із набором легко замінних цифр, що виконані у вигляді голок. Ними пробивається шкіра і в місця проколів втирається фарба із сажі, денатурованого спирту та декількох крапель гліцеріну. Фарбу перед використанням доводять до консистенції сметани.

Вищипи на вухах роблять за допомогою спеціальних щипців. За їх допомогою легко проставити й розпізнати будь-який інвентарний номер тварини. Наприклад, щоб поставити номер 2375, необхідно на лівому вусі пробити два округлих отвору (2  800 = 1600) й один округлий отвір на правому (400), зробити по одному вищипу на кінцях обох вух (200 +100 =300), а також два вищипи знизу й один зверху на лівому вусі (2  30 + 1  10 = 70) та один вищип знизу і два зверху на правому вусі (3 + 2  1 = 5). У сумі ці вищипи й дають потрібний нам номер. Під час проведення мічення методами татуювання і вищипів інструменти й місця вищипів або татуювань ретельно дезинфікують, а місця вищипів змазують йодом.

У свинарстві парні номери присвоюють свинкам, а непарні – кнурцям. Інвентарні номери наносяться поросятам у дво-триденному віці.