5.11. Конярство

Протягом тисячоліть кінь вірно служить людям. Без нього важко уявити собі історію матеріальної культури людства. Кінь супроводжував людей у праці та у битвах, був його годівником і другом, міцно увійшов до національного епосу, творів живопису, скульптури, світової і художньої літератури.

Традиції конярства заглиблюються своїм корінням у ті далекі часи, коли виникли перші осередки одомашнення коней. Вивчення археологічних матеріалів свідчить про те, що кінь був одомашнений більше, ніж 10 тисяч років тому в епоху неоліту та бронзи у різних місцях Європи і, в першу чергу, на степових просторах нинішньої України.

У наш час конярство розвивається за такими основними напрямами:

• робочо-користувальне конярство - раціональне використання коней на польових і транспортних роботах;

• племінне - охоплює комплекс заходів щодо селекції існуючих та створення нових, більш досконалих порід, ліній і родин, їх апробації, підвищення якостей коней у господарствах шляхом використання жеребців-поліпшувачів планових порід;

• спортивне - вирощування та підготовка спортивних коней, організація кінного спорту на базі кінноспортивних шкіл;

• прикладне - використання коней у кінематографії, циркових і театральних виставах, медичній та біологічній промисловості як донорів для виготовлення вакцин, сироваток і лікувальних препаратів.

Першочерговим завданням господарств є збільшення та якісне поліпшення поголів'я коней за рахунок організації цілеспрямованої племінної роботи з ними. Технічна переозброєність, упровадження прогресивних технологій утримання та вирощування коней, повне й ефективне їх використання є важливими елементами науково-технічного прогресу в цій галузі.

5.11.1. Основні породи коней

У світі розводять понад 250 порід і породних груп коней, у тому числі в Україні - 5. Це орловська та російська рисисті і чистокровна верхова й українська верхова та російська ваговозна породи. В Україні створено власну ваговозну породу – новоалександрівську.

Чистокровна верхова порода. Виведена в Англії в першій половині ХVІІІ ст. відтворним схрещуванням місцевих коней з арабською, берберійською, турецькою, іспанською та неаполітанською породами. Створенню їх сприяли добра годівля, гарне утримання, м'який клімат, систематичний тренінг та випробування коней, спочатку на витривалість, а потім на жвавість. До нашої держави коней чистокровної породи почали завозити в другій половині ХVІІІ ст.

Сучасні коні чистокровної верхової породи мають великий зріст, добре розвинений тулуб, суху будову тіла, сильні м'язи. Вадами екстер'єру є козинець, звислий круп, прямі бабки, курба, жабка та ін. Найбільш поширені масті: руда, гніда, ворона, сіра.

Порода відзначається значною кількістю видатних ліній, представники яких були переможцями багатьох кінноспортивних змагань: Тагора-Граніта, Брімстона, Дугласа, Масика, Гейнсборо, Дарк-Рональда, Тедді, Феларіса. Селекцію у породі проводять з урахуванням походження коней, добору тварин за показниками іподромних випробувань, індивідуального підбору пар, розведення за лініями й родинами. В Україні коней чистокровної верхової породи розводять у Деркульському, Стрілецькому, Дніпропетровському та Онуфрієвському кінних заводах.

Українська верхова порода. Виведена на кінних заводах України шляхом відтворного схрещування місцевих верхових коней з тракененською, угорською, ганноверською та чистокровною верховою породами коней.

Характерними рисами екстер'єру української верхової породної групи є гармонійна будова тіла, пропорційна з прямим профілем голова, довга, високо поставлена шия, глибокі й широкі груди, пряма спина, довгий і добре обмускулений круп, міцні кінцівки. Помітними є вади екстер'єру: звислий круп, запале зап'ястя, шаблевидна постановка задніх кінців. Основними мастями цієї породи є гніда, руда, ворона.

Коні української верхової породи - працездатні, мають жвавий темперамент. Цінними й перспективними є лінії і споріднені групи Безпечного, Хобота, Гугенота та ін. Селекційна робота з кіньми цієї породної групи спрямована на поліпшення існуючої генеалогічної структури, консолідацію бажаного типу і спортивних якостей. В Україні цю породу розводять у Деркульському, Дніпропетровському, Олександрійському, Лозівському та Ягольницькому кінних заводах.

Орловська рисиста порода. Виведена в кінці ХVІІІ - на початку XIX ст. в Хреновському кінному заводі Воронезької губернії під керівництвом О.Г.Орлова-Чесменського та В.І.Шишкіна, складним відтворним схрещуванням, у якому брали участь арабська, датська, голландська, мекленбурзька та деякі інші породи. Застосовувався цілеспрямований добір і підбір, гарні умови годівлі й утримання, систематичний тренінг, розведення за лініями. До 70-х рр. ХІХ ст. вона не мала собі рівних у світі серед інших рисистих порід.

Сучасним орловським рисакам притаманні своєрідна краса, міцний кістяк, досить висока працездатність. Важливими ознаками екстер'єру рисаків є суха, характерна для цієї породи голова, довга, пряма шия; довга, висока, добре обмускулена холка; широкі спина та поперек; розвинені крижі. Вадами екстер'єру є груба голова, м'яка спина, опущений круп, цибатість, рихлість суглобів. Основними мастями є сіра, ворона, гніда, рідко - руда.

Основні лінії цієї породи: Барчука, Бубенчика, Ловчего, Отбоя, Пілота, Вітра. У породі є цінні родини кобил Безнадійної, Ласки, Румби, Дані тощо. Головним напрямом селекційної роботи з орловським рисаком є вдосконалення його якостей як поліпшувача масового конярства, підвищення жвавості і скоростиглості за умови збереження високого зросту, нарядності. Це здійснюється методами чистопородного розведення, а також обмеженим схрещуванням орловських кобил з російськими, американськими, чистокровними верховими та арабськими жеребцями. В Україні цю породу вирощують у Лимарському, Дубровському та Запорізькому кінних заводах.

Російська рисиста порода. Виведена простим відтворним схрещуванням орловської рисистої породи коней та американської стандартбредної породи коней. Як порода затверджена в 1949 р.

Сучасні російські рисаки мають міцну, суху конституцію, пряму спину, добре виповнений мускулатурою поперек, правильної будови кінцівки, міцні сухожилки і зв'язки суглобів. Помітними вадами екстер’єру є: спущений круп, шаблюватість задніх та розкид передніх кінцівок, м'які та прямі бабки. Основними мастями цієї породи є гніда, трапляється ворона, руда, сіра.

Основним завданням племінної роботи з російським рисаком є поліпшення жвавості, скоростиглості та плодючості шляхом чистопородного розведення та схрещування з американською і французькою рисистими породами коней. Чистопородні жеребці та кобили належать до ліній Подарка, Гільдійця, Наліма, Трепета, Заморського Чуда, Скотленда, Аксворті. В Україні їх розводять у Запорізькому кінному заводі.

Новоолександрійський ваговоз. Виведена в 1998 р. складним відтворним схрещуванням місцевих кобил з жеребцями арденської, брабансонської та деяких інших ваговозних порід.

Коні цієї породи невеликі, масивні, з гармонійною будовою тіла, мають суху конституцію, енергійний, урівноважений темперамент, високу працездатність. Довгий, широкий і глибокий тулуб; голова легка з прямим профілем; довга і широка спина; круп широкий, дещо звислий. Серед вад екстер’єру відмічають м'яку спину, клишоногість, шаблюватість кінцівок. Основна масть - руда, рідше гніда, чала та бура.

Тривалість використання племінних коней близько 20-22, нерідко 25-27 років. За 150-180 днів лактації від кобил одержують 2700-3000 кг молока. Приріст живої маси лошат до відлучення становить 1,2-1,3 кг на добу. В умовах кінних заводів від 100 кобил одержують 85-90 лошат.

Основними є лінії Лазутчика, Коварного, Ларчика, Рубікона, Горностая, Подьонщика. Племінну роботу з породою проводять методами чистопородного розведення, яка спрямована на консолідацію та вдосконалення працездатності, молочної продуктивності, пристосованості до різних умов утримання, доброго норову, довголіття та плодючості. В Україні коней ново-олександрійської ваговозної породи розводять у Новоолександрівському, Запорізькому та Лозівському кінних заводах.

Робоча продуктивність коней. Ефективність використання коней на різних роботах зумовлена рядом факторів, одним з яких є вирощування молодняку та його тренінг. Молодняк до упряжі привчають у 2-2,5- річному віці. У цьому віці коней використовують на легких роботах, поступово збільшуючи навантаження. Найбільшої робочої продуктивності досягають на конях віком 6-12 років. Добрі умови годівлі утримання та помірне навантаження подовжують тривалість використання робочих коней до 18-20 років. Важливою умовою використання коней є формування пар для роботи, при цьому необхідно враховувати породу, вік, і стать, масу тварин та їх розмір, тяглове зусилля, довжину й частоту кроку, тип нервової діяльності, норов тощо. Це дозволяє повно й раціонально використовувати їх робочі якості з найменшими витратами енергії. У період напружених робіт коней використовують щодня по 9-12 годин, а при менш напружених 5-7 годин. При цьому надають перерви для відпочинку протягом 10-30 хв., а обідня перерва триває 1,5-2 год.

Особливої уваги під час роботи потребують жеребці та підсисні кобили. Помірна робота не порушує перебігу жеребності кобил і негативно не позначається на розвитку плоду. До шести місяців жеребих кобил можна використовувати на будь-яких господарських роботах. З сьомого місяця їх необхідно використовувати на легких роботах, а за два місяці до вижеребки і два тижні після нього кобил зовсім звільняють від виконання робіт. Через два тижні після вижеребки підсисних кобил використовують на легких роботах, а з другого місяця лактації - на середніх, з третього - на будь-яких роботах.

Крім роботи в упряжці, коні можуть працювати під сідлом і в'юком. Використовують верхових коней спортсмени, єгері, пошукові, топографічні, туристські групи, прикордонники тощо. Для зазначених видів робіт під сідлом коней готують за відповідними правилами.

В'ючних коней використовують у місцях, де техніку й упряж неможливо застосовувати. Максимальна маса в'юка для коней становить 35% їх живої маси. Розміри в'юка на коні - ширина 120 см, довжина 80 і висота 35 см.

Основними показниками, що характеризують роботу упряжних коней, є тяглове зусилля, швидкість руху, кількість виконаної роботи, потужність і витривалість.Тяглове зусилля (сила тяги) - це сила, що прикладає кінь для подолання опору причіпного знаряддя чи воза. Вона вимірюється в кілограм-силах і становить близько 13-15 % живої маси коня.

Швидкість руху робочих коней залежить від їх типу, виду робіт, профілю дороги, величини тяглового зусилля. Середня швидкість руху коня становить: кроком - 4-7, риссю - 10-12, галопом - 20-25 км/год.

Потужність - це здатність здійснювати певну кількість роботи за одиницю часу. Одиниця потужності - кінська сила, що дорівнює 75 кгм/с. У системі одиниць СІ одна кінська сила дорівнює 735,5 Вт.

Витривалість - це здатність коня тривалий час зберігати характерну йому потужність, а також швидко відновлювати силу після годівлі та відпочинку.

Коней, яких використовують на роботах, оцінюють за тягловим зусиллям, швидкістю доставляння вантажів та відстанню, що проходить тварина з вантажем. Рисистих коней оцінюють за їхньою жвавістю під час випробування на різних дистанціях. Виражають її у хвилинах та секундах. Під час випробувань на іподромах верхових коней оцінюють за кількістю призових місць, зайнятих ними на скачках.